Не лізти не в свою справу?
— Ада, а що у вас в місті відбувається? — підійшов ближче до Сола.
- Тоді дізнаєшся, не пояснив Ада і пішов далі.
Коли Солу не хотів говорити, то просто мовчав.
Підійшовши ближче, він побачив двох воріт у стіні міста. Одні — великі, з товстих колод на півметра вище стіни. Інші — маленькі, заввишки два метри і дуже вузькі.
Сонце клонувалося до заходу сонця. Великі ворота були закриті, а маленькі — відкриті. Біля маленьких воріт стояв солдат у тканинах, зі списом з залізним наконечником. Він притулився до стіни ліниво зевал.
Сол озирнувся, але більше солдат не побачив.
— Ада, а у вас в місті так мало сторожі? Я пам'ятаю, поруч же кордон. Це безпечно?
— В останні роки наше герцогство постійно воює з північним герцогством Кнас, — понизивши голос, відповів Ада. — Один з наших чарівників і більшість вартових були відправлені на оборону.
— А? — Перелякано вигукнув Сол. — А хто ж тоді стежить за порядком у місті?
Голос Сола, здається, був занадто гучним. Колишній солдат підняв на нього голову.
Ада відразу ж відтягнув Сола в сторону і посміхнувся солдату.
Однак той не звернув на них уваги і, не взявши з ними в’язничної митниці, яку очікував побачити Сол, пропустив їх у місто.
...
Входячи в місто, Ада зупинився на порожній вулиці. Він насупився і подивився на Сола.
- У місті є маги. Не привертай увагу до них, коли говори обережно.
— Прости, — смиренно вибачився Сол. — Я багато чого натерпівся зовні і просто хочу знайти спокійне місце. Боюсь, що коли я прийду сюди знову зрозумію, це не мій будинок.
Він опустив голову і обличчя виражало знеохочення.
Ада не зміг його більше лаяти, коли бачив.
— Якщо що, попроси у мене вдома. На вулиці не базікай, — витерпів мокре від поту волосся і сказав він.
« Добре, добре », — погодився Сол.
Але він уже вирішив, що завтра вранці рано буде знати все. Адже чутки є важливим джерелом інформації. Але щоб не підставляти цього чесного і доброго пекла, він шукатиме схильних людей та діяти буде таємно.
...
Далі Сол поводився спокійно.
Ада час від часу озирався на нього і був задоволений, коли він слухняно йшов та не ставив зайвих запитань.
Хоч і темно, але на вулицях було ще досить багато людей. У багатих домах уже запалювали світло, а бідні поспішаючи закінчувати свої справи ще до настання темряви.
Дорослі, втомлені за день, готувалися до сну. Діти з усіх сил тягнулися на вулиці.
Ада всю дорогу мовчав. На вітання він лише кивав, зовсім не схожий на того, хто за містом так сердечно гукнув земляка.
Він тільки згорнув у вузький провулок і трохи розслабився.
Дорога тут була вибоїстою, зовсім не такою, як на головній вулиці. Після дощу в нізинах, очевидно, було достатньо води, щоб не промочити взуття.
Наслідуючи приклад Аде, він також йшов по каміннях. Але він ступав важче, і з-під каменю бризнула вода, ледь не попавши на перехожого.
Той, усміхнувся і вигукнув: « Обережно! »
— О, Ада повернувся?
« Тітка Дженні, — з простодушною посмішкою відповів Ада.
Тітка Дженні, з кошиком в руках, дістала звідти зв’язок червоних гострих перців.
— Це я нові насушила. Візьми до своїх поспіхів — вона, не слухаючи його заперечень, впустила перець йому у кошик. Панні теж зможе їсти. Їй пора звикати.
Тітка Дженні сміялася.
Ада, чесний чоловік, не зміг відмовитися і збентежено прийняв подарунок.
Тітка Дженні переклала погляд на Сола, озирнула його з ніг до голови і посміхнулась запитала:
- У гості приїхав?
Соул посміхнувся, але нічого не відповів.
— Це земляк, — поспішив пояснити Ада. — Снаружи не зміг влаштуватися, от і прийшов до мене.
Цього разу тітки Дженні стали більш безцеремонними.
- Тільки приїхав... Він видний, тільки худий. Роби більше, і одужаєш.
« Так, так », — покликав Сола Ада і поспішив його відвести.
Вони пішли далі. Зустрінемося з бородатою здоров’єю, яка тягла злого старого.
Хоч і було прохолодно, але здоровий був одягнений легко. Бразилець розстебне, обнаживши потужні груди. На поясі — це крива сабля, яка час від часу плескала його по стегон.
— Капитан Джефф! — Цього разу Ада сердечно привітав його. - Знову старого божевільного додому ведете?
Високий і сильний капітан Джефф підтягнув старого.
Ада відразу віддав Солу мотигу і кошик і підхопив старого.
— Старий безумець знову прийшов до мера розповідати про своє горе. Якби я не забрав його, сьогодні б відлупцювали.
Руки капітана Джеффа, здається, втомилися. Він, розмінна зап'ястя, сказав.
Неначе на підтвердження його слів, старий, якого підхопив Ада, раптом голосно закричав:
- Прокляті варвари!
Всі, здавалося, звикли до його вихідних.
Тільки Соул повернув голову і подивився на нього. Йому здалося, що хоч погляд старого і був порожнім, але не божевільним. Швидше, як у людини, яка втратила всяку надію.