Упевнившись, що з двома складними рунами все гаразд, Сол не гаючи часу на прості ручки, закрив очі і почав будувати "Духовий черв"як".
Дві руни поступово формувалися в його ментаційному тілі. Можливо, Корі знову заздрив би швидкість і стабільність.
Потім - десятки звичайних рун. Вони, стрибаючи, слітали з усіх боків і сполучалися з двома складовими.
Активація, трансформація, магічний зв'язок.
У цей момент Сол додав свідомість з осколків душ.
Руни, що танцюють, відразу здригнулися.
Коли вони опритомніли, знову заплялися, у лініях не було жодного уявлення про походження жіночості.
Соул нахмурився, але міг тільки продовжувати.
...
У кімнаті Панні, обнявши коліна, сиділа на підлозі.
Вона не знала, що відбувається, але, за одним словом: «гадість», яку вирвав братка Сола, відчула дуже складні емоції.
Маленька Панні не сміла поворухнутися. Вона могла тільки безпорадно сидіти на місці і чекати, поки брат Сол вирішить свої проблеми та покличе її.
Невідомо, скільки часу пройшло, але її маленька головка поступово опустилася на коліна. Вона заснула.
...
У той час за мурами вежі, у Мофані, відбувалися великі зміни!
Джейс вів Аду, намагаючись проникнути до вежі. Вони стояли, притиснувшись до стіни одного з будинків.
Ада вперше був так близько.
Він дивився на плантацію і відчував змішані почуття.
Саме плоди « полірального каменю» принесли місту процвітання і спокій, але вони стали джерелом горя для багатьох сімей.
Ті, кого не вибирали, байдуже жили в уявному добробуті доти, доки одного дня кошмар не стукав і у їхні двері.
Ада колись був одним з них.
Але він не міг дозволити Панні померти, навіть якщо ціною за це буде довічна втеча.
— Эй, очнись! — Джейс штовхнув Аду і вказав на вежу. — Панни зараз там. На якому поверсі я не знаю.
Тепер вежу ніхто не охороняв. Звичайні солдати не дуже-то хотіли до неї наближатися.
Більшість з них все ще були біля плантації. Тільки за потреби когось відправляли туди.
Це і дало Джейсу та Аде шанс.
Джейс вже давно дослідив маршрути солдатів і почав викладати Аде план.
— Зараз ми разом підемо туди. Бачиш ці великі двері під баштою? Нам потрібно, використовуючи сліпий зона патруля, прослизнути всередину. Пані щойно увійшла, так що двері, швидше за все, не замкнені. Але я не знаю, чи є там сторожа. Якщо когось побачимо, потрібно буде діяти негайно.
- Якщо буде занадто шумно, і прийде підкріплення я відволіку солдатів, а ти хапай Панні та біжи.
Руки Ади спіймали від хвилювання. Він кивнув.
- А де може бути Панні?
— Я не знаю, — глянув Джейс на Аду. - Але це наш останній шанс.
Ада замер.
Він розумів, що це дуже небезпечно. Можливо, вони не зможуть врятувати Панні, а самі загинуть.
Але він більше нічого не питав, тільки витер руки про штани.
— Ладно. Чекай мого знаку... Стій, що це там?
Ада подивився в ту сторону, куди показував Джейс.
Далеко на півночі, за північною околиці, з’являлися фігури.
Навіть здалека він відчув у їхньому бігу жахливу, страхітливу силу.
Це були варвари!
Варвари прийшли!
Ця новина відразу розлетілася по містку.
Майже в той же момент, коли Джейс помітив їх, мер Руперт, який чекав новин біля плантації, по сигналу солдата теж побачив забіглі фігури.
У нього потемніло в очах, і він мало не впав. На щастя, один солдат вчасно підхопив його і не дозволив йому зганьбитися перед підлеглими.
« Чому ж варвари так раптово прийшли? »
Зрештою, до збирання данини було ще далеко. Невже вони вже не могли чекати?
— Швидко, кличте усіх сюди! Не дайте їм прорватися до плантації! — Закричав мер. - Так, і відправте когось за капітаном Джеффом.
Кілька солдатів відразу вибігли і побігли в різні сторони.
Солдат, який підтримував мера, з тривогою нагадав:
— Мер, може активувати захисний бар'єр?
— Да, да! - Мер нарешті згадав, що у його містечка є козир. - Я піду до пана мага.
Мер нарешті зміг стояти самостійно. Він підбіг до дверей вежі і, забувши про пристойні речі, почав в неї бити.
- Пан Шеллі, пане Шеллі, варвари прийшли!
Хоч уже давно варвари не нападали безпосередньо на них, то їхні жахи й кровожерливість продовжувались.
Саме тому, хоча дівчата постійно гинули через плоди, більшість жителів не хотіли покидати це містечко.
Але мер довго стукав, а зсередини ніхто не відповідав.
Він запаниковал.
« Пан Шеллі вже почав? »
Не повинен був.
Він завжди спочатку довго мучив дівчат. За часом має бути тільки аперитив, і він міг би в будь-який момент зупинитися.
- Пане Шеллі! Пане Шеллі! — крикнув мер Руперт. Тремтячий голос видавав його занепокоєння.
...
Варвари були дуже сильні. Тільки - но вони були на горизонті, а за короткий час всі метушні вже підійшли до нас на кілька кілометрів.
Солдати з добрим зіром вже могли розпізнати їх примітивну зброю.