Складні двері зачинялися, і з неї вийшов такий же світловолосий та голубоокий хлопець. Він кивнув стоячою попереду дівчини і, повернувшись, пішов. Він був одягнений в такий самий одяг, і на ньому була така ж піктограма учня другого рангу.
Дівчина, яка стояла першою, увійшла в щілину. Каз, скориставшись моментом, повів Сола за нею.
Коли Сол зайшов у кімнату, то відразу почав шукати очима вчителя Рама.
Кімната була дійсно великою. Через обмеження самої Вежі вона була нешифрованою, але очевидно, дуже довгою. З обох боків висіли важкі штори, подібні до шкіри. Кожна штора була завширшки метр, з щільного матеріалу і не колихалася.
У цій кімнаті не було стін, тільки такі штори.
Дівчина, яка прийшла перед ними, вже підійшла до правої штори і віддерла її. Соул злегка висихнувся і побачив сусідню « комунату ». А потім побачив промінь світла, що падає на підлогу. Він моргнув. Йому здалося, що світло відрізняється від звичайного світла свічок.
Його знову охопила нервовість, але не через майбутню зустріч з наставником Рамом.
— Рам? — Не влаштовуючись, голосно запитав Каз.
— Хм! — Відповідь була на правому боці. Судячи з тону, не дуже дружелюбний.
— Хей.
Каз махнув рукою, запрошуючи Сола йти за ним.
Вони разом відірвали штору і увійшли в наступну « комунату».
Соул відчув, що тут тепліше. Він інстинктивно подивився на джерело тепла і побачив... сонячне світло!
Його очі наповнилися слізьми.
У зовнішній стіні було невелике, метр на метра, вікно. Воно було відкрито назовні, і через товщину стіни лише невелика частина його визирала назовні.
Саме цей промінь світла, пробиваючись крізь товсті стіни, наче долав космічний простір, падав на підлогу і приніс трохи тепла у цю холодну кімнату.
Соул не бачив сонячного світла вже більше трьох місяців!
«Ще буде можливість», — зітхнув він про себе і, стримавши сльози, поспішив за наставником Казом.
Через кілька кроків у його очах лишилася лише легка туман. Навіть коли він пройшов крізь промені світла і відчув його тепло, то більше не втрачав самовладання.
Наставник Рам сидів у глибині цієї кімнати. Пройшовши крізь світло, Сол побачив гору м’яса.
Він бачив по телевізору і в Інтернеті товстих кістяків вагою кілька сотень кілограмів. Багато з них були настільки товсті, що не могли рухатися. Але навіть їх не можна було назвати горою м’яса.
А цього можна було.
Це був чоловік. Жир приховував усі його статеві ознаки. Півдлінні, розтріпані світле волосся доходили до підборіддя і лежали на його жирних складках. Бороди не було, ніс утопився в щоках. Тільки навколо очей шкіра була більш-менш рівною.
Найвидатнішим у нього був живіт. Він складався з безлічі складок, і було незрозуміло, де груди, а де живіт. Ноги були повністю приховані під подібною на вишукану спідницю масою жиру.
Але його руки були на диво тонкими й довгими — 2 метри. І вони складалися з трьох суглобів, наче людські.
Хіба це Рам?
Гора м’яса не звернула уваги на вождів Каза і Сола. Вона своїми довгими руками запилювала жінку, яка була перед ними. А та, з непроникним обличчям могла себе оглядати.
У цьому не було нічого непристойного. Вираз обличчя Рама був радше оцінючим і прискіпливим, наче він на базарі оглядав капусту чи немає на ній гнилого листя.
— Лягай на стіл.
Дівчата нарешті відпустили. Вона підійшла до довгого холодного залізного столу поруч з Рамом і почала роздягатися. Під її мантією не було одягу, а на ногах були охайні штани.
Ніхто в кімнаті не відвернувся. Навіть Сол мовчав. У морзі він бачив багато оголених жіночих тіл, але живе вперше.
Вона не соромилась бути на чужому обличчі, а знімала одяг і лягла на стіл.
Рам простягнув свої довгі руки і легонько надів на її спину.
На її білій шкірі тут же промайнув золотий магічний коло.
У рунах переплелися лінії та нотари. Соул вперше бачив таке магічне коло і мимовільно придивився.
Несподівано золоті руни змінили своє становище і стали чоловіком. Рунічні очі поверталися і втупилися на Сола.
Соул відразу опустив голову і відвів погляд.
І пропустив здивований погляд Рама.
Невдовзі Рам закінчив огляд і, махаючи рукою, наказав дівчині одягтися й йти.
— Непогано. Наступний.
Дівчина як і раніше була з непроникним обличчям, неможливо було зрозуміти, що вона відчуває. Коли вона пішла, Рам тихо зітхнув.
Потім він відразу зібрався і подивився на Сола, що стояв за спиною біля Каза, але звертався до Касзу:
— Це той, кого ти рекомендував? Він убив мого помічника. Чому ти думаєш, що я погоджуся?
— Тому що він підходить, — потиснув плечима Каз.
— Підходить? Новачок. Що він може вміти?
— Може навчитися, — байдуже відповів Каз.
- Скільки часу це займе? — Посхменув Рам. - Думаєш, у мене є стільки часу, щоб його витрачати?