Один за одним запалилися магічні кристали. Ті темні потоки потекли за візерунками, переплітаються і пробуджують все магічне коло.
Раптом білий вогонь у лампах різко зминувся. Мови полум'я лизали стіни, залишаючи чорні сліди.
За рядами високих стелажів один за одним почали повертатись трупи. Їх окільцьованих шиї видавали хруст.
Коли їхні голови поверталися на дев'яносто градусів, повіки відкрилися і виявили бездонні чорні діри.
А Соул вже не звертав уваги на те, що відбувається навколо. У його сприйняття простір почав тремтіти, земля тріскатися, дах розвалитися, а в просторі з'явилися тріщини.
Цікаві погляди виходили з стели, із-під підлоги і зі тріщин у просторі.
Незважаючи на закриті очі, Сол почувався незручно під цими поглядами.
Раптово час завмер.
Після подиху з усіх боків пролунав звук б’яного дзеркала.
Соул відкрив очі. Перед ним почала тріскатися картина, що рушувала світ.
Він моргнув. Оскоки дзеркала, що оточували його, різко розлетілися на ще менші частинки, розібіглись по всіх сторонах і зникли в темряві.
Він злегка опустив голову і побачив, що стоїть на величезній круглій кам'яній платформі. На її поверхні було намальовано магічне коломентальної платформи.
Він успішно увійшов у ментальну платформу.
Першою реакцією Сола було подивитися на ліве плече.
Але щоденника там вже не було!
Мисли на мить змішалися, і кам'яна платформа здригнулася.
« Не поспішай, заспокойся!" — сказав собі Сол.
Можливо, справився плід шліфувального каменю, можливо, його самозадоволення, але простір нарешті стабілізувався і припинило тремтіти.
Озирнувшись, Сол не знайшов слідів щоденника. Навіть коли він перевірив себе ментальним зором, то не знайшов жодних слідів.
"Це відрізняється від минулого разу."
Цього разу Сол не панікував, а намагався проаналізувати відмінності.
« Минулого разу на платформі було не тільки моє мислення, але й свідомість Мортона та безліч душ, яких він поглинав».
« Зараз платформа чиста. Принаймні це означає, що всередині мене немає нікого іншого. Це добре».
Соул опустив голову і почав оглядатися себе. Він виявив, що його нинішній вигляд був таким же, як і у свого фізичного тіла.
Тобто його свідомість зараз мала форму тіла після другої трансформації, з блідо-серою шкірою.
« Минулого разу, в критичній ситуації, я з’єднався з щоденником і зміг взяти його до рук, але не міг відкрити. Довелося використовувати його як цеглину".
« В останній раз я насправді не оволодів щоденником і тому не зміг з ним зв'язатися та зробити його своїм Локатором".
«Тоді чого ж не вистачає?»
Хоча Сол міг на цей раз, за прикладом минулого, спочатку взяти щоденник у руки.
Але якесь туманне відчуття підказало йому, що якщо він так зробить, то в його руках виявиться лише цегла.
« Все одно зараз не потрібно битися. Спробую ще кілька разів".
Він почав змінювати підхід.
« У зовнішньому світі я можу керувати щоденником, відкривати його на будь - якій чорній сторінці і навіть переглядати ту невідомих нам сторінок. Чому я не можу його відкрити? "
« Днівник керує моєю свідомістю, так що зараз... Щоденник не визнає моєї свідомості? "
Сором відчув, що знайшов щось важливе. Він дивився на свої руки, і потік думок бурив.
« Простір свідомості визначається свідомістю. Все, що я бачу - це те, про що мені подобається. Але моє сприйняття не на 100 відсотків вірно. Отже..."
Сол підняв голову і подивився прямо перед собою. Через кілька хвилин його фігура почала змінюватись!
Руки й ноги подовжилися, кістки виросли і м’язи наливались силою.
Плащ і чоботи учня мага перетворилися на білу сорочку з коротким рукавом, сірі штани та не дуже блискучі чорні туфлі.
Соул уявив собі, і перед ним з’явилось дзеркало в піврості.
Справді, це був його справжній вигляд.
Цей молодий чоловік, щойно закінчив університет, сповнений ентузіазму, який чекає підвищення зарплати і здобуття перемоги в житті.
« Я справді зізнаюся, що я двадцятирічний хлопець", дивлячись на своє відображення, Сол дуже посміхнувся. — « А не тим, хто боровся більше десяти років і як і раніше був ніким, що перекинувся, так і залишився солоною рибою».
« У той час на полиці з книжками про злих духів, моїм страхом був не я сам, а звичайний, нічим не винятий я».
Але тепер все було по-іншому.
Сол простягнув руку і в, здавалося б, порожньому просторі, схопив темно-червону книгу у твердій переплетенні.
На обкладинці книжки були витснені слова: « Дня чарівника смерті».
Він прибрав руку, трьома пальцями — вказівним, середнім і безіменним — підтримуючи гаманець, а великим пальцем легко відкрити обкладинку.
Легко, наче недбало відкинувши дівчаче волосся.