Провівши трохи, служниця раптом відчула, як все її тіло трясеться і втратила свідомість.
Оглянувшись, вона озирнулася і зрозуміла, що як і раніше в руках у того страшного мага, а навколо, крім неї, нікого не було.
— У-у-о, - розпачлива служниця ніяк не могла повірити, що всього за пів дня їх, такий шляхетний весільний кортеж, майже повністю знищили.
« Прошу, відпустіть мене! » — помолилася служниця і притиснула їх до підборіддя.
— Заткнись, заткнись! Не бачиш, я думаю? — Мокимокі нетерпляче притиснув руку до обличчя служниці.
Хоч він швидко прибрав руку, але служниця раптом відчула, що її обличчя жахливо чваниться.
Вона його торкнула і натрапила дрібний ворс, як на коротковорусому килимі. На дотик було навіть приємно.
Але коли служниця відчула це приємне відчуття на своєму обличчі, її охопив жах.
Вона з усієї сили подряпала собі обличчя і в щілинах під нігтями побачила чорний злодійс.
Вона відкрила рот, щоб закричати, але виявила, що і в роті у неї лускається.
Від губ до горла.
І вона більше не могла видати ні звуку.
Жахливий жах поламав психологічну стабільність служниці. У наступну секунду її очі засвітилися, і вона знову втратила свідомість.
— Ц-ц, остання приманка, - тільки тоді Мокимокі з задоволенням підняв душу від болю і страху служниці. - Треба взяти ще на п'ять хвилин.
Хоч він обійшов більшу частину міста, витративши багато живих приманок, але Мокимоки не залишився з пустими руками.
Він раптом змінив напрямок і побіг до центру міста.
Біля центру міста була невелика площа. На краю площі стояла не дуже поважна стара дзвіниця.
Спочатку Мокімоки не звернув на неї особливої уваги.
Вона не була в центрі міста, виглядала дуже старою і навіть не мала найвищої будівлі у місті.
Не дуже і важливо.
Але, проаналізувавши кілька своїх зустрічей з кривавою хвилею, Мокімоки раптом помітили одну дивність.
Майже всі криваві хвилі з'являються, текли з околиць міста до центру.
Але тільки коли він зустрічав криваву хвилю біля тієї дзвіниці, вона текла від центру міста в сторону дзвоньні.
« Мої попередні припущення були помилковими. Не всі вулиці ведуть до центру міста. Тому і кривава хвиля, що тече вулицями, лише в загальних рисах йшла до центру. Тепер, здається, справжньою метою цих потоків був не центр міста, а та дзвіниця!»
« Якщо я не знайшов проходу по краях, то справжній шлях до спасіння, мабуть, знаходиться в головній точці проклятої зони — у дзвіньні! »
Мокимоки простягав губи в довгій, вузькому усмішку.
Він все ще тримав у руках безсердечну служницю. Відштовхнувшись ногами, він високо підстрибнув і, перестрибуючи через низькі будиночки, попрямував до дзвоні.
Люди, які боряться за виживання в місті, і не підозрювали, що за його брамами, під покровом ночі, нові учні магів, приваблені цвинтарським квадратом, також хотіли увійти до Мофань, щоб з'ясувати, у чому справа.
На обличчі Біллі, зазвичай похмурим, вперше з'явилася легка усмішка.
Він з цікавістю присів на краю поля і дивився на цвинтарський квадрат.
Анжела, вся закутана у плащ, нетерпляче стояла за його спиною.
- Ти ж казав, що це містечко вже вирізали і я зможу тут зібрати уламки душ? Але, судячи з цих чистих могил, хтось вже встиг раніше.
Почувши скарги Анжели, проста усмішка на губах Біллі зникла.
- Що ти розумієш? Це ж допоміжний квадрат для вирощування прокляття! Те, що зараз ховається в місті, набагато цінніше від твоїх осколків душ.
Біллі встав і подивився на міські ворота поруч.
Від міста виходила тиша, яка розповсюдила всі сторони.
— Проклятье, вирощене силами цілого міста... — облизнувся Біллі. — Войдёшь - можеш умерти.
Почувши, як Біллі бормоче собі під ніс, Анжела відразу напружилась.
Провівши з ним кілька місяців, вона вже знала характер свого тимчасового партнера.
Якщо його щось зацікавить, то, навіть якщо це буде дуже небезпечно, він полізе на ріжок.
А Анжела, яка була у Башні магів і слухняно сиділа в лабораторії й майже не брала участі ні в яких небезпечних операціях, вже вийшла зі своєї зони комфорту.
Не кажучи вже про те, що в ці дні вона майже весь час ризикувала життям разом з Біллі.
Що за збирання душ зовні, що за більше ресурсів, які за не потрібно бути такою обережною, як у Башні.
Все це було брехнею!
І ось, коли вони нарешті вирішили повернутися, Біллі по дорозі привернули місцеві аномалії.
Тепер, здається, він збирався увійти в те невідоме місто.
— Я не піду, — відразу заперечила Анжела.
— Ти не можеш залишити мене, — сказав Біллі.
- Чому? Я все одно не зможу, я буду тобі заважати. Хочеш йти - йди. Я почекаю тебе в Башні магів, не можна?
Біллі більше нічого не сказав. Він висловив свою думку.
Анжела спочатку стояла на місці. Але, побачивши, як Біллі йде все далі, вона відчула, що в неї у животі починає боліти.
"Чорт"! Анжела не мала вибору, хіба що побігти за ним.