Він повільно пішов до дому Ади, відчуваючи, як в його серці зароджується надія.
...
Кімната була простою, як і Сола в гуртожитку без перегородок. У ній стояло велике дерев’яне ліжко біля стіни, затискаючи з обох боків. На ліжку стояв шафа, в дверцятах і бічних стінках якого були просвердлені кілька великих, з палець, дірок.
Коли Сол подивився туди, в одній з дірок раптом з’явився срібний очей. Він моргнувся і став сухим, потрісканим губами.
Ада лягав на єдиний в кімнаті низький дерев'яний столик трохи трави, а потім покрив її рваним одягом.
- Вже темніє. Сьогодні поспиш тут. Вночі не броді.
— До речі, Ада повернувся до шафи. — Панни, выходи. Знайомся, це старший брат. Він колись був нашим сусідом.
Скрипт...
Дверцята шафа зі скрипом відкрилася, і з нього як кошеня вилізла маленька дівчинка.
На дотик вона підповзла до краю ліжка і, піднявши голову в бік Ади, показала свої срібні, схожі на зоряні туманності, очі.
- Це Панні. Коли ти її востаннє бачив, їй було три роки. Правда, красуня виросла?
Панні насправді не була красивою. Шкіра жовтуватий, щоки впало, волосся як солома, тонкі й сухі.
Але її срібні очі були дійсно гарні. Вони хотіли втонути.
Коли Сол дивився в очі Панні, раптом вилетів щоденник.
[Календар зростаючої Місяця, рік 316-й 11 день 4-го місяця, зрозуміло.
Сьогодні чудова погода. І тобі пощастило. Як це ти знайшов кокон нічного метелика?
Чи ти хочеш, щоб кошмари стали твоїм вічним супутником?
Тоді раджу вирвати ці очі--
Ада безглуздо посміхався, але раптом помітив, що Сол не зводить з Панні очей і нахмурився.
— Эй! Соул, не смій її чіпати!
Тільки тоді Сол неохоче відвів погляд і зустрівся з переляканим поглядом Ади.
- Про що ти говориш? Панні ж всього... Сім років? Я просто здивувався, що з її очима.
- Вона не бачить. Коли ми втекли з села, я ніс її на спині і не помітив, коли вона поранилась. Коли помітив, було вже пізно. Рани зажили, і очі стали такими. Але все одно красиві.
Ада, здавалося, звик до цього питання і говорив спокійно. Він підійшов і дав Панні щось поїсти.
Але вона відштовхнула його руку і втупилася на Сола.
« Вона... справді нічого не бачить?» Сол підійшов і помахав рукою перед її обличчям.
Панні лише дивилася на нього, не ворухаючись і не блимаючи.
— Братик Сол! — Раптом дзвонила дівчинка.
— Привіт, Панні. Сол нахилився і з усмішкою привітався.
— Братик Сол! - Знову гукнула Панні.
Ада відразу ж відтягнув Сола.
— Да ладно, Панни, ты его ще пам'ятаєш?
Панні засоромилась і забралася назад у свою велику шафу.
Ада, знехтувавши дивацтвом її поведінки, із образою скаржився:
— Вона навіть мене Адою кличе, а не братом. А тебе так ніжно?
Побачивши, що Сол лише невинно потиснув плечима, Ада повторив:
- Не чіпай мою сестру!
У ту ніч Сол спав в будинку Ади. Він на столі, Ада — у ліжку і Панні в шафі. Кожен зайняв своє місце.
Можливо, вечірнє спілкування Сола з Панні якось вплинуло на Аду, тому що він натягнув між столом і ліжком мотузку та повісив на неї свою ковдру, зробивши з нього завіску.
Соул не спав. Коли ніч окутала землю, і все стемніло, він повільно відкрив очі. Він тихенько сліз зі столу і відтягнув старе ковдру Ади. Той вже міцно спав. Ада, невідомо коли, скочався до краю ліжка, одна його рука і нога звисали з неї.
Сол сів на край ліжка і тихенько відкрив велику шафу. На цей раз дверцята не скрипнула. Просте заклинання нульового рангу "Тихі двері".
У шафі спала маленька Панні. Вона спала значно спокійніше від свого брата. Можливо, через те, що вона звикла спати в шафі. Але, придивившись до її очей, Сол помітив, що навіки його тремтять. Це ознака того, що людина бачить сон.
Обличчя Панні було напруженим, брови злегка нахмурені, губи щільно стиснути, а руки і ноги підтиснути. Вона спала дуже неспокійно.
Соул відразу увійшов у напівмедативний стан і оглянув її. Але на ній не було нічого незвичайного, включаючи очі.
Вона простягла руку, легонько торкнувся її очей, а потім — своїх. Це не має значення.
Якби не щоденник, то Сол, крім того, що ці очі були дуже гарними, не помітив би нічого дивного. Але коли вже щоденник на них звернув увагу, значить, вони чогось варті.
Забрати очі Панні?
Сола мав спосіб зробити це безпечно. Все одно вона вже не бачила.
Але в результаті він прибрав руку і щільно закрив дверцята шафи.
У цей момент Ада перекинувся і знову опинився в центрі ліжка.
Я зі слізьми на ліжку і вийшов.
...
Опівночі на небі висіла повний місяць, хмари не було. Місячне світло заливало місто, роблячи його трохи світлішим. Для Сола такого світла було достатньо.
"Вчора, здається було новим місяцьом, а сьогодні вже повно місяця?"
Соул, стоячи на порожній вулиці, подивився нагору.
« Здається, що в узбіччі пам’яті колишнього власника так і було. Схоже, що місяць у цьому світі - не просто небесне тіло».
Соул, який завжди був у Башні, вперше помітив цю дивність.
Але зараз було не до місяця.
...
Перед поїздкою до Мофана, Сол серйозно вивчив плоди « поліфального каменю ». Він мав небагато книжок, і не було розділу про рослини з « Основ світобудови ». Але, на щастя, у книгах, які залишив в возі Нік, було описано ці плоди.