РОЗДІЛ 169
Кінофестиваль «Золотий Дракон» був святом для кінематографістів.
Церемонія, де підбивали підсумки року, оцінювали фільми й підливали олії у вогонь творчої впертості режисерів та акторів.
Та насолоджувалися ним не лише творці.
Глядачі.
Фанати.
Любителі кіно.
Усі стікалися туди, мов метелики до прожекторів.
Тому організатори працювали на межі людського ресурсу. Дні й ночі зливалися в одну довгу кавову кому.
І важко було не тільки їм.
Листопад для стилістів і координаторів був справжнім фронтом.
Great Eastern і Golden Dragon проходили з різницею в тиждень.
Тож стилісти дивилися одне на одного червоними очима, ніби це не мода, а гладіаторські бої.
Кілька хвилин на червоній доріжці вирішували все.
Перемога.
Поразка.
Кар’єра.
Але найбільш відчайдушними були самі актори.
Бо саме вони стояли під обстрілом камер.
— Будь ласка! Хіба не можна віддати нам костюм від Louis D.L., який ви нещодавно дістали?
— Скільки разів повторювати? Його в мене вже немає. Я бачила його лише один день, а потім одразу передала власнику.
— Та кому в Кореї він пасує більше, ніж нашому Пак Міну?!
Координатор Пак Міна майже благав.
Навпроти стояла стилістка Пак Сі-Йон із виразом людини, якій уже хочеться кинути телефон у стіну.
Louis D.L.
Ім’я тихе в Кореї, але гучне у світі.
Кутюр’є чоловічих костюмів.
Його роботи були не просто одягом.
Скульптури з тканини.
Кожен костюм ручної роботи.
Кожен коштує як машина.
І вироблялися вони майже поштучно.
Навіть зірки кривилися, почувши ціну в 10 мільйонів вон за один костюм.
Тому більшість тільки мріяла.
Іноді відомим стилістам вдавалося зробити персональне замовлення.
Іноді сам Louis, за настроєм, створював щось для конкретної людини.
А кілька днів тому пішов слух:
Пак Сі-Йон отримала новий костюм від Louis D.L.
Священний Грааль для стилістів.
Усі вирішили, що вона шукає, кому його «проспонсорити».
— Наш Пак Мін вручатиме нагороду на «Золотому Драконі». Ми вас так прорекламуємо, що не пошкодуєте!
— Louis D.L. не потребує реклами. І я теж, — холодно відрізала вона.
Координатор знітився.
— Я… просто занервував. Але наш Пак Мін чудово представить костюм…
— Ви неправильно зрозуміли. Цього разу я була лише кур’єром.
— …що?
— Louis хотів подарувати костюм конкретній людині. Я просто передала його.
Координатор завмер.
Подарунок?
Особисто?
Тобто не спонсорство. Не угода.
Чисте «я створив це для тебе».
Романтика рівня старого модельєра-божевільця.
Louis побачив актора у фільмі. Надихнувся. Закохався в образ.
І вирішив пошити костюм спеціально для нього.
Без розрахунків. Без контрактів.
Сюрприз.
— То кому дістався костюм…? — тихо спитали наостанок.
— Навіщо вам ця інформація? Не зациклюйтесь на чужому.
І махнула рукою.
У неї й так голова йшла обертом: розміри взуття, резерви, по чотири образи на одного актора…
Стилісти бігали швидше за кур’єрів.
А всі чіплялися за автобус, який навіть не їхній.
Координатор пішов ні з чим.
— Може… збрехати йому…?
Ні. Пак Мін потім рознесе пів офісу.
Він лише зітхнув.
***
На фестивалі важливі не тільки костюми.
Прикраси — це фінальний мазок.
Для відомих зірок бренди стоять у черзі.
Для менш відомих — тиша й тривога.
Іронія в тому, що бренди теж живуть за тим самим правилом:
багаті стають багатшими.
У дизайнерській команді «Gaon» кипіла робота.
Вони готували аксесуари для акторів із фільму «Червоний Ворог»:
-
Квон Ін-Мі
-
О Ха-На
-
Чхе Уджін
— Для Ин-Мі діаманти й жовті сапфіри. Рів’єра-намисто пасує до відкритих плечей.
— Для Ха-На краще сережки й шпильки. Виріз «Сабріна», мінісукня, зачіска вгору.
— Перли, щоб підкреслити елегантність.
Усе йшло гладко.
І тут Рю На-Йе підняла очі, що сяяли, як новорічна ялинка:
— А може Чхе Уджіну бутоньєрку на лацкан? Це ж тренд!
Пак Ин-Су задумливо похитала головою.
— Тканина його костюма… надто хороша для такого.
Команда завмерла.
Надто хороша?
Тобто…
щось серйозне?
Усі давно знали, що Ин-Су — дружина CEO.
А нещодавно відкрилася ще одна деталь:
вона мама Чхе Уджіна.
Офіс тоді вибухнув, як чат фанатів після тизеру.
Рю На-Йе, яка роками кричала «я обожнюю Уджіна!» прямо перед начальницею…
кілька днів не могла дивитися їй у вічі.
А одного разу Уджін просто зайшов у офіс.
Приніс документи для мами.
Звичайний. Усміхнений. Як син, що забіг після школи.
Не зірка. Не айдол.
Просто хлопець.
Вони навіть пообідали разом.
І тоді Рю На-Йе подумала:
Оце і є фінальний рівень фанатського життя.
Бути фанаткою.
І працювати з його мамою.
Легенда.
Єдине, що не могла перевершити…
нік «Мама Джін-Хі» у фанкафе.