- Наставник? — Марк думав, що Каз прийшов до нього і став напруженим.
Але Каз зупинився перед Солом.
— Ты, за мною.
Спочатку Сол здивувався, а потім зрадів. Вчора Дука і Анжелу забрали, а його залишили як відмову. Але сьогодні наставник згадав про нього. Що змусило його передумати?
Соул швидко зібрав свої книжки і мовчки пішов за Казом.
Вони спускалися по пандусу східної вежі. Учні, які збиралися по дорозі, відходили вбік і з пошаною кланялися. Будучи новачком, Сол ще не бував на нижніх поверхах Східної башти. У Західній вежі нижні поверхи займали ватажки і слуги, а на першому — звалище. Колись Сол відносив сміття в комишову, звідки його забирали, і ніколи не був на звалищі, не знаючи, як там усе влаштовано. Чув тільки, що там працюють старі слуги, дивні і нелюдимі.
Чим нижче вони спускалися, тим тьмяніше ставало світло в коридорі. Соул йшов, опустивши голову і не зацікавлювався, а лише мовчав.
Дев'ять, вісім, сім... Два!
На другому поверсі Каз раптово згорнув. Біля входу на поверх, притулившись до стіни, сидів величезний дітина вагою кілограма під сто п’ятдесят. Він перегорів майже весь коридор. Каз провів Сола через залишок щілин. Дітина навіть не шепохнувся.
Через кілька кроків вони підійшли до червоної дерев'яної двері. Кіз штовхнув її, і та з противним скрипом відчинилася.
Як тільки Сол увійшов, йому в ніс вдарив їдкий запах гнилі, змішаний з нюхом крові. Він відразу затамував подих і подивився на наставника. Каз, наче у нього не було носа, з проникним обличчям пройшов в центр кімнати.
Стіни там були вкриті білосою пудрую, на якій, наче граффіті, було написано невідомі Сола. На щастя, хоч вони й виглядали хаотично, але не викликали запаморочення.
В центрі кімнати з стіни виходив конвеєр. Вхід в нього був закритий чорними шкіряними смугами, так що зазирнути всередину було не можна. Неподалік з конвеєром стояв довгий стіл, на якому зависли квадрати різних розмірів. Вони були відкриті і порожні, але на краях та в кутах виднілися якісь невідомі липкі субстанції. На деяких ящиках росли пучки грибів завбільшки з ніготь. З боків стола висіли молотки, долота та інші інструменти.
Під столом стояв ще один великий ящик на колесах. Він теж був відкритий, і його внутрішні стінки були покриті темно-червоними, майже чорними плямами. Здається, саме від нього і виходив цей сморад.
Біля далекого муру стояв ще один стіл і два стільці, недбало віддихані. На столі лежали стоси книжок, розкидані аркуші, перевернутий стаканчик для ручки і самі ручки, що скочувалися на підлогу.
— Перший і другий поверхи східної вежі - це морг. Ми на другому.
Морг? Від цього слова все, що він щойно бачив, відразу дійшло до одної картини.
— Якщо ти будеш тут працювати, то щомісяця отримаєш три зачеплених бала.
Соул різко вкинув голову. Згідно з довідником, один балон можна конвертувати на десять магічних кристалів. Балли цінувалися набагато вище, і за десять кристалів бал було не купити!
Соул ледве стримався. Слова: « Я хочу, можу, впораюся» вже були готові зірватися з його губ. Але він згадав вчорашні Анжелу і Дука. Їх теж приводили сюди? Але вони не впоралися, і тому сьогодні знову до лабораторії?
- Що я маю робити? — Сол запитав, щоб його голос почувся спокійно і слухняно.
« Розбиратися з зміненими трупами », — сказав Каз і смикнув за важіль поруч із конвеєром.
Він рухався, і незабаром перед ними з'явився свіжий труп, прорвавши чорні смуги шкіри.
Соул уже знав, що йому доведеться працювати з трупами. Але коли він побачив, що його начальство — це не те саме, чого він сподівався і зробив два кроки.
Труп, прив’язаний до стрічки, був накритий чорною шкірою. Обличчя не було пошкоджено і видалося з-під накидки. Соул одразу впізнав того нового чоловіка, про якого говорила Корі. Він порізав собі ноги вчора і закопав у клумбі.
Соул захитався, і його кроки гулко рознеслися по кам’яній підлозі.
Труп на конвеєрі раптово відкрив очі. Голова його залишалася нерухомою, але очні яблука відчайдушно косилися вліво. Побачивши Сола та Каза, зіниці його різко розширилися і задрижали, ніби він побачив щось донезя хвилююче.
- Він ще живий? — Неумисно запитав Сол.
- Як це можливо? — Каз зі спокійним виглядом підійшов і на очах Сола стримав чорну шкіру з тіла новачка.
Під нею пройшла грудна клітка, ребра — наче крила, а всередині - порожнеча. Ноги нижче були месиво з плоті, землі та каміння. Мелко ж його поранили.
Але очних яблука учнів продовжували рухатися, слідуючи за переміщенням Каза. Губи його злегка приховувалися, випалюючи білі зуби.
Сола занудило. За ці дні магів він надивився, і це допомогло йому стриматися.
Випробування почалося. Він змусив себе не відводити погляд. Тодота і запаморочення не проходили, але Сол твердив собі, що це всього лише нерухомий труп, який не схопився і не відкусить йому підлогу. Страх трохи відступив.