РОЗДІЛ 181
— Дивись, дивись! Раніше Селена інколи коментувала мої пости, щось відповідала. Але після того повідомлення про тебе… тиша, — Дастін сунув телефон Уджіну просто під ніс.
— Може, це просто збіг. Зайнята. Або… остаточно втратила до тебе інтерес?
Обличчя Дастіна повільно зморщилося, ніби папір у вогні.
Ще секунда, і він би реально розревівся.
Уджін зітхнув. Добивати його зараз було б злочином.
— Не знаю, чим вона там займається, але якщо вона в кіноіндустрії, може, завал із підготовкою до «Оскара» наступного місяця.
Він просто вистрілив перше-ліпше правдоподібне пояснення.
Очі Дастіна на мить спалахнули.
І тут же згасли.
— Вона працює в компанії-спонсорі фестивалів. У них зараз якраз тихо… Вона ніколи не була такою байдужою.
— Тоді, може… вона з кимось зустрічається?
Уджін ляпнув це машинально.
І одразу пошкодував.
Дастін виглядав так, ніби йому щойно повідомили про кінець світу.
Серйозно, перемикатися з «нормально» на «тотальна трагедія» за секунду…
народжений актор.
— Ну-ну, спокійно, — швидко виправився Уджін. — Може, ти маєш рацію. Коли ти клеївся до інших дівчат, вона бачила, що це нещиро. А от зі мною ти… ну… справді теплий.
Він сам запнувся від сорому.
Дастін же, навпаки, самовдоволено кивнув.
— Бачиш? Я ж казав.
І от саме через цю дитячу щирість Уджін зрештою здався.
— То чим я можу допомогти?
Він ніби простягнув руку через стіл.
Хоча, якщо чесно, сам ледве тримався на плаву.
Але в нього був досвід стосунків.
Він розумів, як це, коли хапаєшся за будь-яку соломинку.
— Я довго думав, чому Селена мене не приймає, — тихо сказав Дастін. — І відповідь одна. Вона не сприймає мене як чоловіка. Бо знає з дитинства.
— За такою логікою ти теж не мав би сприймати її як жінку… Стоп. Пробач. Не плач.
Його карі очі вже блищали.
Виглядав не як зірка Голлівуду, а як школяр, якому розбили іграшку.
Уджін замислився.
Може, Дастін і справді правий.
Навіть зараз у ньому було щось «хлопчаче».
Сонячна усмішка, відкритий погляд, повна відсутність хижості.
Типаж «вічний молодший братик».
Навіть п’яні історії не псували імідж, бо максимум що він робив — засинав де попало.
Не скандальний.
Просто… беззахисний.
Як такого сприймати серйозно?
— Ти впевнений, що вона взагалі має до тебе почуття? — обережно спитав Уджін.
Це було головне.
Бо якщо ні, усе це вже схоже на переслідування.
— Я відчуваю це. Вона точно не байдужа. Просто… не бачить у мені чоловіка.
Добре. Сперечатися марно.
— Яка вона за характером?
— Спокійна. Доросла. Холоднувата, але дуже принципова. Не терпить несправедливості. Вона неймовірна.
— Тобто ти закохався, коли вона тебе відчитала за те, що ти когось гнобив?
— Та ні! Навпаки. Вона врятувала мене. Мене травили. Я був дрібний і слабкий. Вона влетіла, як супергерой.
Дастін засміявся, згадуючи.
Уджін не засміявся.
Він просто… не міг уявити Дастіна жертвою.
— І вона… постійно тебе захищала?
— Так.
— Як довго?
— Поки я різко не виріс. Тоді вже ніхто не ліз.
Клац.
Останній пазл став на місце.
Уджін простягнув руку.
— Дай соцмережі.
— Без проблем.
Жодних вагань.
Повна довіра.
Уджін переглянув пости за місяць.
Фото з друзями. Пиятики. Тусовки.
І серед коментарів — Селена.
«Не пий багато».
«Знайди когось, хто про тебе подбає».
«Будь обережний».
Не дівчина.
Старша сестра.
Сто відсотків.
А потім з’явилися фото з Уджіном.
Менше п’янок.
Більше роботи.
Коментарі позитивні.
І Селена… замовкла.
Уджін ледь не пирхнув.
— Якби я був твоїм старшим братом, я б зараз був спокійний як удав.
— А?
— Нічого. Тебе просто немає за що пиляти.
Він глянув на Дастіна темним, майже жалісливим поглядом.
Той був абсолютно не в ту сторону.
Селена не ревнує.
Вона… нарешті перестала хвилюватися.
Ідіот.
— Виклади наше фото, — сказав Уджін. — І напиши рівно те, що я продиктую.
— Навіщо?
— Просто роби.
Якщо вона розслабилась…
треба змусити її знову хвилюватися.
Інакше правду не дізнатися.
Тим часом на майданчику.
Х’ю Міллер приїжджав рідко.
Сценарист не повинен лазити під ногами акторам.
Його робота — написати світ.
Їхня — вдихнути в нього життя.
Але іноді треба перевірити, чи корабель ще не тоне.
— Ці двоє дивно здружилися, — тихо сказав Рейфорд, киваючи в бік Уджіна й Дастіна.
— Ти ж сам просив їх зблизитись.
— Я думав, це Дастін так липнутиме. Але здивував саме Джіні.
І справді.
Уджін завжди тримав дистанцію.
Ввічливий. Добрий.
Але нікого близько не підпускає.
А тепер…
— Повіриш, якщо скажу, що Дастін уже десять днів не п’є?
— Серйозно?
Для звичайної людини дрібниця.
Для Дастіна — подвиг рівня міфу.
Х’ю придивився уважніше.
І тільки тепер помітив.
У цих двох змінилася динаміка.
Не Дастін веде.
Уджін.
А Дастін за ним — як вірний пес.
І, що дивно, виглядає щасливішим.
— Класно ж ладнають, — усміхнувся Рейфорд.
— …Так.
— Нагадують нас, правда?
— Не починай.
— Але ж погодься, ми теж прекрасні, коли стоїмо поруч.
— …
— Вперше згоден, — сухо кинув Х’ю.
І саме в цей момент команда крикнула:
— Готовність!
Рейфорд плеснув у долоні.
— По місцях! Камера… мотор!
І історія знову рушила вперед.