Це була в'янута рослина. Плоди, подібні до флейти, звисали як гарбуз. Коли вітер дув, вони видавали звук, подібний до скреготка жорен.
Звук був не те щоб неприємним, але для звичайних людей - не дуже-то дружнім. Його охопила тривога, а з часом починались нудоти й запаморочення і навіть я непритомніла.
Але це був непоганий магічний матеріал, до того ж його було важко вирощувати і ще важче пересаджувати. Тому Вежі прийняла під своє заступництво Мофана, який був за межами її звичайного впливу.
А в книгах Ніка говорилося, що ці плоди справді заспокоюють емоції, можуть заспокоїти людину і навіть діють на духів. Щось на зразок заспокійливого.
Оскільки ці плоди з’являлися в Башню, то їх напевно не вирощували де попало. Мусить бути хтось, хто за ними доглядав і охороняв. Але оскільки від вітру вони видавали дивний звук, то на відкритому повітрі їх вирощувати було не можна. Інакше за ними неможливо було б доглядати, і врожай міг би загинути.
...
Соул заліз на найвищу будівлю поблизу і, стоячи на трубі, оглянув весь Мофань.
Місто було надзвичайно тихим, майже ніде не палало світло.
Але саме тому кілька джерел світла на півночі були дуже помітні.
Виявивши ціль, Сол повільно спустився з даху і побіг у той бік за Малюком Водоросль.
Коли Сол дістався півночі, то виявив, що джерела світла є за муром міста. Він переліз через ніким не захищену стіну і опинився зовні.
За сотні метрів від північного муру стояв ряд кам’яних будинків. Вони оточували порожній майданчик, обгороджений триметровим муром. Зверху був дерев’яний дах.
Сьогодні вітру не було, і багато дошки були зняті, обналюючи темно-зелені ліани та листя.
Ліани росли не дуже густо, і між широким листям бродили звислі плоди.
За площадкою стояла триповерхова вежа. Вона була темною, всі вікна були заколочені, і від неї виходило якесь зловісне відчуття.
Соул зістрибнув з стіни і, ховаючись, почав наближатися. Він пам’ятав слова Ніка про двох учнів першого рангу. Хоч Нік і говорив, що вони слабаки, але це для нього. Соул не міг розслаблюватися.
Якщо вони побачать, що він є учнем з Вежі, то напевно намагатимуться приховати причину зниження врожаю, якщо, звичайно, там було щось приховувати.
Соул знову застосував « Могічний трюк» і, обережно уникаючи можливих спостерігачів, нарешті підійшов до обгородженого майданчика.
Там палали вогнище, і кожні кілька метрів стояли солдати. Їх було більше, ніж біля міських воріт і в патрулі разом узятих.
Знайшовши лазівку, Сол заліз на дах найближчого будинку.
Тепер він міг добре роздивитися, що росте на майданчику.
Рослини були подібні до опису Ника. Але плоди, які мали бути схожі на флейти, були загорнуті в папір, стирчав лише маленький кінчик з’єднаний зі стебел.
Так вони захищали їх від вітру? Але чи зможуть плоди так зігріти?
І стіни побудували, щоб захистити від вітру, і в папір загорнули. А це місце не схоже на те, де часто йдуть дощі... Якщо так, то не дивно, що врожай зменшився.
Можливо, є й інші причини.
Соул озирнувся і побачив за цим рядом будинків інший, такий же, але охоронений солдатами з усіх чотирьох сторін.
Соул, поставивши собі людину-монстру, обережно оглянув околиці, але не виявив ніяких аномальних духів. Навіть у вежі з заколоченими вікнами було чисто.
Справді, за межами вежі була чиста.
Використовуючи « могічний трюк», Сол заліз у вікно другого поверху захищеного будинку.
Всередині було темно.
Соул оглянув кілька кімнат, але нікого не знайшов.
Зрештою, на першому поверсі він знайшов таємний хід.
Вхід був захований під плитою. Хоч плита була замаскована, але Сол помітив дивність. А головне - звідти виходили слабкі магічні коливання.
Всередині був учень мага, і він чаклун.
Соул подумав: « Таке сильне розсіювання магії. У Башнші не навчалися. Бродячий маг, ні, блукаючий учень."
Тепер Сол вірив словам Ніка. З такими двома учнями він міг би успішно справитися.
Але, хоч вороги і були слабкі, Сол не почав вриватися. Такі таємні ходи, безперечно, мають пастки і він не був упевнений, що зможе увійти без перелякань тих, хто всередині. Він прийшов підслуховувати, а не вбивати.
Соул озирнувся і сховався у порожній шафі. У ньому не було їжі та олії, очевидно, він був лише для виду. Соул, з'їжнувшись, сів всередину. Боячись, що його ментальні коливання можуть привернути увагу, він навіть не почав медитувати, а лише для того, щоб скоротати час, вважав тріщини на дверях.
Минуло близько двох-трьох годин, і таємні двері за плитою нарешті відчинилися.
Судячи з кроків, їх було двоє.
Вони розмовляли на ходу.
- Завтрашню справу я доручаю вам.
- Не хвилюйтеся. Якщо все буде на місці, то це дрібниці.
- Але той скоро має повернутися.
— Неважно.
- Так, вітаю.