Соул повільно, обережно відпустив руку і з подивом виявив, що не перетворився на дерев’яну фігурку.
« Мені не вистачить сил, щоб заволодіти моїм тілом. Це можливо, тільки якщо я відкрию шафу або опинюся перед кількома з них."
Він обійшов ляльку і попрямував за зав’язаним мішку з сміттям.
"Якщо ти не хочеш по-доброму повертатися в шафу, то будеш сміттєвим!"
Але радіти було рано. На сторінках книжки з’явилися нові рядки.
[Календар ропущої Місяця, рік 314-й, 26-ий день п'ятого місяця.
Через лінюх ти викидаєш ляльку у смітник.
Хоча це і є її законне місце, але мішок може утримати сміття, а не магічний артефакт.
Наступного дня, коли ти прийшов у лабораторію, то відчуваєш, що тут ніби ураган.
Роз’ярений старший брат Марк, не слухаючи твоїх пояснень, злизує з тебе всю шкіру, тіло, нутро...
Ти перетворюєтьсяш на скелет.
Твоя ліва рука дуже рада.]
Соул відразу відскочив назад, схопив ляльку з підлоги.
- Ах ти ж тварюка! Покласти тебе у шафу — смерть, не покласти - теж смерть!
Він стиснув ляльку, щоб розчавити її в щіпки. Але вона була на диво стійкою. Сили Сола не вистачило навіть на те, щоб відірвати їй руку. Він кинув цю затію. Коли він стискав її, йому здалося, що лялька посміхнулася. Хоч попередження про смерть і не було, він відчував, що ламаючи її - погана ідея.
« Винести з лабораторії і де-небудь викинути» — подумки проговорив він.
Вона не подала нового сигналу і повернулася до його лівого плеча.
— Тьфу-ух... — Соул с полегшенням выдухнув.
Він повернувся, щоб закінчити огляд і швидше піти. Але варто було йому відвернутися...
Ховаючись-брячи-дзинь...
За спиною пролунав гуркіт падаючих предметів.
Скляна дверцята шафа була відкрита, і ляльки падали на підлогу. Соул обернувся і неохоче зустрівся поглядом з однією з них.
« Збережи мене, рятуй мене...»
« І мене, і мене...»
« Збережи мене, рятуй мене...»
В одну мить в його голові задзвонили сотні голосів.
Соул, забувши попередження про те, що наступного дня його вб'є Марк, кинувся бігти. Але, відірвавшись ногу від підлоги, він втратив рівновагу і з гуркотом впав.
Він спробував встати, але руки і ноги одержували. Відчуття оніміння, наче отрута, повільно розповзається від кінцівок до тіла, до мозку...
« Ні!»
Соул згадав ранковий урок Моніки про медитацію і відразу ж викликав у пам'яті картинку, що йде по колу людиною-монстром. Хоч під рукою не було ані зображення, ні кристала, але перед смертю він все - таки зміг увійти в медитацію.
Гвалт голосів у вухах відразу ж вірш, але не зник повністю. Оніміння відсунулося від внутрішніх органів до кінцівок.
Якби Моніка була тут, то її сподівання були б просто вражені.
Але Сол все ще не міг встати і втекти. Його руки і ноги залишалися дерев’яними.
« Ні, моя ліва рука ще рухається!»
Він відчув, що його ліва рука не оніміла і все ще може згинатися та розгинатись. Вклавши в неї всю свою силу, він поповз по підлозі, намагаючись віддалитися від ляльок. Але йому довелося поворухнути лівою рукою, як він відразу ж виходив з стану медитації, і оніміння знову починало розповзатися по тілу.
Але медитація була марною. Це не розв’язувало проблему, а лише відтягало неминуче — коли його ментальні сили вичерпаються, він буде приречений.
Соул кинув медитацію і, зосередившись на ній, почав шукати за собою своє тіло лише лівою рукою. Коли він доходив до грудей, то зупинявся, знову занурився у медитацію, щоб воно відступилося від кінцівок і продовжував повзти.
Так, переключаючись між шляком і медитацією, він повільно, болісно наближався до дверей лабораторії.
Його ліва рука вже доторкнулася дверей. "Не думав, що той експеримент врятує мені життя".
Двері відчинилися всередину, і Солу потрібно було встати, щоб потягнути за ручку.
Але коли він, спираючись на ліву руку, спробував підсунутися і притулившись до стіни, двері раптово відчинилися сама.
Через неї здалося пол-лица Марка. Він, витаривши очі, дивився на Сола зверху вниз.
- Соле, що ти робиш?
Знайоме обличчя, але від його появи Сола кинув у крижаній холод. Пронизуючі до кісток озноб. З того кута, з якого він дивився, лежачи на підлозі, все було видно чітко.
Це був не Марк.
Це була лише тонка маска з його шкіри, що визирала через двері.
Маска, здавалося, ще не зрозуміла, що її викрито і продовжувала дивитися на Сола.
- У лабораторії безлад, куди ти зібрався? Прибирайте!
Червона сміттєво - червоний бак біля дверей раптово сам відкрив кришку.
Хлоп!
Дві мертво-блідні руки вхопилися за його край. Кістки пальців випірували, сині вени здулись. Хтось з намаганням карабкався нагору.
Позаду лунала моторошна "гу-лу-Лу". Щось до нього котилося.
Зуби Сола знову застукали. Він не думав, що стати учнем мага так і не зможе позбутися своєї долі — бути слабким, безпорадним та чекати смерті.
Книжка знову вилетіла йому на груди, сторінки шалено заходять і не зупиняючись. На кожній з них було написано величезне слово « СМЕРТЬ ». Вона навіть не встигала описати, як він помре.