РОЗДІЛ 226
Вона не прийде?
Уджін глянув на час і зробив ковток холодної води з пляшки.
Він думав, що в парку в будній ранок буде майже порожньо, але людей виявилося несподівано багато: хтось вигулював собак, якась жінка середнього віку в сонцезахисному капелюсі швидко крокувала доріжкою, чоловік того ж віку з хрипами раз у раз бився спиною об дерево, а подружжя неправильно користувалося тренажерами.
— Та вони собі суглоби повбивають такими темпами…
Допитливий Уджін уже хотів втрутитися, але хтось інший зробив це раніше, і ніхто не постраждав. Навіть коли їм пояснили, як правильно користуватися обладнанням, подружжя огризнулося, мовляв, вони й так усе знають.
— І правильно, що не ліз.
Уджін без причини відчув сором і підвів погляд до квітневого неба.
Сонячно, повітря чисте й свіже, ніби місто довго чекало саме такого дня, щоб висипати в парк. Він кілька разів поправив кепку, хоча сидів на лавці в самому кутку.
Людина, з якою він мав зустрітися, не приходила.
Натовп лише додавав напруги, і з кожною хвилиною він нервував усе сильніше.
Здавалося, ніби минула вічність.
Насправді ж запізнення становило лише п’ятнадцять хвилин. Але він прийшов на десять хвилин раніше, тож очікування розтягнулося, як жуйка.
Уджін глянув на годинник і ніяково всміхнувся.
Він заздалегідь налаштував себе не розчаровуватися, навіть якщо сьогоднішня зустріч виявиться марною.
Якщо вона не прийде, він зрозуміє.
Вона й так не надто хотіла з ним бачитися. Це він її вмовив.
І якщо передумає в останню мить, він нічого не зможе зробити.
Коли повз нього пройшла та жінка зі швидкою ходою, Уджін машинально опустив голову й удав, що поправляє кепку.
Молодий хлопець у капелюсі, який просто сидить і нічого не робить, міг виглядати підозріло, тож жінка раптом пришвидшила крок.
«Чорт, ще подумає, що я якийсь дивак…»
Він різко випрямив спину.
І саме тоді на нього впала тінь.
Уджін повільно підвів голову.
Перед ним стояла людина, на яку він чекав.
— А, добрий день.
Він поспіхом підвівся й зняв кепку, вітаючись.
— Не треба так офіційно.
Кан Хє-Мін махнула рукою й сіла поруч.
— Це ж я запропонувала зустрітися тут.
Хоча ініціатором зустрічі був Уджін, час і місце обрала саме вона.
— Я не люблю задушливі приміщення… але потім трохи пошкодувала. Може, підемо кудись іще?
— Ні, все добре. Мені тут нормально.
Він відповів твердо, поклавши обидві руки на коліна.
Розмова з перших секунд була незграбною.
Уджін не знав, як до неї звертатися, тому просто уникав будь-яких форм звертання. Вона, схоже, робила те саме. Обоє сиділи поруч, дивлячись уперед, наче два пасажири, які випадково опинилися на одній зупинці.
Про Кан Хє-Мін він дізнався лише після інциденту з Лі Йо-Рін, коли гендиректор Чан Су-Хван розповів йому деталі.
Історія під час прямого ефіру «Charge! Open the Door» грянула, як блискавка з чистого неба.
Але медіа відреагували надто вже злагоджено. Підозріло злагоджено.
Коли Уджін, як безпосередній учасник, дізнався, що все це було підготовлено заздалегідь, у нього буквально голова пішла обертом.
Він думав, що всім керував Чан Су-Хван.
Та виявилося інакше.
Усю інформацію й матеріали першою надала Кан Хє-Мін.
Чан лише виконав уже готовий план.
Тому Уджін вирішив хоча б подякувати.
Але тепер, сидячи поруч із нею, він поняття не мав, що сказати.
— Я чув, ви дуже допомогли мені тоді. Щиро дякую.
— Це особисте. Я не з альтруїзму діяла. Тож не варто дякувати. Вважайте мене союзником зі спільним ворогом.
Вона ніяково перебирала сумку на колінах.
— Все одно… ви допомогли. Я зобов’язаний подякувати.
Вона глянула на нього уважніше.
— Ти дуже схожий на Пак Ин-Су. І зовні, і характером. Прямий. Непоступливий… Я рада.
У голосі змішалися радість і якась тиха гіркота.
— До речі, ти колись зустрічався з Лі Йо-Рін?
— Навіщо мені з нею зустрічатися?
Кан Хє-Мін і не потрібно було бачитися з нею особисто, щоб дати зрозуміти: вона знає, що ті задумали.
— Тоді хто та «жінка», про яку вона говорила?
