РОЗДІЛ 161
— Скільки ще нам доведеться цим займатись…?
Уджін пробурмотів, втупившись у ведмежу маску, що лежала на столі.
— От тому я й казав, що треба було вкладатися в акції, — пробурчав Хьон-Мін.
— І що з того? Чим би це нам допомогло?
Рішення Уджіна не довіряти Хьон-Міну у питаннях акцій було твердим і непохитним. До того ж інші студенти з їхнього факультету вже встигли злити навіть початкові сто тисяч вон, які вклали в біржу.
Порівняно з ними, сьогоднішній прибуток Уджіна й Хьон-Міна був мізерний, але принаймні вони не пішли в мінус.
— До речі, акції тієї компанії, яку ти радив, зараз летять униз шаленими темпами, — нагадав Уджін.
Хьон-Мін свого часу з піною на губах запевняв, що одна ігрова компанія «вистрілить». Але нова мобільна гра провалилась, і котирування почали стрімко падати.
Уджіна й досі морозило, коли він згадував, як вони ледь не купили ті акції. Його недовіра до біржових порад Хьон-Міна була більш ніж виправданою.
— Це…
Хьон-Мін не міг сказати, що йому просто «не пощастило», бо з акціями йому завжди не щастило. Тож він мовчки зціпив зуби, а потім, не стримавшись, огризнувся:
— Все було б значно простіше, якби ти просто показав людям своє обличчя.
Він розумів, що Уджін сьогодні добряче вимотався, але якби той зняв маску, мило розлетілося б у рази швидше. Проте Уджін категорично відмовився світити обличчям і весь час був у костюмі.
— Тому я й відпрацьовую там шоу-програму, щоб хоч якось підштовхнути продажі. І все ж, ми ж не так уже й погано впорались, хіба ні?
Навіть якщо прибуток був далекий від ідеалу, Уджін хотів знати, як у них справи порівняно з іншими.
— Ходять чутки, що Кім І-Сон уже заробила понад п’ятсот тисяч вон. А ті, хто скинувся й відкрив спільний бізнес, отримали щонайменше по сто тисяч на людину, — сказав Хьон-Мін.
Уджін, який слабо орієнтувався в факультетських плітках, при цих словах помітно знітився.
— Серйозно? П’ятсот тисяч? За десять днів? Як?!
— У неї золоті руки. Вона робить прикраси з бісеру й продає через соцмережі. У неї там купа підписників, тож реклама пішла сама собою. Вона й раніше робила це як хобі, люди постійно питали, чи не продає. Коротше, стартові умови були ідеальні.
Уджін важко зітхнув.
Коли оголосили завдання, багато однокурсників пропонували Уджіну об’єднатись. Якщо не акції, то будь-який бізнес з його участю майже гарантовано став би успішним.
Саме тому він усім відмовив. Його дратувала сама ідея, що хтось хоче використати його як легкий спосіб заробітку. Він не збирався вкалуватися й дозволяти іншим наживатися, наче п’явкам.
Єдиною людиною, якій він справді довіряв, був Хьон-Мін, тож спочатку він і запропонував працювати разом. Але цього разу якраз Хьон-Мін поставився до ідеї без ентузіазму, бо все ще мріяв про біржу.
Урешті-решт Уджін умовив його почати бізнес з домашнім милом. Дівчина Хьон-Міна робила мило як хобі, і її рівень був майже професійним.
Уджін згадав, як їм усім сподобалось мило, яке вони нещодавно отримали від неї в подарунок. Тож вони оплатили сировину й роботу, і сьогодні вперше вийшли на продаж.
Результат був кращим, ніж вони очікували, але з урахуванням витрачених сил прибуток виглядав жалюгідно, і це добряче деморалізувало Уджіна.
— Ти справді в порядку? — раптом спитав Хьон-Мін.
— А… так.
Уджін крадькома глянув на знімальну групу. Два дні тому він проходив співбесіду на іспит.
Того дня, виїжджаючи з дому, він потрапив у невелику аварію. Інша машина на шаленій швидкості летіла прямо в пасажирський бік. Завдяки швидкій реакції Уджіна удар припав лише по задній частині його авто.
