— Ради... Кокона, який ти мені подарувала? Тобі не все одно на свою дитину?
Соул насправді не знав, який зв'язок між Панні, яка стояла перед ним і коконом, але це не завадило йому продовжувати блефувати.
— Кого хвилює мертве яйце - холодно посміхнулася Панні. - Я подарувала його тобі, щоб ти пограв.
- Воно не мертве.
- Що?
- Після того як я приніс його в Башню магів, воно дозволило мені багато чого. Мені довелося його витягнути і тимчасово запечатати, боячись, що наступного дня він вилупиться.
На щастя, Сол приніс невилуплений кокон.
Якби це був дорослий Кошмарний метелик, він би точно з нею не впорався.
Сон вважав, що коли не запечатати кокон, то його вилуплення — це лише питання часу.
Панні не знала, що кокон досі живий.
Багато створінь мають інстинкт розмноження. Соул не знав, чи має таку звичку у Кошмарних метеликів. Багато істот і неіснуючих чарівників були непередбаченими, багато хто в першу чергу прагнув продовжити своє існування.
Але кошмарний метелик перед ним був замкнений тут і постійно твердила, що помирає. Якщо вона не брехала, то живий кокон повинен був бути для неї дуже важливий.
Срібні очі Панні ошарашенно дивилися на Солу.
— Я не вірю, — раптом сказала вона. — Ви, маги, - найбільші обманщики. Я хочу подивитися.
За її спиною раптом відкрилися дві пари срібних крил метелика.
Коли Сол побачив крила Панні, то повірив, що вона справді помирає.
Крила були тьмяні, краї — рванні, а в лусках було багато жахливих ран.
Крила не кровоточили, тому всі рани були добре помітні. Було ясно, що Кошмарний метелик дійсно дуже важко поранений.
Сніжний листок, що тремтів на гілках пізньої осені.
Велетенські крила Панні були в ранах.
Її личко зморщилося, і вона ледве помахала крилами.
Сол на мить впав у заціпеніння, немов заснув від втоми, але відразу ж, проснувши головою, прокинувся.
« Невужелі Кошмарний метелик може бачити чужі спогади?» — він відразу ж напружує свою ментальну силу.
- Я бачила. Вона справді одужала, — розгубилась панні. - Чому мертвий кокон у твоєму тілі раптом почав вилуплятися?
« Це тебе не стосується, — каже Сол. — Я й сам цього не знав. - Ти все ще хочеш забрати мене з собою в могилу? Якщо я не повернуся, твоя дитина потрапить в чужі руки, а вони не будуть висиджувати кокон Кошмарної метелики.
— Не треба більше говорити, я тобі вірю. Панні перестала поводитися як дитина. - Я відкрию справжній вихід, щоб ти міг піти. Але будь обережним з тим чарівником, який чекає зовні. Я не знаю, чого він хоче, але я знаю що він точно не хороша людина.
— Після того як ти зайшов у містечко, тебе не торкалася червона вода? — Знову запитала Панні.
Соул, добре згадавши, з упевненістю похитав головою.
— Ось і чудово, — посміхнулася Панні. - Мені не доведеться витрачати сили на те, щоб зняти з тебе прокляття. Так я зможу зекономити трохи сил...
Голос Панні ставав все тихіше, наче вона в чомусь сумнівалася.
- Я хотіла, щоб він помер тут разом зі мною.
« Він?»
У голові Сола відразу ж промайнув образ того незграбного, запального хлопця.
- Ти говориш про пекло?
— Так, про мого брата. Панні був нестабільним. — Я надто довго пробула в цьому тілі.
Вона зітхнув і раптом підійшла до вікна.
Червона кривава хвиля тут же, наче злий дух, простягнула до Панні руки, намагаючись затягнути її у воду.
Але панні відкинула ці криваві руки, помахаючи крилами.
Вона ледве стримувала рівновагу в повітрі і сказала Солу:
- Почекай мене небагато.
Коли вона сказала це, її фігура раптом зникла.
На її місці з'явився срібний метелик. Змахнувши двічі на своїх крилах, вона з неймовірною швидкістю зникла.
— Пан...
Поки Сол дивився в тому напрямку, куди зникла Панні, його раптом хтось гукнув ззаду.
Соул обернувся і побачив прозору руку, яка повзла по підлозі як павук.
Ця рука була тонкою, з маленькими кісточками, схоже, жіночою.
— Пане, — хоч від духу залишилася лише одна рука, але вона все ще могла говорити. — Будь ласка, заберіть і мене з собою. Я готова стати вашим слугою і в усьому вам підкорятися.
- Ти той дух помсти, що ховався в лівій руці Анжели?
— Да, сэр. Але у мене не було ніяких намірів вас ображати. Я навіть казала Анжелі допомогти вам, але вона надто боягузлива і не зважилась.
Соул не дуже цікавився цим неповним духом помсти і збирався згодувати його щоденник.
Але тут він раптом дещо згадав.
Анжела ніколи не покидала Башню магів. Звідки ж взявся цей дух помсти?
Це був "товар" для інших учнів? Чи він з'явився у самій Башні?
- Ти з міжшару? — Я вирішив перевірити Сол.
Почувши слово "межлой", рука помітно задрижала і з бавовною розпластилася на підлозі.
— Да, да, сэр. Я через бронзові двері. Одного разу, коли стався нещасний випадок, мені відрубали руку і я вибігла. Потім вона ховалася у воскових трубах, а потім вибігала з лабораторії наставника Каза і вселилася до Анжели.