« Здається, нічого не змінилося» — Сол підняв пробірку однією рукою і другий продовжував записувати реакцію.
« Ну що ж, далі...» Коли реакція повністю закінчилась, Сол дістав маленький шматочок „пластикальної кістки" і почав повільно поливати його новим розчином.
"Пластикова кістка" знову розм'якшала. Соул легонько ткнув в неї скляною паличкою.
"М'якше" - нарешті помітив різницю. — Але властивості, здається, не сильно змінилися.
Соул повернув голову і побачив, що основа чорного щупальця знову прилип до його шиї, а кінчик гойдається у нього щоки. Воно то й справа поверталося в бік щоденника, наче щось туманне відчував, то пробирався між матеріалами на столі, ось-ось зав'яжеться у вузол.
— Назад, — тихо наказав Сол.
Чорне щупальце відразу ж повернулося до його щоки. На превелике здивування, слухняне.
« Днічник не зреагував на розм’якшену “пластичну кістку ”. Отже, на цьому етапі її ще не назвати духовним матеріалом."
Його ліва рука отримала визнання щоденнику і свою не дуже-то гарну назву лише після того, як поковтнула осколок душі Сіда.
"Може, не вистачає саме осколка душі в якості каталізатора..."
Соул записав свої здогадки.
« Але де його взяти? У книжці говорилося, що душі звичайних людей розсіюються дуже швидко. Лише ментальна сила, подібна до сили учнів магів, може формувати більш-менш стабільні уламки. А втім, для звичайних людей душа може перебувати лише внаслідок зараження чи сильного шоку. Тому фрагменти душі - велика рідкість.
Навіть працюючи в морзі, Сол рідко на них дратувався. А якщо і були, то їх забирала на першому чи другому етапі.
Але він не міг відмовитися від матеріалу для « платівки » заради осколків душі.
"Невже знову доведеться купувати?"
Останнім часом його гаманець пустив все швидше. Соул з тривогою думав, що коли трофеї закінчаться, то йому доведеться жити на одну зарплату.
...
— Господар, до вас з візитом Ральф із роду Кривавого Шипа, — світловолосий і голубоокий, зі непроникним обличчям, учень другого ранга стоячи біля дверей вітальні, низько вклонився тому, що сидів всередині Горсе.
Це був вісімнадцятий поверх Вежі. З 18 по двадцять перших, усі належали Господареві Горсі.
На 18 - му поверсі була велика, розкішно оздоблена, прийомна. Все, що так цінували і любили королі та аристократи, можна було знайти там. Але це було лише для звичайних гостей.
Поруч з великою прийомною була непримітна маленька вітальня. Саме тут пан зазвичай приймав наставників і учнів.
У вітальні не було звичайних їдальнь і стільців, тільки м'які дивани та товстий, ворсистий килим, у якому тонули ноги. На стінах були квіткові полиці, на яких росли ті самі квіти-спутники, які колись вибирав Сол. Тепер вони всі дружно гойдалися з боку в сторону, наче танцюючи або співаючи пісні.
У зовнішній стіні було два довгих, майже до підлоги, вікна. Напівпрозоре матове скло проникло трохи тьмяним.
Господар всієї башти, Горса, сидів на найбільшому дивані. Він був з ніг до голови закутий в темно-червоний плащ. З-під капюшону видався лише рожевий підборіддя.
Навпаки нього стояв сивий, зморшкуватій, сгорблений старий. Він був дуже ввічливий, але виглядав втомленим.
Це був наставник Сола, Каз.
Їхня розмова перервала учня, який приніс звістку.
- Род Кривавого Шипа? — Горса повернув голову до учня.
« Це сім’я учня другого рангу Сіда, — захиталася ще нижче спина.
Почувши це, Каз згадав.
— Ральф з Кривавого Шипа? Він же помер? Я пам'ятаю, його поховали досить поспішно.
— О, я згадав Горса з цікавістю звернувся до Казу. — Магія тіла роду Кривавого Шипа досить цікава. Шкода, що вона не відповідає нашому напрямку досліджень, а то можна було б і його взяти наставником.
Каз незручно посміхнувся і тихо нагадав Горсі:
— Господар, Сід - це той учень, якого вбив Сол. Сід — внук Ральфа.
— О, і чого ж Ральф хоче? — Це питання було підготовлене для учня.
Той, як і раніше стоячи вклоні, відразу ж відповів:
- Ральф хоче забрати тіло свого онука.
— Хех, — усхонув Горса. — Ральф також спеціалізується на темряві. Невже він думає, що від тіла щось залишилося? Підберемо йому кістку у підземеллі?
Каз: «...»
« Шучу », — помітивши вираз обличчя Каза, Горса зрозумів його думку. - Він все-таки офіційний маг першого рангу, не можна бути таким грубим.
Каз вирішив, що якщо Господару це цікаво, то йому варто проявити свою участь.
- Він мабуть хоче знайти вбивцю.
Це ж ваш улюблений учень!
— Логічно, — кивнув Горса.
І відразу ж зник.
Каз втягнув у себе повітря. Холодний потік пройшов крізь зуби, і йому стало дуже неприємно.
Щось погане задумав Господар!
Побачивши, що учень все ще стоїть зігнувся, Каз наказав йому піти. Він підійшов до одного з матових вікон, провів по ньому рукою і побачив, що відбувається зовні. Дуже близько і чітко.