Кілька солдатів, шукаючи за собою три-чотирихметрові загони, поставили їх між будинками і вежами. Але ці загони виглядали смішно, як декорації.
Інші принесли далекобійну зброю: луки, списи.
Вони зберігалися в пустих будинках поруч з плантацією, але вже багато років не використовувались і були у поганому стані.
На них не нападали могутні вороги. А якщо й траплялося, то пан маг завжди вирішував проблему.
Але сьогодні...
Їх маг не подавав ознак життя. Мер Руперт намагався силою виламати двері, але виявив, що не може її навіть зсунути.
Він, побачивши це у тіні Джейс, здригнувся. Двері вежі не можна відкрити зовні? Якби вони з Адою підійшли і виявили, що не можуть увійти...
Ада, побачивши це, теж злякався. Але, подумавши про Панні у вежі, він ще більше занепокоївся.
- Мер не може відкрити двері. Цей маг, що, вже почав?. — Ада схопив Джейса за рукав, його думки вже малювали найгірші картини.
Джейс, дивлячись на бліде обличчя Ади, розумів, про що він думає, але міг тільки потішити:
— Варвари прийшли, і це, навпаки, наш шанс. Якщо той маг не хоче, щоб варвари увійшли в місто, то він обов'язково зупиниться.
Джейс подивився на порожні будинки за їхніми спинами.
- Тут зазвичай ніхто не живе. Сховаємося там. Коли той маг вийде, ми скористаємося моментом, щоб увійти в вежу і знайти Панні.
Ада знову подивився на вежу. Мер вже послав людей виламувати двері, але вона не піддавалася.
А варвари вже були біля самого містечка!
— Джейс, ти краще сховайся в місті, — Ада схопив його.
Якщо варвари прорвуть цю липку оборону, тут буде дуже небезпечно!
- Я не можу довірити тобі свою доньку! — отмахнувся Джейс.
...
Тим часом, перший варвар вже добіг до загону. Побачивши солдата, він захвилювався.
Ще один варвар підбіг, подивився на огорожу і розгубився зупинився.
У цей момент хтось не витримав і вистрілив у варвара з лука.
Той, хоч і був тупуватий, але мав вроджене бойовим інстинктом. Він відвернувся, і стріла лише залишила на його плечі легку подряпину.
Бачачи кров, варвар злився від люті. Він вдарив ногою по загородженні, і то відлетіла на кілька метрів, збиваючи з ніг кількох солдатів.
- Мер, варвари вже близько, а капітан Джефа немає. Накажіть нам оборонятися! — Підбіг до нього солдат.
— Оборонитися, наказувати... Ви справді думаєте, що цими гнилими дошками і залізницею можна зупинити варварів? Швидко, звіть зі мною пана Шелі! Тільки він активує магічний захист і врятує нас! Що ви можете?
Коли він побачив, що мер не впокорився, солдат відступив на два кроки і зрештою побіг назад до оборони.
...
Передовий вже розпочався бій. Але, як і казав мер, солдати відступали. Як тільки вони падали, варвари відразу відрубували їм голови.
Паника почала поширюватися. Вони скоро не зможуть утримати цю лінію.
- Батьку! — З міста прискакав вершник середніх років з мішечком за спиною.
Він під'їхав до мера, зістрибнув з коня, скинув мішок і сунув його йому.
— Батьку, ось це, використовуй їх...
Мер нарешті прийшов в себе. Він потрохав довгі плоди в мішку і поступово заспокоївся.
Коли мага було прив’язано до нього, він втратив з ним зв'язок і розгубився.
— Ты прав. Ці варвари прийшли сюди за цим. Спочатку дамо їм.
— Але це ж данина на літо, — тихо запитав син. — Якщо ми віддамо її, то влітку у нас можуть бути проблеми.
Мер теж це знав, але, стиснувши зуби, сказав:
- Спочатку розберемося з цим. Пан Шеллі, мабуть, у вирішальний момент підвищення. Ми не можемо його турбувати. Так, і ти продовжуй стукати у двері, щоб він помітив нас і відкрив захист!
Коли син дивився на батька, який зумів, то лише кивнув його.
...
Руперт, стискаючи мішок, побіг в сторону варварів. Але, побачивши трупи й підняті на списа голови, він з жахом зупинився.
Він покликав свого довіреного солдата.
— Віднеси це тому, у кого на обличчі малюнки.
Той, взявши мішок, відразу зрозумів, що всередині.
Його очі ледь не вилізли з орбіт.
— Мэр... зараз? На очах у всіх?
Це ж мала бути таємна угода між магом і варварами? Якщо зараз віддати плоди, городяни зрозуміють, що врожай не знизився, а просто втік варварам.
Розгнівані люди розорять їх на шматки!
— Якщо ти не хочеш, щоб ці варвари вдерлися у місто і розрубали твою сім'ю навпіл, то йди зараз же! — Рэр штовхнув солдата.
Побачивши, як той біжить до варварів, мер трохи заспокоївся.
Він поспішив назад до сина, щоб ще щось сказати.
Раптом він побачив, як його син з жахом дивиться йому за спину. Він обернувся.
І побачив варвар, який дістав мішок, відразу зарубав того солдата.
Той ухилився від першого удару, але другий отруїв йому голову.
У цей момент з'явився дуже високий варвар, що ніс на спині маленького, але в чорно-червоному плащі, людини.
Вони підійшли до варвара з мішечком і забрали його.
Той, що був на спині, положив мішок, повернув голову до мера Руперту і показав своє обличчя з чорно-червоними смугами.