...
Південь по пустелі, коли віз нарешті добрався до населених місць. Але вона не зупинялася і навіть не підходила до сіл, а швидко йшла повз велику дорогу.
Селяни й міста були не заможними, але в них було багато домів.
Соул бачив, як деякі заздріли на коліна і довго не вставали. Вони носили простий старий одяг, але не було обірванців.
Люди в зовнішньому світі жили, здається, непогано.
Темрява вежі не втручалася в життя простих людей. А ті у свою чергу могли користуватися благами, які вона приносила.
Подивившись деякий час, Сол нарешті втягнув голову назад.
Він відчував себе чужаком, і від цього не було так легко, як він думав. На його шиї все ще, неначе ланцюга в руках.
Коли Сол, трохи засмучений, сів назад, він побачив, що старший брат Нік прокинувся і читає книжку.
Сол: «...»
Ладно. Він, подумавши, дістав свою важку сумку і розсунув артефакти та зілля, вирішив не найбільш підозрілу книжку й почав читати.
...
Вони їхали п'ять днів. Залишалися лише вночі, щоб відпочити. А спали, медитуючи.
Було щось відшельне в цьому.
На шостий день Сол, відірвавшись від трясущої книги, закрив очі і помассував переноску.
- Старший брат Нік, ви знаєте куди ми їдемо?
— У прикордонне місто Пустиний Край у герцогстві Кема. Там зустрінемося з Байроном, а потім ... Мабуть, у Долину Протягнутої руки. Але перед цим мені потрібно заїхати по одному маленькому завданні, заробити трохи балів.
Нік відірвався від книжки і підмигнув Солу.
— Якщо вже вибралися, і час їсти, не можна ж даремно кататися.
Поки вони розмовляли, повозка раптом зупинилася і їх ганило.
- Приїхали? — Сонце визирало назовні, але побачив лише поле і невеликий пологовий пагорб.
Довкола не було жодного міста.
Біля підніжжя пагорба стояв загін з декількох десятків вершників.
Хтось у загоні тримав синє-себрадний прапор, на якому було абстрактно намальовано заявець, що тримає в зубах змію.
Нік раптом закрив книгу і вислизнув з воза.
З загону виїхав високий чоловік середніх років. Він був одягнений в такі ж синьо-сірнюні легені обладунки, з металевими пластинами лише на життєво важливих місцях. На його поясі висів довгий меч. Під’їхавши на десять метрів до Ніка, він поспішав.
Соул бачив, як він підійшов до Ніка, опустився на одне коліно і приклав руку до грудей.
Він жестом наказав йому встати. Його рухи були витончені, як у принца.
Вони стояли спиною до Солу і тихо розмовляли.
Із-за відстані Сол не чув, про що вони говорять. Він бачив тільки, що чоловік дуже ввічливий, а Нік як і раніше невмисне.
Через деякий час Нік повернувся, але в візку не сів.
— У сім’ї виникли деякі справи, я мушу поїхати. Далі до пустинного Края тобі доведеться їхати самому.
— А як же завдання з Байроном? — Здивовано запитав Сол.
Нік підмигнув, його губи були щільно стиснуті.
— Я швидко все владнаю. Звідти до пустинного Края недалеко, не запізнююся. Но...
Соул відразу відчув, що це не принесе нічого доброго.
І точно.
— Я взяв невелике завдання, яке тобі доведеться виконати, — продовжив Нік. - Балли я тобі переведу.
Нік дістав з внутрішньої кишені листа і простягнув його Солу.
- Це лист від начальника Рама в Мофані. Тобі потрібно буде зробити маленький гак і доставити його. Кучер знає дорогу.
Соул взяв листа і помітив, що воно не запечатане.
- Тут є якісь заборони? Мені можна його прочитати?
- Звичайно, можна. Це для простих людей. У Мофані максимум два учня першого рангу, і ті - слабаки. Якщо серйозно, то ти їх однією рукою вкладеш.
Нік заспокоїв Сола.
— Мофань знаходиться на кордоні герцогства Кема, поруч із спірною територією, яка межує з герцогством Кнас. Там трохи складна ситуація. Але кожного року вони подають у Башню свій місцевий продукт — плоди « полірального каменю », а Башта надала їм захист.
Він сказав Солу спочатку прочитати листа.
Сол відкрив його і побачив ряди вишуканих вітієвих літер. У його голові відразу ж спалахнув образ довгих трьохсушених рук Рама.
Зміст листа був простим. Рам лаяв Мофана за те, що останнім часом кількість і якість данини знизилися. Якщо так продовжуватиметься, то Вежі Горсів відкличе свій захист.
- Мені треба буде збирати данину? — Соул не знав, чи зможе він, чотирнадцятирічний хлопчик, впоратися з цим.
— Нет, не нужна. Кожного літа туди відправляється спеціальний учень третього рангу. Все-таки, цей продукт має деяку цінність для експериментів.
Хоча ніхто не міг послухати їхню розмову, Нік підійшов ближче і знизив голос.
- До речі, у тебе є два варіанти. По-перше, вирушайте туди і відрубуйте їх від імені наставника Рами, а потім насолоджуйтесь життям, їсти, пити та вимагати підношень.
— Або ж спочатку було б трохи дізнатися, чому у них знизився урожай і як вони вже їли, пили та вимагали цього.
— Якщо ти можеш з’ясувати причину, тобі не потрібно буде їх карати. Просто докладеш своєму наставникові Раму після повернення. Але якщо вони посміють виявити до тебе неповагу, то згадай, що ти уявляєш Башню магів, і зрозумієш, як діяти.