Після того як з’ясувалося, що «матір», про яку згадувала Лі Йо-Рін, насправді була Кім Хє-Рьон, Уджіна зацікавило, кого саме вона мала на увазі під «тією жінкою».
Зважаючи на ту злість і відверту ворожість, це точно не було маренням. Під час поліцейського розслідування Лі Йо-Рін про це мовчала, а поліція, не вважаючи це важливим, просто пропустила момент.
— Пак Ин-Су.
Кан Хє-Мін відповіла одразу, ніби це було очевидно.
— Моя мама? Вона завжди ставилася до Кім Хє-Рьон з повагою, навіть називала її «матір’ю». Не може бути, щоб вона так вороже ставилася до моєї мами.
— Кім Хє-Рьон, мабуть, промила їй мізки, кажучи, що підтримує її, тоді як Пак Ин-Су її ненавидить і виступає проти ваших стосунків. Спрямувати всю злість Лі Йо-Рін на Пак Ин-Су було надзвичайно легко.
І якщо б спалахнув скандал, публіка із задоволенням повірила б, що саме Пак Ин-Су власноруч зруйнувала життя однієї жінки.
— Вона справді думала, що це спрацює?
— Навіть якби ні. Для знаменитостей такі чутки вже отрута. Кім Хє-Рьон не просто тебе ненавидить. Вона ще й заздрить тобі як актрисі.
Ті, хто тобі не вірить, не змінять думки до самого кінця, навіть якщо пояснення буде ідеальним. Вона хотіла використати цих людей, щоб зіпсувати тобі репутацію.
Навіть якщо її спіймають, ти все одно ще більше віддалишся від батька. А для неї це і є максимальний успіх.
Якби Уджіна змусили зустрічатися з Лі Йо-Рін під тиском медіа й громадськості, Кім Хє-Рьон тріумфувала б.
А якби він різко заперечив «стосунки», його зробили б лиходієм, і суспільство стало б проти нього.
Вона навіть намагалася поширювати фейкові новини про те, що Чхе Уджін у хороших стосунках із батьківською родиною, щоб зіграти на його ненависті до батька.
На її думку, ризик виправдовував себе з усіх боків.
— Найгірший кошмар Кім Хє-Рьон — це якщо ти відкриєш серце родині з батьківського боку й успадкуєш їхні статки. Тому вона й хотіла будь-що цьому завадити.
— То це й є спосіб помститися їй? Це дуже просто.
— Ти справді збираєшся це зробити?
— Чомусь ви виглядаєте навіть радісною.
Уджін думав, що Кан Хє-Мін категорично виступить проти його зближення з батьківською родиною. Але вона відреагувала з очевидним задоволенням, і це його здивувало.
Увесь час вона була стриманою, але зараз її очі буквально сяяли.
— Бо це найкращий спосіб помсти.
— Але так я зроблю саме те, чого хоче та людина.
Він мав на увазі свого біологічного батька, Чхе Му-Сока.
Між ним і Кім Хє-Рьон Уджін без вагань ненавидів більше саме батька. Саме він зрадив дружину, знехтував дітьми й обов’язками глави родини.
— Ні. Це ще й можливість забрати в нього все.
Джерелом сили Чхе Му-Сока завжди були гроші.
Забери їх — і він залишиться звичайною, порожньою людиною.
Після того як дід з батьківського боку зліг, більша частина статків родини Чхе перейшла до Му-Сока. Та значний пакет акцій дід усе ще тримав у себе.
Як початок, було б непогано, якби Уджін отримав ці акції в обмін на «возз’єднання» з родиною, а заодно й частину акцій самого Му-Сока.
— У їхній родині акції ніколи не віддають жінкам.
Те, що Чхе У-Ра така багата в своєму віці, пояснюється просто: щоразу, коли Кім Хє-Рьон заїкалася про передачу акцій, Му-Сок відмахувався й переписував на неї нерухомість. Йому було ліньки сперечатися.
А якщо він розлучиться з Кім Хє-Рьон, думаєш, житиме сам? Він точно знову одружиться. І тоді ніхто не знає, як усе повернеться.
Якщо Чхе Му-Сок знову одружиться й матиме сина, інтерес до Уджіна зникне миттєво.
Тоді він житиме собі спокійно, насолоджуючись життям.
І якщо Уджін вирішить цьому завадити, Кан Хє-Мін готова допомагати йому без вагань.
— Прошу, зроби це.
— Але…
— Якщо я так вчиню, мені буде приємно лише в той момент. А потім я все життя буду зобов’язаний компанії. Це не помста, якщо в результаті я стану нещасним.
Уджін міг зруйнувати Чхе Му-Сока, але перед очима вставали працівники «Гарам» і «Баринджон», а також їхні родини.
Він не міг знищити життя непричетних людей через власні сімейні розбірки.
Починати щось, за що не готовий відповідати до кінця, — безвідповідально.