Водій тієї машини, різко викрутивши кермо, врізався в стіну. Гучний удар струсонув будинок, родина вибігла надвір. Лише побачивши, що Уджін цілий і сам виходить з машини, його мозок остаточно усвідомив, що сталося.
Мати одразу перевірила, чи він не поранений. Уджін похитав головою й глянув на годинник. Часу до співбесіди вистачало з запасом.
Мати просила його не їхати, але він справді почувався нормально. Переляк був, але не такий, щоб відмовлятися від іспиту.
Коли приїхала поліція, батько домовився, щоб Уджіна відпустили, адже все було зафіксовано відеореєстратором і камерами. Його перевірили на алкоголь і відпустили. Батько дав свою машину з водієм, і Уджін встиг на співбесіду.
Лише після повернення додому він дізнався, що другим водієм був Лі Йон з Blue Fit. Той ударився головою і знепритомнів. Коли відкрили двері авто, запах алкоголю стояв такий, що різало очі.
Батько спеціально не підпустив Уджіна до машини Лі Йона, аби не травмувати його ще більше.
— Він сильно постраждав? — спитав Уджін.
— Ні, лише подряпина на лобі. Просто був у сильному алкогольному сп’янінні.
Уджін розумів, чому Лі Йон зірвався. Після пресконференції Blue Fit намагались повернутись, але безуспішно. На тлі зростаючої популярності Уджіна їм просто не залишалось місця.
До того ж через чутки про «спонсорство» під удар потрапив Лі Мін-Су, і Лі Йон задихався від тривоги. Він топив стрес в алкоголі — і зірвався.
Він божевільний.
Співчуття мало межі. Якби Уджін зреагував повільніше, усе могло закінчитись трагедією.
На щастя, він не постраждав. Завдяки щоденним вправам тіло витримало удар. Наступного дня він пройшов обстеження — жодних проблем.
Та Хьон-Мін усе одно хвилювався, тому й радив сьогодні просто сидіти осторонь. Але Уджін уперся й надяг костюм.
— Ти взагалі когось слухаєш? — буркнув Хьон-Мін, обережно добираючи слова при знімальній групі.
— До речі… як пройшла співбесіда? — несподівано втрутився режисер.
— Нормально. Атмосфера була спокійніша, ніж я очікував.
Уджін згадав, що трохи задумався над питанням «чому ви хочете стати судовим працівником», але загалом усе минуло гладко.
І все ж завдання з бізнесу псувало настрій.
— Цей проєкт надто виснажливий і майже не дає прибутку. Треба щось інше, — запропонував Хьон-Мін.
— Які ідеї?
— Поїхали в людне місце і будемо брати гроші за обійми й автографи! Я — збираю клієнтів, ти — посміхаєшся.
— …
— Ну що, геніально ж?
Уджін стиснув пластиковий стаканчик так, що той ледь не тріснув.
— Навіть Кім Сон-Даль хоча б воду продавав!
— А я продаю людям приємні спогади з тобою. Ти — ведмідь. Мій ведмідь. Я — господар, що рахує гроші. Виграш— вибач!
Погляд Уджіна змусив Хьон-Міна замовкнути.
— А якщо фотокнигу випустити? — раптом змінив тему Хьон-Мін.
— Фотокнигу?
— Типу артбуку. Сто книжок по дві тисячі — двісті тисяч вон.
— Двісті тисяч…
Слова подіяли магічно.
— Але це не я вирішую. Потрібен дозвіл агентства.
— Костюм носити складніше, ніж фоткатися, правда ж?
Уджін відвів погляд і пробурмотів щось невиразне.
— Хо-Су хьон!
Настав час просити дозволу напряму.
Кан Хо-Су зітхнув. Він знав, що Уджін два дні тому потрапив у аварію, і ідея з фотокнигою виглядала значно безпечнішою.
Зрештою він дістав телефон і вийшов з кімнати. Треба було зв’язатися з директором Чжаном і доповісти ситуацію.