...
Дерев’яний павук швидко відступився від небезпечного табору.
Соул, виглянувши у заднє вікно, побачив темну юрбу біля підніжжя гори. Він відвів погляд, роблячи вигляд, що нічого не бачив.
Замість Сола стояло дзеркало приладу.
Оскільки вони поспішали, то не розносили його, а затягли в воз.
Через це в просторій кабіні стало тісно, і їм трьом довелося притиснутися до стін.
Побачивши дзеркало, Сол згадав про чорну тінь. Йому стало не по собі, і він відвернувся.
Але в той момент, коли він відвів погляд, йому здалося, що побачив срібну спалахи.
Він тут же знову подивився.
У дзеркалі відображувалося його розмите і спотворене обличчя, але жодного срібного світла не було.
« Невже це так? »
Сол наблизився до дзеркала. Його спотворене обличчя трохи чіткіше. Але нічого дивного він не побачив.
Коли він вже збирався відкинутися назад, він раптом помітив, що його ліве око блиснув.
Сол завмер і подивився на двох супутників.
Через прилад вони, ймовірно, не бачили його обличчя.
Соул прищурився і увійшов у напівмедативний стан.
Цього разу він нарешті побачив.
У його лівому оці з’явився маленький срібний кульок. Він був переповнений зорями і сяяв.
Соула, яка мала бажання потерти очі, повільно опустив голову.
Той кокон нічного метелика... Сам забрався йому в око!
Хоча в його око і вторгся якийсь кокон, але Соул поки не панікував. Звичайна дівчинка Панні носила його три-чотири роки, і нічого. Він, ученик мага, вже точно не лякається. До того ж, поки щоденник мовчить, справа не так вже й погано.
Єдиною проблемою було те, що він не міг звернутися за допомогою до Байрона. Якби не підказка щоденника, він би його і не помітив.
Доведеться почекати деякий час, перш ніж він зможе витягнути це на світ.
Експеримент з коконом нічного метелика був змушений перейти до другого варіанту, але його можна було продовжити лише після повернення в Башню.
Соул трохи розслабився і, притулившись до вікна, запитав:
- Куди ми їдемо?
- Обійдемо це місце, там є ущелина. Хоч і глибше, ніж наше попереднє місце, але для нас, думаю, не небезпечно, - відповів Нік через прилад.
- А там їх не буде? — Слабой запитав Сол. Їхня поїздка з самого початку не задавалася.
— Мабуть, ні. - Я подумав, що ті творці з'явилися біля входу до Долини, ймовірно через рідкісний припливний шторм.
Байон добре пояснив, що Сол не розуміє.
Тисячі магів були поховані в Долині Протягної руки, і тому вона ділилася на два світи: земля та підземна.
Підземний світ, через рятівні роботи, втечі і подальші розкопок, перетворився на складну систему тунелів.
У глибинах цих тунелів жили такі небезпечні монстри, як гіганти-голови.
Зазвичай вони не виходили назовні, тому що зовнішній світ був для них занадто стабільним.
Але іноді з-під землі виривалися наземні шторми.
Деякі монстри, що підхоплювали ці шторми і тимчасово переправлялися в інші тунелі або й на поверхню.
У таких випадках усі переїжджали, і після шторму вони були в безпеці.
Оскільки припливні шторми трапляються рідко, околиці Долини вважалися для учнів магів безпечною зоною.
Ніхто з них не мав думки про те, що станеться. Не варто було йти і в маги, бо вони боялися чогось такого.
...
Коли Байрон обійшовши купу каміння заввишки три-чотири метра, він раптом зупинив дерев'яного павука.
Приїхали?
Соул побачив, що Байрон вийшов і теж зістрибнув.
Він побачив, що попереду є кілька людей.
Здається, дві групи.
В одній було четверо, і вони билися з тими, хто був навпроти.
Але, придивившись до нього, Сол зрозумів, що це було односторонній побої. Тих чотирьох просто знищували.
А в тому, що була навпаки було двоє. Один, з довгим фіолетовим волоссям, граючі розправлялися разом. Інший сидів на великому камені, виглядав втомленим і блідим.
У цей момент у групі з чотирьох виникли перші жертви. Двоє впали на землю, з рота в них пішла піна і шкіра почала розчинятися.
Блідовий маг на камені раптом помітив Сола і його супутників. Він зістрибнув з каменя і полетів до них.
Соул відразу активував своє ментальне тіло, готуючись до бою.
Але Байрон відразу помітив, що не готується до бою. Тільки Нік виглядав трохи напруженим, хоча на його обличчі все ще нічого не віддзеркалювалось.
Блідник маг приземлився перед Байроном і раптом посміхнувся, привітавшись.
— О, Байрон, давно не бачилися!
— Гм, — кивнув Байрон.
— Все такий же холодний, ха-ха, - блідий маг, здавалося, був у хорошому настрої. Він привітався з Ніком. — Ник, рідко тебе побачиш зовні.
— Старший брат Лайт, — шанобливо вклонився Нік.
Нарешті блідий маг Лайт подивився на Сола, все ще посміхаючись.
- А тебе я не бачив, малюк. Недавно перейшов на другий ранг?
- Добрий день, старший брате Лайт. Я недавно став другим — також уклонився Сол.
— Виглядаєш молодо, — посміхнувся Лайт. - Сучасні новачки такі сильні. Може, хтось із вас стане офіційним чарівником раніше за нас, старих.