РОЗДІЛ 145
— Чоловік із квітами завжди має рацію.
Побачивши племінника з букетом у руці, Пак Инчоль тихо засміявся. За життя його матері найбільше вона любила саме червоні троянди. І завжди казала, що її чоловік повертався з роботи саме з ними.
— А страждають у підсумку нащадки, — з ніяковістю відповів Чхе Уджін, якому було соромно носити троянди ще від обіду через романтичні смаки дідуся.
Пак Инчоль розсміявся вголос і поплескав племінника по плечу. В ту ж мить з усіх боків почулися здивовані зітхання.
— Він мій племінник, — байдуже кинув Пак Инчоль, звертаючись до шокованих співробітників, які з’явилися тут же, щойно побачили Чхе Уджіна.
Цей момент приносив йому майже фізичне задоволення — таке саме, як коли він вигравав справу, маючи бездоганні докази. Привітавши Уджіна, він повернувся до свого кабінету.
Щойно Уджін пішов за секретаркою Чхве до кабінету CEO юридичної фірми Rome, час ніби на мить зупинився — а потім знову рушив уперед. Мертву тишу прорвало хаотичне збудження. Дехто навіть почав задихатися.
Те саме відбувалося й із секретаркою Чхве. Провівши Чхе Уджіна, прийнявши від нього троянди й печиво та вийшовши з кабінету, вона притулилася до стіни й сповзла на підлогу.
Вона ніколи не втрачала надії, що колись побачить Чхе Уджіна на власні очі. Уявляла безліч варіантів, але ніколи — ось такий.
— Це було ідеально… — прошепотіла вона, намагаючись перевести подих.
Згадавши, як бездоганно виконала завдання Пак Хьонмана, вона стиснула кулаки. Відтепер у неї з’явилася чітка причина жити як ідеальна “секретарка Чхве”, більше ніколи не помилятися. Заяву на звільнення вона остаточно відклала й перестала думати про суд чи прокуратуру.
— Моя секретарка не кричала й не влаштовувала сцен, побачивши тебе?
— Ні. Вона була стримана й сувора, тож мені навіть стало трохи не по собі.
Колишня секретарка, що багато років працювала з його дідом, була дуже доброю і теплою. А нова, Чхве, здавалася настільки холодною, що Уджін мимоволі напружився.
— Тоді все добре, — Пак Хьонман усміхнувся з явною гордістю. Але погляд його раптово став гострим.
— Ти ж не збираєшся йти до інституту підготовки, так?
— Ні, не збираюся.
— Поганець. Ти знаєш, що адвокатський іспит оцінює лише здібності? На співбесіді таких, як ти, мали б завалювати.
— Можливо.
Знання в нього були бездоганні, але якщо брати до уваги, що він не планував працювати за фахом, формально він справді «не заслуговував» на прохід. Пак Хьонман цокнув язиком, побачивши, як серйозно онук замислився.
— Скажи, що з дитинства глибоко поважав діда і брав із нього приклад. Що не знаєш, як складеться майбутнє, але точно робив це не заради розваги. Скажеш так — пройдеш.
— Хіба це не шахрайство?
— Яке ще шахрайство! Так роблять усі… — Пак Хьонман раптом примружився. — Чекай. То ти що, не поважав мене в дитинстві?
— Звісно, поважав. Я ж тому й складав іспит. Інакше навіщо було б роками готуватися?
Уджін раптом зрозумів, як саме треба відповідати на співбесіді. Пак Хьонман, здається, теж це відчув і додав:
— От і все. А якщо буде інтерв’ю до оголошення першого місця — кажи, що не очікував пройти, тому не хвилювався, але тепер серйозно замислишся над цим шляхом. Скажи, що сталося непорозуміння, і що ти радий.
Уджін широко усміхнувся, аж очі зникли в щілинках, і кивнув.
Пак Хьонман дивився на нього теплим поглядом.
— Ти й без нашої допомоги дійшов так далеко. Думаю, впораєшся.
Порівняно з Пак Ійоном, який виріс у найкращих умовах, шлях Уджіна виглядав майже дивом.
— Але все ж… міг би попередити мене того дня. Учора я був у шоці.
Побачивши знайоме ім’я в списку, він одразу подзвонив синові й добряче з ним посварився, звинувативши всіх у тому, що його вважають безпорадним старим.
— До речі, — продовжив він, — пам’ятаєш, як розкрили, що та А-Ра з Berry Rose — донька CEO Bareunjeong Foods?
— Так, бачив статтю.
— Знаєш, що мені казали найчастіше після цього?
— Про минуле?
— Ні. Казали, що в мене красива онука. Вони думають, що вона — моя онука.
Виявилося, що родина Чхе всіма силами приховувала правду, видаючи Чхе Ура за У-ХІ.
— Навіть якщо вони перекрутили факти, це стало можливим лише тому, що ти мовчки дозволив це, так?
— Слабкість — це зброя. Ми терпляче чекаємо, щоб використати її в потрібний момент.
Він не збирався захищати Чхе Ура.
— Але вона твоя молодша сестра. Тобі може бути не байдуже.
— Я вирішив захищати свою родину. Але Чхе Ура — не частина її.
— Тоді скоро вийде цікава стаття.
Уджін дозволив дідові діяти, як він вважав за потрібне. А потім тихо додав:
— Я маю прохання.
— Слухаю.
— Допоможіть одному хьону. Його несправедливо звинуватили. Мені надто боляче просто сидіти й нічого не робити.
Пак Хьонман одразу все зрозумів.
— Тобі вже хтось про це просив?
— Ні. Я просто хочу допомогти. Це надто злісно. Я переходжу межу?
Уджін подивився на нього чистими очима. Пак Хьонман закашлявся, а потім зітхнув, поглянувши на червоні троянди на столі.
— Гаразд. Що я можу зробити?
Напруга з Уджіна нарешті спала.
Іноді бути сильним — не так уже й погано.