« Железо і вогонь » — річ! Не дарма магічний артефакт!»
Жоден осколок не пропав бездарно. Сід зараз був схожий на те, що його кинули в купу залізних кактусів.
Він відкрив рот, і кров змішана з залізним пилом, зі дзвінком впала на підлогу.
Сид ніяк не очікував, що, залякавши двох учнів другого рангу, він буде обманити якимось слугою.
— Как... Ты... не потрапив під прокляття...
Це було те, чого він ніяк не міг зрозуміти.
Але Сол мовчав і не хотів нічого пояснювати.
Сид з гуркотом впав на підлогу. Його очі все ще були прикуті до Солу.
Раптом перед очима з’явилася товста книжка в твердій палітурці. Зовсім поруч. Простягни руку і візьмеш.
Очі Сіда розширилися.
Який же Конша, який Байрон, яким Солом, яка Башта і дід...
Зараз йому було на все начхати.
Перед ним була лише та книжка, кольорова книжечка в твердій палітурці!
Він беззвучно вимовив і простягнув руку.
Але його рука схопила тільки повітря.
Вона пройшла крізь книгу, кілька разів і безсило впала на підлогу.
Соул з подивом дивився на Сіда, який, хапаючи повітря, так і не вимовив ані останнього слова, ні передсмертного прокляття.
Він з тривогою подивився на своє ліве плече.
Щоденник як і раніше тихо висів там.
Все в порядке!
Соул встав і виплюнув з рота протину чорну кров.
— Пфу! Старша сестра Конша, старший брат Байрон, адже Сід точно помер?
Байрон підійшов, уважно оглянув його і підтвердив:
— Хм.
Конша не відразу підійшла. Вона обережно підібрала розбиту Сідом ельфійську статуетку і запечатала її в маленьку коробку. Лише тоді вона з полегшенням зітхнув, і всі її жахливі очних яблука повернулися на місце.
« Чи помер він, чи ні, легко, — відповіла вона і взяла зі столу пилу та кинула її Солові. — Відріж ему голову. Якщо не помер, то помре.
Це справа Сол знав добре. Байрон теж був не новачком.
Роздався пронизливий скрегіт, полетіли бризки крові.
Сол поклав голову Сіда в коробку, загорнув у світло-жовту шкіру і простягнув Конше.
— Так навіть краще, — зітхнула вона, приймаючи коробку. - Це ти вбив Сіда. Повід для самозахисту є ще важливішим.
Одне з її очних яблук випливло з білої жижі і подивилося на Сола. Конша раптом посміхнулася.
Чому Сід так хотів тебе вбити?
Сола була готова відмовити.
— Кілька місяців тому, коли я був ще слугою, то бачив Сід краду в бібліотеці. Тоді він напав на мене. Я був дуже поранений, але вижив. З тих пір він, мабуть, боявся, що я його видавом, і кілька разів намагався мене вбити.
Соул колись хотів використовувати те, що Сід бачив, як Конша краде мізки, щоб зв'язати їх однією мотузкою. Але Конша швидко зрозуміла, що він щось приховує, і пригнула його.
Тепер, коли Сід ризикував впасти в ілюзію, все одно намагався вбити Сола, це знову викликало підозру у Конші.
Соул просто розповів їй все, як було.
Окрім щоденника мага смерті, все, що він сказав, було правдою, яку могли бачити інші.
А щоденник, крім нього, ніхто і не бачив.
Але Конша не задовольнила його правдивості.
— Правда-а-А? — Протягла вона, і ще одне очне яблуко випливало, здивувалось на нього. - Тоді чому він спеціально прийшов забрати твій труп? І ти, здається, був впевнений, що він прийде?
У Сола на чолі виступив піт.
— Це я вже пояснював, старша сестра. Після екзамену мої сили стануть відомими, і йому буде важко знову напасти на мене таємно. Це була його остання можливість, і він, ймовірно, хотів особисто переконатися в моїй смерті.
Тиск був нестерпним, і він дуже хотів сховатися за спину Байрона.
— О? — Здійснилась алі губа, і усмішка Конші стала ще більшою. - А мені здається, ти взяв те, що шукає Сід, тому він за тобою і полює.
По спині Сола пробіг холодок.
— Шкода, що ви обоє про це мовчіть. Біла рука Конші легонько доторкнулася до його щоки. — То ти скажеш нам з Байроном?
Але тоді Байрон раптом забрав її руку.
— Байрон, ти що робиш? — Конша відразу перевела на нього одне зі своїх очей.
"Невже ти не бачиш, що з ними обох щось негаразд? Я б не стала допитувати його при тобі! А ти мені заважаєш!" - подумала вона, але вголос лише посміхнулася:
— Хіба тебе не цікавить секрет Сола?
Байрон рішуче похитав головою.
— Хм!
Конша втупилася на нього, і її очні яблука одне за іншим почали вилізти.
Але Байрон не злякався. Він з кам'яним обличчям дивився на неї в відповідь.
Хоч його аура і була слабшою, але першою відступила Конша.
— Якщо тобі не цікаво, то забирай труп Сида і йди. Мені ще потрібно загоїти рани мого маленького друга.
Але Байрон лише похитав головою.
- Хмм-м.
Конша підняла руку, і на її кінчиках зашукали кристали льоду.
- Ти забув, хто тут найсильніший учень другого рангу?
Соул раптом висунув голову через спини Байрона і, посміхаючись, сказав:
- Звичайно, ви. Тому що старший брат Байрон вже учень третього рангу.
Холод, який вийшов від Конші, тут же зник. Крижані кристали в її руці розсипалися іскринками.