РОЗДІЛ 219
Мало хто вмів так жорстко тримати емоції в кулаці, особливо коли мова йшла про старших людей. Більшість або вибухає, або з’їдає образу всередині.
Уджін обрав третій варіант. Холод.
— Якщо вона ще раз зробить щось подібне, просто ігноруйте її. Сьогодні останній раз, коли я це терплю як «сусід». Ми недостатньо близькі, щоб вона щодня стукала в мої двері. Можете перевірити записи. Я довго терпів, але вона лише переходить межі.
Він ледь помітно кивнув у бік камери спостереження.
Мовляв: докази там, подивіться самі.
Попрощався з працівником, чемно кивнув Лі Йо-Рін.
Чемність залишилась.
Але погляд був темний, як грозове небо.
Останній раз.
Двері зачинилися.
Працівник ніяково звернувся до неї:
— Схоже, з ним усе гаразд… можете повернутися до себе.
І ось диво.
Щойно-сльозлива дівчина зникла.
Замість неї стояла людина з холодом, як у заметілі.
Не жертва.
Лід.
Працівник поспішив у ліфт.
У коридорі залишилась тільки вона.
І двері.
І погляд, який не кліпає.
— Ей… вона досі стоїть! — вигукнув Хьон-Мін.
Він дивився на камеру.
На екрані: силует. Нерухомий. Як статуя.
— А якщо простоїть до ранку?
— Пройдемо повз. Ніхто її не просив там стояти.
— А якщо вона з ножем кинеться?!
— Сумніваюсь.
— Завжди є «вперше»! У Кореї фанати теж нападають! А раптом тепер вона стане антифаном?!
Уджін тільки знизав плечима.
— Якби я нічого не зробив, вона б так поводилась вічно.
Він був терплячим. Занадто.
А вона сприйняла це як зелене світло.
Коли сьогодні почула від неї «наш Уджін» — щось усередині клацнуло.
Це вже не фанатство.
Це вторгнення.
І якщо керуюча почне думати, що між ними «щось було»…
Уджін майже бачив майбутнє інтерв’ю:
«Атмосфера між ними була дивна… наче колишні. Можливо, вони сварилися…»
Ні.
Краще одразу провести межу.
— Просто нехай затихне до прослуховування… — тихо сказав він. — Якщо вона справді фанатка, то не заважатиме.
Іронія долі лише посміхнулась.
Бо його найгірші передчуття майже завжди збувалися.
Наступного дня
Один пост.
І фанкафе Wish Baragi зайнялося, як суха трава.
Хтось написав:
«Натрапив на дивний акаунт. Створений кілька днів тому, але там… занадто багато збігів.
Це та сама дівчина з футболкою Уджіна. Почерк збігається. Кімната збігається.
Я не проти, якщо Джіні зустрічається з кимось… але це виглядає неправильно…»
Після цього все вибухнуло.
Футболка
стікери
почерк
фон кімнати
малюнок на стіні
Кожен доказ складався, як пазл.
І пазл кричав:
«Вона живе в його домі»
Фото сипалися одне за одним.
Наче вона спеціально підкидала дрова у вогонь.
Кожного разу, коли хтось сумнівався
бах
новий доказ.
Наче вона читала фанкафе в реальному часі.
Люди вже почали підозрювати, що вона там теж сидить.
А потім…
журналіст.
Стаття.
«Цікава історія шириться мережею…»
І все вийшло назовні.
У квартирі.
— Тобто все таки вибухнуло… — спокійно сказав Уджін.
— Схоже, вона почала це одразу після нашої розмови.
— Це… моя вина?
— Ні. Вона готувалася заздалегідь.
І це лякало найбільше.
Вона не імпульсивна.
Вона планувала.
Фото.
Записки.
Селфі.
Навіть стікери, які він писав для У-ХІ, використала як «романтичні послання».
Це вже не одержимість.
Це… сценарій.
— Вона знову щось виклала, — зітхнув Кан Хо-Су.
Під відео з інтерв’ю, де Уджін каже, що в нього немає дівчини, вона додала:
«Я не плакатиму. Я розумію його і піклуюся про нього».
Уджін підскочив.
— Що за маячня?!
Мурашки по спині.
Не через скандал.
А через тон.
Наче щоденник школярки.
— Пишеться як підліток у період гормональної бурі… — пробурмотів Хо-Су.
— Скажи, що люди не думають, що я з таким типом зустрічаюся…
— Доказів забагато. Багато хто вірить.
Дехто навіть… «вітає пару».
— Боже…
Йому було не страшно за кар’єру.
Йому було огидно.
— Може, спростування?
— Навіщо? Вона сама дала нам докази проникнення в мій дім. Треба в поліцію.
Камери.
Свідки.
Фото.
Усе є.
— Спершу видалити пости?
— Якщо видалимо, стане ще підозріліше. Нехай копає собі яму.
Його спокій був майже дивним.
— Це ніщо після історій зі спонсорами. І зараз навіть скандали про стосунки нікого не валять.
І це правда.
Його фанати вже проходили через шторми.
Ця історія була… дрібним дощем.
— За кілька днів моя кар’єра не розвалиться, — знизав плечима він.
Хо-Су кивнув.
Але в повітрі все одно висів присмак тривоги.
Бо якщо зараз вона вже:
-
проникала в дім
-
крала речі
-
переселилася поруч
-
маніпулювала соцмережами
то…
що буде через десять років?
Це питання зависло в кімнаті, як темна тінь, і ніхто не хотів вимовляти його вголос.