« Не важливо, чи Сід знає про здатність книги передбачати смерть. Ми з ним вже вороги на смерть, а не життя. Поки у мене не вистачає сил, залишається тільки викручуватися і шукати захисту в сильних».
Соул знову пішов вперед.
Він знову зупинився. - Щось не так. Сьогоднішня поведінка Сіда була дивною.
Спочатку він був похмурим, а потім веселився. Отже, у нього вже є новий план.
Соул згадав слова Сіда.
« Ти дійсно думаєш, що наставнику є справа до смерті якогось новогоника? Як тільки з'явиться хтось цінніший, тебе викинуть, як сміття."
Наставник, новачок, цінніша людина...
Соул прищурився.
« Цього разу я їздив за новачками... він знайшов когось, хто зможе замінити мене в морзі? "
Якби не захист наставника Каза, то Солу не було б цього місяця перепочинку. Але він отримав це заступництво, ймовірно, тому, що працював на нього. Каз не хотів, щоб його новий працівник так швидко помер.
Але що, якщо з'явиться хтось, хто підходить для цієї роботи краще, ніж Сол? Не думаю, що Казат наполягатиме на тому, щоб він відмовився від цієї роботи. Соул не думав, що у них з наставником склалися якісь особливі відносини. Особливо після того, як він почав виконувати свою роботу, той навіть перестав ходити в морг і навчати його.
Надіятися на те, що наставник знову заступиться за нього через стару дружбу, було нереально.
Соул подивився на скруч у своїх руках і вирішив поквапитися до своєї нової «кришки ».
Якщо я на тебе працюю, то ти не можеш мене кинути в біду, так? Тобі ж ще потрібні мізки!
...
Конша була не дуже задоволена, що Сол прийшов прямо до неї. Вона втягнула його до кімнати. Хлопчик спіткнувся і впав. Очі яблука в її скляному черепі притиснулися до країв, налилися кров'ю і, здавалося, ось-ось вибухне.
- Чому ти прийшов прямо сюди?
Конша подумала: « Ти не повинен бути таким дурним!» Вона завжди приходила до нього глибокої ночі, коли нікого не було. А він посмів о восьмій вечора, з головою в руках, прийти до неї на поріг? Хоч у коридорі зараз і було порожнеча, але хто знає, скільки людей бачили його по дорозі сюди. Вона лише не дала йому одного наказу, а він уже так її підставив!
Сола з силою перевернуло на підлогу. Його рука випала з жовтої шкіри. Ящик відкотився далі, кришка злетіла, і з нього викотилася голова з застиглим на обличчі жахом. Очі як і раніше були відчайдушно закочені вгору.
Коли Конші побачив голову учня першого рангу, його гнів трохи вщух.
- Ти думаєш, можеш цим мене шантажувати? Кажу тобі, навіть якщо хтось дізнається, помреш ти, а я обмежуюся лише невеликим штрафом.
— Старша сестра, ви не так зрозуміли.
Який ще шантаж? Це був хід коней. Якщо все піде за планом, то йому вдасться штовхнути Сіда і Коншу.
Соул так і залишився сидіти на підлозі. Опустивши голову, він розповів їй все, що з ним сталося від моменту виходу з моргу.
— Я... Я просто не посмів тримати цю голову у себе, ось і прибіг до вас. Вибачте, старша сестра!
Вислухавши його, Конша на мить замислилася. Вона кинула незадоволений погляд на брудну підлогу, запакуваний Солом і головою.
— Тут є ванна. Йди спочатку помойся, решта обговоримо потім.
Я дякував йому. Він весь був липкий і давно мріяв про душу. А тут і вдалося помитися у старшої сестри.
Але не встиг він зануритися в гарячу кам'яну ванну і насолодитись розслаблюючою теплом, як Конша безцеремонно увійшла і сіла на стілець навпроти.
— Старша сестра, я миюся, — збентежено сказав Сол, занурившись глибше у воду.
Хоч йому й було всього 12 років, а навпаки сиділа не зовсім нормальна жінка, але він все одно відчував себе незручно.
- Не соромся. На експериментальному столі я бачила десятки, а то й сотні кінцівок. Твоє тіло я знаю краще, ніж ти сам - якби у неї були повіки, Конша б, напевно, закоїла очі.
Солу залишалося лише уявити, що перед ним медбрат-уролог, і намагатися розслабитися, продовжуючи насолоджуватися гарячою водою та змиваючи зі себе бруд. Учні першого рангу не повинні були приймати ванну, а лише швидко опановуватися в душі.
Конша поглянула на його руки і перейшла до справи.
— Ти кажеш, Сид тобі погрожував?
— Да. Він сказав, що невдовзі я втрачу роботу в морзі і з тривогою говорив Сол.
— Сід, здається, привів із собою кілька нових осіб у Башню, — розповіла Конша.
- Може, серед них є хтось з сильнішим талантом до роботи з душами? — Нахмурився Сол. - Якщо наставник Каз вибере когось іншого... - Він гірко посміхнувся, і його плечі опустилися, - ...то мені доведеться піти.
Якби Конші мали повіки, вона б знову їх закотила.
- Про це не турбуйся, я все вирішу. Ти просто роби те, що я тобі призначила.
« Добре, старша сестра », — з полегшенням усміхнувся Сол.
Але він не встиг договорити, як Конша підійшла до нього, покатаючи стегнами.
"Плохо справа" подумав Сол і спробував відімститися, але негайно вперся у тверду кам'яну стіну.