— Хе-хе... Ха-ха-хо... — Сол розсміявся. - Чому смерть переслідує тільки мене? Невже моє тіло таке смачна? Ха-ха-хо...
Він був на межі божевілля.
— Давай! Нападайте! Всі разом! Подивимося, хто з нас стане крутішим, коли ми перевернемося в монстрів! Давай! Ха-ха-хо...
БАМ!
Двері широко відчинилися, вдаривши його по лобі і збивши з ніг.
— Угх!
Сміх Сола обірвався. Він скрикнув і інстинктивно схопився за лоб.
« Стій, я можу рухатися?»
Книга тихо повернулася до його лівого плеча.
Не встиг нічого перевірити, Сол підняв голову. На дверях вже не було маски Марка. Двері була відкрита настібня, і в проемі повільно з'являвся чоловік, з ніг до голови замотаний у рожеві бинти. Тільки пару срібних очей виднілася з-під пов'язку. Вуши, ніс, жодного волосинка не було видно.
Зустрівшись з його срібним поглядом, Сол завмер на підлозі і не може поворухнутися. У голові було порожнече, він навіть не відчував страху.
На щастя, рожева людина-бінтовік тільки мигцем подивився на нього, а потім, піднявши голову, тихо прошепотів вглиб лабораторії:
— Убирайтесь.
Він знову подивився на Сола, і холод в його очах змінився чимось схожим на ніжність.
— Новий ученик, чому ти ночуєш в лабораторії?
— Ночую?
При цьому Солу опустилися всі почуття. Ніби він знову став собою. Він подивився на пісковий годинник і з подивом побачив, що пісок опустився до позначки « Одинадцять вечора».
« Коли Марко йшов, не було й шести. Чому зараз одинадцять?"
За його власним відчуттям, він провів в лабораторії не більше півгодини.
— Пане, дякую вам за порятунок. Ноги його ще тремтіли, але він змусив себе встати і подивитися прямо у очі людині в рожевих бинтах.
— Новий учень, поки не здобудеш достатньо знань і сил, не залишайся у Східній башті сам. Вночі безпечно тільки у твоїй кімнаті.
Його голос був тихим, але на диво виразним.
- Вибачте, пане, я не знав...
— Не кажи, що бачив мене, — перебив він Сола.
Людина в бинтах помахнув рукою. Після того як свіжий вітер торкнувся обличчя Сола, той несхвально кліпнув.
Знову відкривши очі, він виявив, що стоїть біля дверей своєї кімнати 604. Він швидко оглянув коридори. Тусклі свічки злегка підривали в повній тиші. Недовго думаючи, Сол відкрив двері і куля влетів всередину.
...
Пробило дванадцять.
Пісок миттєво перевернувся, і нагромаджений пісок знову почав свій повільний біг.
На 11 - му поверсі Західної вежі одночасно відкрилися два двері.
Марк вийшов з темної кімнати в ще більше темний коридор і подивився на двері навпроти.
- Дванадцять годин. Наш договір закінчився. Я лише раз приклав руку. Він живий чи мертвий, відтепер він мій молодший учень.
На обличчі Марка не було ані нетерплячості, ні усмішки.
З кімнати навпроти вийшов Сід з легкою усмішкою на губах.
- Звичайно, як ми і домовлялися. Але тобі не цікаво, чому я так хочу його прикінчити?
— Не цікаво, — відрізав Марк, повернувся до своєї кімнати і з гуркотом зачинив двері.
- Ти ж нудний. Всі, хто цілими днями возиться з трупами, такі.
Золоте волосся Сіда потемніло у світлі свічок. Він опустив голову, і тіні розділили його обличчя на кілька частин. На мить його риси спотворилися, а потім знову стали похмурими.
« Цей щоденник має бути в нього. Тільки після смерті попереднього власника щоденник з'являється знову. Ах ты ж, паршивец. Ти маєш так повезти, що щоденник, за яким я ганявся стільки років, просто впав тобі на голову."
Сід кілька разів стиснув і розтиснув праву руку, наче дотик до твердої палітурки. На жаль, через інерцію він зрозумів, що знайшов те, чого шукав лише після того, як кинув книжку.
Але коли він відпихнувши тіло Сола, почав гірко обшукувати його, щоденнику вже не було. А Сол, який лежав біля його ніг знову задушував.
Його врятував щоденник.
Коли Сід побачив дитяче обличчя Сола, він багато разів хотів убити його власними руками. Але не можна. У записах його діда говорилося, що щоденник не дістанеться тому, хто особисто вб’є його власника. Потрібно було діяти інакше.
Сід повільно відступив до своєї кімнати і міцно затиснувся.
« ЩО ДНІЧНИКа смерті, що в тобі такого особливого? Чому мій дід вбив всіх своїх рідних і друзів, щоб отримати тебе? "
Хоч Сіда й мучила себе сумнівами, він був рішучим. Віщ, за якою так шалено гнався його геніальний дід, повинна стати його!
...
Після хаотичного, небезпечного і шаленого дня Солу потрібно було вставати рано - вранці на заняття. Реальність була безжалісною.
Було вже за північ. Він лежав у ліжку, заставляючи себе заснути, але жахливі сцени з лабораторії знову і знов прокручуються перед очима. Чи Марко пов’язаний з тим, що сталося? І чому він хотів його вбити?
Хто той чоловік в рожевих бинтах? Один з п'яти наставників?
« Називати його людиною в рожевих бинтах якось невежливо, — подумав Сол, намагаючись відволіктися. — Він такий сильний, вмиг уморил всю нечистоту. Буду називати його Рожевий Пан".