Бачачи, що діра ось-ось закриється, Байрон, не розміряючи, стрибнув всередину.
А Лайт в вирішальний момент підняв руку, і з-під землі вийшла величезна кам'яна рука, яка утримала печеру-мутанту, не даючи їй закритися.
Соул з тривогою дивився на те, що постійно намагається закритися діру, не знаючи, чи зможе Байрон безпечно повернутися.
— Сломана? — Несподівано з'явився за його спиною Біл, налякавши його.
— Може, просто вивих... — Серце Сола кинуло, і він злегка прибрав ліву руку.
Але Біл з усмішкою на обличчі силою схопив його за руку.
Різкий біль проколола лікоть.
Обличчя Сола перекосилося, але він стримав крик.
Біл відкрив рот, і з нього вирвалося білий дим, який окутав лікоть Сола. Біль відразу ж пройшла.
Біл, не зважаючи на це, зірвався з Сола рукавичку і побачив сіру, прозору шкіру на його передпліччя та просвічники під нею кістки.
Він вкинув бров і піднявши руку Сола, повернув її.
- Твоя трансформована рука досить міцна. Після такого укусу не було подряпини.
Він не вкусила рука, а зв’язував суглоби з духовним матеріалом. Його вирвало.
Оглянувши, Білл нарешті відпустив його руку і кинув йому рукавичку.
Сол лівою рукою спіймав її і, не надягаючи, звунув в кишеню.
- А рукавичка у тебе не дуже міцна. Якщо хочеш, можеш на ярмарку шукати щось міцніше.
- Якщо буде можливість, подивлюся.
Соул не хотів, щоб Білл помітив особливі властивості його рукавиці, і недбало відповів.
Він оглянув свою праву руку. Вона вже рухалася вільно. Схоже, Білл дійсно його вилікував, а не просто знеболив.
Не думав, що цей хлопець ще й лікір.
У цей момент з діри вибіг Байрон. Побачивши це, Лайт прибрав кам'яну руку і діра відразу зачинилася.
— Ну як? — До нього підійшов Лайт.
На обличчі Байрона з’явилася усмішка. Він дістав скляну пляшку з круглим дном і вузьким горляком і помахав нею.
- Злий дух? — Тепер і Біл підійшов.
— презирний. Але по суті, все ще дух помсти.
У пляшці було щось сіре, і Сол не міг розгледіти, що саме.
— Дух помсти? Теж непогано.
Хоч і не злий дух, якого шукав Байрон, але той, хто вже почав перетворюватися, також був дуже цінним. Його можна було або здати в Башню в обмін на бали і гроші, або залишити для дослідження.
Крім того, оскільки Байрон зловив не злого духу, то це була загальна здобич, і Білл разом із іншими отримає свою частку.
— Ну ось і чудово, — плескнув у долоні Лайт. - Сьогодні у нас непоганий влов. Можемо повертатися.
Цього разу Біл не заперечував.
Байрон прибрав пляшку і підійшов до Солу.
- Як твоя рука?
« Мій старший брат Білл допоміг мені, — сказав Сол, а то й помахав правою рукою, але в основному Байрон сам подивився.
Вони ще раз оглянули місце, і, не знайшовши нічого цінного, пішли назад.
...
Найважче на зворотному шляху був той глибокий прохід.
Лайт і Біл мали власні способи піднятися. А Байрон, відмовившись перетворюватися на кулю, просто попросив Сола підняти його разом з собою.
Дитину Водорослю дуже важко було підняти.
Піднімаючись по проходу, Сол відчув щось і опустив голову.
Через відсутність світла внизу знову стало темно. І звідти доносився шум води.
Солу здалося, що хтось постійно заливає в цей прохід воду.
Вода поступово піднімалась, переслідуючи їх.
Наблизилася ніч.
І, як і в Башнші, вночі під землею Долини Протягнуті руки також могли перетворюватися на інший світ.
Коли всі вибралися з печери, на вулиці вже було темно. Нік, неважливо щось чортів, побачивши їх, поспішив назустріч.
...
Таке життя — день у печерах, а ввечері — п’ять днів.
Оскільки Сол і Нік були учнями другого рангу, вони по черзі залишалися в таборі.
А той монстр-голова, що з'явився біля входу в Долину більше не з’являвся, Що трохи заспокоїло неспокійних Байрона і Солу.
...
Того дня знову була черга Сола залишатися.
Переконуючись, що все вже якийсь час перебуває в печері, він відклав матеріали, які тримав у руках і почав вивчати свої очі.
Всі ці дні він не спав, замінюючи сон глибокої медитацією, щоб випадково не потрапити в чужі сни. Хоч він міг би так дізнатися деякі секрети, але не знаючи всіх можливостей нічного метелика, передчасне знання чужих таємниць могло б принести йому лише лихо.
Соула завжди пам’ятав слова зі світу магів: « Страх є результатом невідомості, а невизначеність нескінченна".
Стоячи перед приладом, щоб виміряти коливання душі, він спостерігав і записував частоту мерехтіння срібного світла в своїх очах.
Він виявив, що якщо він не входить в напівпогрування, кокон у його очах не світиться. А коли він входив, то майже кожної хвилини у його лівому оці спалахували срібне світло. Але він був таким слабким, що помітити його можна було лише пильно дивлячись йому в очі.
...
Поки Сол планував, як він почне свої експерименти після повернення, небо раптом потемніло.
Тінь повільно накрила те місце, де він стояв.