— Г-господин маг... — Схвалений солдат не сміявся і шкутильгався. Його обличчя миттєво змінилося зухвалість на страх, і він почав благати. — Я... не... Будь ласка, пощадите.
Рука мага підтягла солдата до Солу і кинула його на підлогу.
Він тремтів, лежав на підлозі і не смів встати.
Соул, нахилившись, витягнув з його пальців флакон.
Він був холодним, і на дотик - цілком реальним. Не схоже на ілюзію.
Соул знову помахнув рукою, і з’явилася стріла, яка проколола долоню солдата й встромилася у кам'яну підлогу.
— А-а! - Звив солдат, його тіло затрималося від болю.
З рани потекла кров.
« СЛІДи крові також виглядають цілком реальними. Не схоже на ілюзію.
Але якщо це не ілюзія, то все ще гірше.
...
Учинки Сола змусили солдатів жахнутися.
Це місце було покинуте вже два роки. Ці башти не посилали нікого сюди, а бродячі чарівники рідко коли заходили так близько до неї. Тому вони і не думали, що тут може бути ще один маг.
Вони тремтіли своїми стиснутими мечами, але не мали відваги навіть підняти їх.
У цьому світі хто наважиться протистояти магу?
Якщо тільки на твоєму боці немає ще сильнішого мага.
— Ми помилялися, пане, — Олаф опустив голову і його меч також був запущений. - Ми просто не думали, що ви тут. Вибачте за нашу зухвалість. Будь ласка, пробачте Девіда цього разу.
- Що це? — Сол підкинув у руці флакон і зловив його.
— Це освячена олія, — збився губи Олаф. — Воно завдає шкоди духам.
Почувши це, Сол витягнув пробку, подивився і знову закрив.
Низький магічний продукт, навіть на найпростіший артефакт не тягне.
Всередині було кілька частинок світла. Очевидно, він використовував природний протиотрут світла і темряви, щоб знищувати слабких духів.
Проти духів помсти він був безсилий, не кажучи вже про нинішню складну ситуацію.
І якщо ці люди дійсно прийшли сюди півмісяця назад, то якщо вони не взяли з собою достатньо їжі, тоді вже мали померти.
Подумавши про це, Сол помахнув рукою і розвіяв закляття.
Солдат Девід здригнувся і, схопившись за свою рану, не наважився тут же встати.
— Олаф, підійди.
Рицар затамував подих, зковтнув і вставив свій довгий меч у ніжні. Він показав, що не збирається нападати, а тоді ледве підійшов до Солу.
— Повернись, — знову наказав Сол.
Олаф з тривогою повернувся, не знаючи, що задумав Сол.
Дивлячись на його спину, Сол нарешті переконався, що це він був тим, хто стояв на колінах, коли він тільки увійшов.
Тому що вони вже померли, тому він і міг бачити їхнє минуле?
— Иди за мною. І ти теж, - він вказав на Олафа і лежачий на підлозі Девіда.
Олаф допоміг Девіду встати. Вони переглянулися, їхні обличчя були повні горя, але вони не зволікали і поспішили за Солом.
...
Пройшовши через двері, Сол знову увійшов до сусідньої світлу кімнату. Цього разу він пильно стежив за двома, що йшли слідом за ним.
Але, ледь він увійшов і зробив крок вперед, як лицар Олаф і солдат Девід знову зникли.
Навіть Сол, який постійно спостерігав за ними у напівповільному стані, нічого не помітив.
Його серце стисалося. Аж раптом перед його очима потемніло.
Дощ ударив по вікнах.
Він знову повернувся в маєток Ральфа півмісяця!
Соул заплющив очі. Флакон з освяченою олією у його руці був таким же реальним і холодним.
Але Сол нарешті повернувся у свою тимчасову лінію.
— Віктор? — Він почав шукати свого брата.
Але йому все ще ніхто не відповідав.
Соул знову повернувся в передню.
Там нікого не було. Великі двері були відчинені, і на порозі вже нагромадилася калюжа дощової води.
Двері хиталась, як неспокійна душа.
Свербилася блискавка, і в її світлі Сол знову побачив лицаря на колінах. Цього разу він бачив його обличчя.
Це дійсно був Олаф.
Цей Олаф був не такий спокійний, як півмісяця назад. Його обличчя було спотворене жахом, з очей і носа текла кров, капаючи на тьмяні обладунки.
Але, порівняно з Девідом, у нього принаймні всі риси обличчя були на місці.
"Що з ними сталося?"
« І Віктор десь зник". Навіть коли він повернувся в справжнє, то не бачив свого брата. Соул заспокоївся.
— А я хотів спитати, куди ти пішов? — Він почувся за спиною знайомий голос.
Соул обернувся і побачив, як по сходах біжить Віктор.
Він підбіг до Солу і обійшов його кругом. Він з полегшенням зітхнув, переконавшись у тому, що на ньому немає ран.
- Куди ти ходив? Щойно була блискавка, і ти зник. Тут що, якась магічна пастка?
— Я щойно пішов на півмісячного у минуле. Не знаю, ілюзія це або дійсно тимчасова аномалія. Я навіть бачив тих солдатів, що увійшли сюди півмісяця назад.
— Тимчасова аномалія? Не може бути. Віктор помахав своєю арфою навіть на третій ранга. - Може, краще підемо звідси? Тут надто небезпечно! Може, цей скарб нам не по долі.
- Скарб... — На мить замислився Сол. — Ні, ще не час йти. Хоч і тимчасова аномалія, але реальній небезпеці я не зустрів.
Віктор з сумом подивився на брата.
— Дурний братик, що може бути важливішим за твоє життя?