Чхе Му-Сок цього не зрозумів. Але Уджін не хотів бути таким самим.
— А…
Кан Хє-Мін лише з його слів зрозуміла, наскільки він любить свою теперішню роботу.
Гроші й помста для нього не мали вирішального значення.
Усвідомлення власної дріб’язковості викликало в неї сором.
— Пробач. Я занадто зациклилася на собі.
— Нічого. Так думають усі. Я просто трохи інший.
— У тебе просто інші цінності. Я колись думала так само… і знову повторюю ті самі помилки.
На мить очікування, які вона покладала на Уджіна, нічим не відрізнялися від тих, що колись покладала на У-Йона, коли, осліплена жадобою, хотіла зробити його спадкоємцем статків родини Чхе.
Людям важко змінюватися, навіть втративши найцінніше через мирську жадібність.
— Тому я вирішив використовувати сценічне ім’я Чхве Уджін, а не Чхе Уджін.
Після того як Чхве Мін-У юридично всиновив Уджіна, батьківська родина різко виступила проти зміни прізвища.
Коли вони спробували використати скандал зі спонсорським брокером Кім Хє-Рьон для торгу з родиною Чхе, Му-Сок заявив, що розлучиться з нею.
Дід з материнського боку був приголомшений. Він навіть зірвався на Му-Сока, якого колись вважав ідеальним зятем, і назвав його божевільним.
Після довгих перемовин родина Чхе зрештою дала згоду на всиновлення У-ХІ та зміну її прізвища.
Му-Сок робив вигляд, ніби його змусили, але насправді був щасливий підписати документи. Він боявся, що У-ХІ колись зажадає спадку. Зараз вона не була жадібною, але хто знає, що буде згодом. Тож він вирішив відрізати всі зв’язки, поки вона ще мала й наївна.
— Навіть якщо це лише сценічне ім’я, вони все одно люто опиратимуться.
— Що б вони не робили, та людина не отримає від мене нічого.
Уджін дивився в майбутнє.
Навіть якщо зараз важко, з часом перевага буде на його боці.
Він ніколи не дасть Чхе Му-Соку бажаного. А якщо той поспішає — нехай шукає інші варіанти.
Це не була помста.
Уджін просто його не любив.
Кан Хє-Мін прикрила рота рукою й тихо засміялася.
Як не крути, це теж був доволі витончений спосіб покарати Чхе Му-Сока.
Коли атмосфера трохи полегшала, Уджін раптом дістав із сумки нотатник і ручку.
— До речі! Можна ваш автограф?
— Автограф?
— Мій друг фанат… ні, він вважає вас своїм наставником.
Першим, про кого Уджін подумав, дізнавшись, що Кан Хє-Мін — найбільша акціонерка TM, був Хьон-Мін.
Наставник, яким він захоплювався, зрештою виявився саме нею. Уджіна це вразило. І раз уже вони зустрілися, він вирішив попросити автограф.
— Ти, випадково, не про того друга, що був із тобою на телебаченні? Того, що інвестує в акції?
— Так.
— Він збирається працювати в цій сфері після випуску?
— Ні. Скоріше як хобі.
— Особисто я не раджу лізти в акції. Обмін інформацією там надто швидкий, без інстинкту не виживеш. Великі гравці забирають усе цінне, а тобі лишаються крихти.
Вона категорично не радила займатися трейдингом навіть «для душі».
— Але ж ви починали як звичайна домогосподарка. Як вам вдалося так швидко досягти успіху?
— Я отримала величезні аліменти.
— Що?
— В інвестиціях усе залежить від якості інформації. А вона прямо пропорційна обсягу вкладень. Чим більші гроші — тим вищий ризик і потенційний прибуток.
Великі гроші самі по собі не гарантували доступу до кращих даних.
Але вміння відсівати потрібне з моря інформації — це талант. І для Кан Хє-Мін це було легко.
— Навіть якщо в твого друга є гроші, передай йому: не варто. У нього немає потрібного інстинкту. Без удачі він далеко не зайде.
— Я обов’язково передам. Але автограф усе ж дайте.
Він подумав, що після такого прямолінійного «наставництва» автограф хоч трохи втішить Хьон-Міна.
Кан Хє-Мін ніяково підписалася, зробивши підпис більшим, ніж зазвичай. Писати на чистому нотатнику було дивно. Вона звикла підписувати контракти на біржі.
— Знаменитості в цьому профі.
— Це частина роботи.
— До речі… як твоя рана?
— Шрам буде, але, на щастя, на долоні. Не критично.
Коли він намагався зупинити Лі Йо-Рін, міцно вхопився за ніж, тож поріз виявився серйознішим, ніж здавався. Довелося накладати шви.
Оперував пластичний хірург, але слід усе одно залишиться.