- Ха-ха-хо, ха-Ха-ху, немає більше, нічого! Ха-ха-хо...
За кілька кілометрів від Мофаня відступники зупинилися.
— Стой! — Той, хто має з рота все ще кров’ю текла, говорив із свистом. Він зупинив загін і, випростившись, почав визначати напрямок. — Туди, до того дерева, йдіть!
Відряд знову прийшов в рух.
Раптом з неба пролунав пронизливий крик.
Величезний птах схибував вниз. Велика чорна тінь швидко накрила всіх варварів.
На землі зійшла жінка з золотим волоссям.
Маг другого ранга Кіра з непроникним обличчям витягла через пояс довгий меч.
— Ще одне гніздо.
І жерці, і прості варвари під тиском мага другого рангу, обнявши голови руками, впали на землю та затремтіли.
Ніхто не смів чинити опір.
Кира змахнула мечем, і той миттєво підвищився в десятки разів.
Один помах — і хлинула кров.
Одним ударом вона розрубала всіх варварів навпіл, не залишивши нікого в живих.
Її золоті очі зісковзнули по головах варварів на поясах.
« Хіба не хочеться втекти з їжею? Отже, новина про зачистку кордону вже минула, — вона холодно хмикнула, але на її обличчі не було гніву. — Не дарма я виїхала на півмісяця раніше. Подивимося, скільки ще людей отримали новину."
Кір зробив жест, і коли птах знову спікувала, вона застрибнула їй на спину.
Вони швидко змили вгору і зникли.
...
А Соул, який щойно повернувся до воза, наче щось почув, підняв голову.
Але нічого не побачив. Густі гілки та важкі хмари закривали огляд.
« Пане, — сказав він. — Він завжди був відданий йому і відразу вийшов привітатися.
— У пустинному Краї, — швидко застрибнув у воз.
Кучер, нічого не запитуючи, теж застрибнув на своє місце, смикнув попалити, і вони відразу ж тронулися.
А Сол, сидячи в возі, почав підводити підсумки.
Про смерть Шеллі і катастрофу в Мофані треба було доповісти наставникові Раму. Він мав зробити це особисто.
Солу здавалося, що поява варварів була не такою вже й простою. Особливо те, що вони торгували з прикордонним магом для виживання - це було зовсім не в їхньому стилі. І предметом торгу були плоди "шліфувального каменю"?
А потім вони раптово напали в односторонній порядок розірвавши договір.
Солу здавалося, що все було не так просто, як виглядало на перший погляд.
Може Байрон і Нік матимуть глибші міркування на цей рахунок.
...
Возка несеться, і через два дні Сол добрався до околиць Пустиного Края.
На день раніше умовленого терміну.
Кучер не забрав Сола в місто, а звернув на іншу дорогу і піднявся все вище й дістався гірського лісу.
Ліс вився до середини гори, а там стояв чорний, тонкий замок.
Чорний замок — це місце їхнього зібрання.
В’їхавши до лісу, Сол побачив на узбіччі табличку з трьома мовами: « Чорний ліс заборонений».
І атмосфера тут, після того як вони проїхали табличку повністю змінилася.
Лісова дорога була неширочкою, і подорож ледве провисала.
Соул, визираючи з вікна, дивився на потворні, дивні дерева і відчував якесь знайоме споріднення.
Раптом, коли вона почала возити нас додому, зупинялася.
- Що сталося? — Сол виглянув і побачив, що кучер, з мертвим-бледним обличчям, низько опустив голову.
Ніхто не відповів. Сол подивився назовні.
Попереду, на узбіччі, під густими кронами, куди не проникав сонячне світло, сиділи, обхопивши коліна і опустивши голови, люди.
Всі вони були голі, і їхні голови були щільно притиснуті до грудей.
Дивне те, що на їхніх головах росли величезні парасольки і гриби.
З-під капелюшок грибів полетіли білі, дрібні спори, осідаючи на темній траву і дерева.
Соул прикрив рот і ніс і з опаської подивився на дискусії.
Він почав уявляти людину-монстру, але все навколо залишалось незмінним: темний ліс і ті що сидять на узбіччі грибні люди.
« Не духи... Ні!" - Сол відразу припинив медитацію. Його обличчя затремтіло, дивлячись на білі спори.
Він знову занурився в медитацію, і, дійсно, у напівповільному стані він не бачив жодної суперечки!
Такого з ним ще не було. Щоб в медитації він не бачив того, що бачив звичайним поглядом. Що це за суперечки?
« Я не буду думати. Все це напевно небезпечно. У чарівників нічого не буває". Сол, з опаською поглядаючи на грибних людей, ховав кучера по плечу. — Поїдемо повільно, обережно, щоб їх не образити».
Але кучер не відреагував.
Соул ще пару раз похлопав і зрозумів, що щось не так.
Повертаючи голову, він побачив, що на його возі сидить... Збитий грибною людиною.
Він, опустивши голову з жахом дивився на скрижалі.
— Черт! — Со ногою скинув його з вози.
Він схопив скрижалі і, оглянувшись, не побачив кучера.
Сол смикнув скрижалі, і коні повільно пішли. Він затамував подих і споглядав на грибів.
Раптом він побачив, що один з них, який сидів на узбіччі, був токти-всього як його кучер.
Соул, схопившись за візку, висунувся вбік і, коли вони проїжджали повз, взяв кучера й потягнув його на своє місце.