- Знову зустрілася, брате Сол!
Сол і Панні були знайомі, але на обличчі Анжели промайнула несподіванка. Її ліва рука стискалася, схоже, в дріжджі.
- Хто ти така? — Сюстрьомился Сол. Ця Панні все ще не була духовним тілом.
Амплітуда гойдання дзвона почала збільшуватися. Дівчинка злетіла на найвищу точку і, опустивши голову, зустрілася із Солом.
— Я — Панни!
Вона знову гойдалася назад, її голос у гучному дзвоні був трохи непарним.
— Я вже багато років була Панні.
Багато років...
Якщо з Панні вже багато років було щось не так, то чий же око він тоді забрав?
Він хотів було щось запитати, але раптом побачив, як вказівний палець дівчинки на мить доторкнувся до її губ, а потім, ковзавши до щоки, закрутив прядь довгих волосся.
Соул негайно проковтнув усі питання, пов’язані з Кошмарною метеликом.
У цей момент в його вухах знову пролунав шепот Анжели, переданий за допомогою ментального зв'язку.
- Соле, якщо ти з нею так добре знайомий, не міг би ти попросити її випустити нас?
Але Соул ще нічого не сказав, як Панні знову наблизившись на найвищій точці, захвилювалася і подивилася на Анжелу. У її очах був холодний, що оцінює погляд.
— Не можна~
Пані, виявляється, чула їх ментальний зв'язок.
Усі троє були вражені. Вони переглянулися, але вже не наважувалися використовувати чаклунство для передачі інформації.
Панні не пояснила, як вона це зробила. Вона знову хитнулася назад, і її наступні слова змусили всіх нахмуритися.
— Це містечко вже перетворилось на в’язницю, до якої можна тільки увійти, але не вийти.
— Неможливо, — сумно сказав Біллі. — У цьому світі немає проклять, від яких не можна було б врятуватися. Якщо вони існують, то тільки в казках.
Панні знову гойдалася вперед. Дивлячись на Біллі, вона трохи зацікавилась.
— Так, я обманюю вас, — захвилювалася вона так, ніби була дуже задоволена їхнім недавнім напруженням.
- Ти тут не замкнена, як і ми? — Не втрималась і крокнула вперед Анджела. Вона весь час стежила за припливом зовні. Кривава хвиля вже майже досягла рівня вікна.
Вона не хотіла більше базікати з цією незрозумілою Панні.
— Зараз жертва вже на місці. Якщо ти скажеш нам, як звідси вибратися, ми теж зможемо допомогти тобі втекти.
- Ти брешеш!
Панні надула губи і, свідомо відштовхнувшись руками, змінила напрям гойдання дзвона.
Довгий Мокимокі гойдався, і його черевики ледь не зачепили Анжелу.
Вона відразу відступила.
Панні вдалася, і вона, сміючись, закачала взад-вперод, як наївна дитина.
Анжела від люті прикусила губу і вже збиралася випустити свого духу помсти, щоб навчити цю Панні.
Але Сол підняв руку, зупиняючи її.
Він ступив вперед і, схопивши хитку ногу Мокімоки, зупинив розхитування дзвону.
Панні теж зупинилася разом з дзвіном. Її тіло не хитнуло, наче інерція на неї не діяла.
- Ти з'явилась не просто так, щоб розбивати нас. Часу вже мало. Що ти хочеш, що збираєшся робити, говори швидше.
Панні звисла на Сола. Веселье на її обличчі нарешті зникло.
— Братец Сол так поспішає покинути Панні? Може, це наша остання зустріч.
Соул тільки пильно дивився на неї.
Під поглядом Сола Панні нарешті здалася.
— Добре, — стрибнула вона з великого дзвона і легко приземлилася на руку Сола.
Рука Сола не напружувалася, але все ж витримала вагу дівчини.
Вона опустилася на нього, наче метелик, що легко сіяв на квітку.
— Запалить вогонь душі цієї жертви, і міські брами на короткий час розкриються.
Ледь Панні домовилася, як Біллі раптом поворухнувся.
На кінчику його пальця спалахнуло чорне полум’я. Змахнувши рукою, він мітнув його на Мокимоці.
Полум’я впало на Мокимокі, наче пролита олія.
Він почав горіти, і його, до цього мимовільно звисали кінцівки раптово затремтіли.
Соул ще почув пронизливий крик.
Це був голос душі Мокимокі.
Соул глянув на невгасимого Біллі.
Цей чоловік тільки що, щоб врятувати Мокімоки, загрожує собі. А тепер, почувши, що для того, аби вибратися, треба пожертвувати першим і напав.
Полум’я на тілі Мокімоки не тільки вразило його серце, але й перекинулися на сусідній великий дзвін, а потім і на дах дзвони.
Все, що мало горіти, і те, чого не можна було, — сумувало.
Полум’я пробивалося через вікна дзвоні, розмальовуючи криваве море ззовні золотим світлом.
Усі троє, що стояли в дзвіньні, наклали на себе захисні заклинання, щоб уникнути жару та полум'я.
- І що далі?
Полум'я Біллі було незвичайним. Тіло швидко згоріло дотла. Медний дзвін також почав плавати і капати.
Але ланцюг, на якому він висів, здавалося лише покрилася полум’ям без деформації і не плаваючись.
Однак обличчя Панні, що стояла на руці Сола, не прояснилося. Здавалося, що її стан погіршився.
— А далі чекати, поки з’явиться клітина і повідомить, де двері.
Тіло Панні гойдалося. Вона стрибнула з руки Сола і впала на підлогу, не втримуючи рівноваги.
Сол стежив за реакцією Панні, а Біллі, навпаки, був повністю зосереджений на великому дзвоні, який вже не можна було дізнатися.