Хоча Фергюсон хотів зашкодити йому, але умови були дуже привабливими.
Солу бракувало магічних кристалів, парних балів і ще більше — рідкісних матеріалів для експериментів. Крім того, у нього було багато проблем і щоб їх вирішити, потрібно проводити глибокі дослідження.
Якщо Фергюсон і Кужин хотіли його підставити, підкинувши йому « солодку отруту », то чому б не з'їсти « Солодкість» і не кинути "отраву" назад?
Він не знав, наскільки цінним є справжня свічка, але міг підробляти.
Все одно Фергюсону свічку потрібна була лише як доказ для шантажу, а не для реального використання. Головне, щоб вона виглядала нормально.
Звичайно, це мала бути дуже хороша підробка. Якщо буде відразу видно, що підробка - то і « солодкості» не бачити.
Сказано - зроблено. Соул відразу почав будувати підробки.
Спочатку він перерахував усі властивості свічки, а потім почав виводити хімічні речовини з них і навіть вивів формулу синтезу.
На це пішла майже вся ніч.
Від такої інтенсивної розумової роботи Сол дуже втомився і не хотів заміняти сон медитацією.
« Кокон нічного метелика вже викопаний і запечатаний, поки що жодних аномалій... Може, скористатися випадком і поспати, подивитися, чи не буде він на мене впливати?"
Заспокоївши себе, Сол спокійно ліг на низькому ліжку біля столу.
Це ліжко належало Кужині. Оскільки вона була занадто великою, щоб її віднести, він залишив її Солу.
А Соул просто змінив постільну білизну і продовжив нею користуватися.
Перед сном Сол зняв пов'язку. Ліве око все ще мутним, він нічого не бачив.
« Схоже, доведеться шукати когось, хто зможе вилікувати мене від високорівневої магії. Сподіваюся, лікування очей не буде занадто дорогим".
Соул повільно закрив очі.
« Я не хочу снитися сьогодні".
Він швидко заснув.
...
Але в цю ніч хтось увірвався і не міг заснути.
Сильні учні третього рангу Кужин і Фергюсон знову зустрілися таємно, щоб обговорити майбутні дії.
Коли Конша втратила половину своєї краси, зігнила в ліжко і з надією дивилась у майбутнє.
Анджела, на обличчі якої ще залишився слід від пальців Сола, блукала в масці по нічній Західній вежі.
У звичайному мовчазному домі, як могила, бібліотеці сьогодні було дуже весело.
Молодий, середніх років і старий доглядачі бібліотеки вперше за довгий час зібралися разом.
- Ти впевнений? — З тривогою запитав молодий.
— Упевнений, — старий підняв руки. На його десяти пальцях майже не було перших фаланг, і вони досі не відновилися.
Очі юнака відразу запалилися, але затуманились сльозами.
— Мы... у нас є шанс вибратися!
Але середні роки в цей момент охолодив його запал.
— Ви збожеволіли, з розуму зійшли? Як нам втекти?
Середніх років, з гірким виразом на обличчі, постійно озирався, боячись, що за їхніми спинами раптом з'явиться якась фігура і буде холодно на них дивитися.
— Боїшся? — З презирством подивився на нього молодий. - Чого боятися? Він що, ще раз нас уб'є?
Але середні роки, ледве почувши слово « він», затремтіли всім тілом.
Старий, не звертаючи уваги на боягуза, погладив свою бороду.
- У мене є ідея... Завтра ми пошлемо когось перевірити.
- Ти вже перевіряв? — Не зрозумів молодий.
— Цього разу перевіримо по-справжньому, - рішуче сказав старий. — Відразу виберемося!
- Ти збожеволів, ти дійсно з глузду з'їхав! — Він схопився середнього віку, його фігура пройшла крізь стелю і знову впала.
Але на обличчі молодого чоловіка з’явилась спотворена усмішка.
— Робимо. Хто піде?
— Я! — Встав старий, заклавши руки за спину.
Молодий скручив губи, але не заперечував.
Лише середні роки, тремтячи губами, повторював:
— З глузду з'їхав, всі збожеволіли!
...
Раннє сонце не проникло у темну Башню магів.
Соул, проспивши всю ніч без снів, почувався чудово.
Він схопився з ліжка, і йому здалося, що навіть похмурий склад став набагато миліше.
Соул встав, збираючись митися і продовжити експерименти. Але, побачивши на столі свої записи, він раптом відчув, що щось не так з його зору.
Потім, закривши правий, він оглянувся. Він з подивом виявив, що його ліве око знову бачить.
Він швидко оглянув себе, користуючись відображенням в нозі на столі. З подивом він виявив, що його очі знову стали нормальними, чорними.
« Моє тіло — це саме... Зцілюється?»
Соул поспішно перевірив надрукований у пробірці килим. Побачивши, що срібна кулька повільно плаває, він з полегшенням зітхнув.
На щастя, кокон не повернувся в око, інакше вчорашній день був би витрачений даремно.
Оскільки очі зажили не через кокон, то може хтось таємно його вилікував? Чи, як він і думав, це самозцілення?
Тільки він і Господар Вежі могли вільно входити й виходити з другого складу.
Хоч Господар мав таку силу, він майже не втручався в його навчання і дослідження, а радше дозволив йому рости самому.