— Досить, — тихо перервав його Анзе.
Кай зовсім не злякався. Він відразу замовк і, з легкою посмішкою, пішов убік.
Анзе, викрикуючись на підводному підлокотнику, обвів глядачів поглядом ні на кого не затримуючись.
— Екзаменувати по одному, надто важко, — крикнув він губи. — Ви, ті, хто не відповідає моїм вимогам, — он.
У залі стало ще тихіше. Сол і Корі переглянулися. Кілька особливо нервових учнів почали голосно дихати.
— Ті, хто до цих пір не навчився складені руни, — геть!
Голос Анзе був таким же блідим і мертвим, як він сам. Але зараз він, наче шило, встромився у вуха кожному. Соул мимовільно смикнувся. Не тому, що він був слабкий, а через те, як він гостро відчув в цьому голосі ментальну силу. Жорстку і безжалісну.
Через кілька секунд двоє початківців, тремтячи, встали і зневірилися на обличчях.
Як тільки вони вийшли, двері відразу зачинилися, не даючи нікому дізнатися про їхню подальшу долю.
Не встигли інші перекласти дух, як Анзе знову заговорив.
— Ті, хто може побудувати лише одну руну, — геть!
Цього разу очікування було довше. Через 10 хвилин ще двоє в паніці стали. Вони, здавалося, хотіли щось пояснити, але під владним поглядом Анзе не змогли вимовити ні слова.
Ще двоє пішли, і двері знову швидко зачинилися.
Напруження в аудиторії зросло. Звичайні двері видавалися кордоном між життям і смертю.
Але Анзе не зупинявся.
— Ті, хто ще не володіє заклинаннями нульового рангу, — геть!
Цього разу, незважаючи на тиск наставника, в аудиторії здійнявся нарікання.
Всі, здавалося, не розчули його слів і чекали, що він передумає. Але Анзе лише зимно дивився на них.
Через деякий час встала майже половина новачків. Вони дивилися один на одного розгублено, а потім були здивовані тим, хто залишився сидіти. Чи ти казав, що це занадто важко? Ти ж казав, що не вмієш? "
- Наставник, ми... — Здається, що один з новоприбулих вирішив використати багато переваг і попросити про допомогу.
Але Анзе навіть не шепоче. Ло Кай, який стояв поруч, з усмішкою вказав на того новачка.
Той, нічого не підозрюючи, відкрив було рот, щоб продовжити, але не зміг.
Зло рота у нього щось випало.
Той, що сидів поруч подивився вниз.
Це була половина його мови.
Тепер усі, опустивши голови, поспішили до виходу, не сміяючи більше затримуватися або сперечатися.
Соул, який спостерігав за всім цим, розслабився і відкинувся на спинку стільця.
« Це щоб не розслаблялися, — подумав він. — Якби правила були такими суворими, Анзе сказав би просто залишитися тим, хто має магію. А так, відсіюючи по одному, він, ймовірно, просто лякає. Хм... Щоб краще вчилися?»
Але Анзе все ще не зупинявся.
— Ті, хто володіє лише одним заклинанням нульового рангу, — геть!
Минуло багато часу, але ніхто не встав.
Тому що в всій аудиторії майже не було тих, хто знав два і більше заклинання! Це означало, що він відсіяв майже всіх!
Мовчання затягнулося. Ло Кай з усмішкою плескнув у долоні, привертаючи увагу громадськості.
- Давайте, хлопці, швидше. Час наставника дуже цінний.
Учні вагалися і неохоче почали вставати й йти до виходу. Вони постійно озирались, сподіваючись побачити хто може пройти такий суворий відбір.
Найбільше вони хотіли, щоб ніхто не пройшов. Тоді Анзе, напевно, змінив би свої умови, і вони, остання відсіяна група, могли б, по щасливої випадковості, пройти.
Але, до їх розчарування, в аудиторії залишалося ... Три!
І, чорт візьми, серед них був той самого Сол?
У нього ж був дуже низький магічний талант, і наставники від нього вже відмовилися?
Як він сміє сидіти на своєму місці? Як він може сидіти на своєму місці?
У Сола виникли десятки поглядів, але він просто перекинув ногу на ноги.
Корі, яка сиділа поруч з ним, виглядала досить спокійно, але її руки під столом були стиснути в кулаках.
А третій, що залишився сидіти - ось хто по-справжньому здивував Сола.
Анджела?
Соул глянув на неї. Вона теж була бліда, але не така напружена як Корі.
Соул тріснув свою ліву руку і знову перекинув ногу на ноги.
Незліченна кількість новачок, сповнених подиву, понуро покинули аудиторію.
Коли вийшов останній, двері знову щільно зачинилися.
— Всього троє? « Здавалося, що Анзе був незадоволений. - У сучасних новачків немає почуття невідкладності.
Він постукав пальцями по кафедрі і сказав крижаним тоном:
— Ло Кай, тих, хто вийшов, - записати як не здали. І розібратися з ними.
— А? — Ло Кай, який до того усміхався, широко розкрив очі, висловлюючи загальне питання позосталих трьох. - Наставник, не може бути? Стільки народу, і все не здали? Ех, там же багато хлопців з групи взаємодопомоги, вони дуже старанно навчалися. Може, дасте їм ще один шанс?
— Здається, що твоя група нічого не варта. Анзе холодно хмикнув. — Розпускай її, поки не пізно, щоб не було зайвих проблем.
Але Ло Кай не злякався його невдоволення і продовжував заступатися за тих, хто був зовні. Він був компліментом і люб’язністю.