Розділ 133

РОЗДІЛ 133

{То ким я тоді виходжу?} — запитав Рейфорд.

{Хіба це не так? Ти відомий режисер у США, а не тут. У Кореї знають акторів із твоїх фільмів, але не тебе.}

Рейфорд і справді був знаним режисером, і багато людей у світі впізнавали його обличчя. Але не настільки, щоб будь-хто випадковий на вулиці за кордоном одразу його впізнав. Х’ю пошкодував свого нарцисичного друга й тихо цокнув язиком.

{Але ж він актор, хіба ні?}

Водночас у словах Рейфорда була логіка. Звичайні люди могли не знати, хто він такий, але актори зазвичай упізнавали обличчя відомих закордонних режисерів, особливо такого «зіркового», як він.

{Навіть якщо він і знає, хто ти, то бачив тебе лише на фото. До того ж на фото ти виглядаєш краще, ніж у реальності — не те що деякі,} — Х’ю кивнув підборіддям у бік Джині й засміявся.

Якщо оцінювати ауру й зовнішність Джині як актора, наживо він виглядав значно краще, ніж на екрані. Саме тому, щойно вони його побачили, жодних сумнівів не залишилося.

{Знаю, я ж казав папараці не фотошопити мене занадто! Пора мені самому взятися за справу й відновити нашу репутацію, яку ти щойно знищив.}

Щойно Х’ю встав із чашкою кави в руках, Чхе Уджін швидко опустив погляд — увесь цей час він спостерігав за їхнім відображенням у вікні. Він відчував напруження. Схоже, прихована камера починається по-справжньому.

{Ви тут самі?} — спитав Х’ю, м’яко сідаючи навпроти Уджіна.

{Ні, я чекаю на друга. Ми домовилися зустрітися тут.}

{Ти, мабуть, здивувався через мого друга, так? Він вважає себе знаменитістю, майже як актор.}

{Він справді актор?} — Уджін кинув погляд на Рейфорда. Той дивився на нього у відповідь. Зовні він не був схожий на типового актора, але й непривабливим його назвати не можна було. Уджін не знав, чи це іноземний актор, чи хтось, хто працює в Кореї, тож вирішив уточнити.

{Актор? Та не сміши! Тільки не кажи йому такого. Ще й справді звільниться й піде в актори.}

Після цього Х’ю дістав із гаманця візитівку й простягнув її Уджіну. Прочитавши напис, Уджін ледь помітно підвів брови.

<LL-Studio. Х’ю Міллер>

Х’ю Міллер із LL-Studio був Уджіну добре відомий. Успішний голлівудський сценарист, співзасновник LL-Studio, продюсер, безпосередньо залучений до кіновиробництва. Але, на жаль, як він виглядає, Уджін не знав.

{Ви дуже відомі.}

Х’ю розгубився від байдужої реакції Уджіна. Ідея приховати особи, підійти до нього, «протестувати», а вже потім кастити, як хотів Рейфорд, була чистою фантазією. Насправді вони просто були двома іноземцями, яким ледь вдавалося підтримувати розмову з Джині. Найреальнішим і водночас найввічливішим шляхом було відразу назватися й офіційно запропонувати прослуховування. Саме тому Х’ю й дав візитівку, але у відповідь отримав повну байдужість.

{А ви ж теж відомі, правда, Джині?}

Х’ю вже не прикидався й назвав Чхе Уджіна його прізвиськом. Ім’я Уджіна не було складним для вимови, але вони вже звикли до «Джині».

(Отже, ви все-таки знаєте, хто я. Недарма мені здавалося це дивним. Я — Чхе Уджін, але чи можете ви довести, що справді Х’ю Міллер? Однієї візитівки замало.)

Як і очікувалося, Х’ю зрозумів: Уджін не знає, як вони виглядають. Він дістав телефон і швидко знайшов статтю з фотографією, простягнувши екран Уджіну. Фото було зроблене на прем’єрі їхнього останнього фільму, поруч стояли актори.

Уджін порівняв Х’ю з фото, потім знову глянув на Рейфорда й ледве стримав сміх.

{А, ясно. Мій друг попросив журналістів відредагувати його обличчя — ось що вийшло. Це він на фото.}

Навіть попри те, що Х’ю казав правду, Уджін сприймав це скептично. Людина на фото й чоловік, який називав себе Рейфордом, виглядали надто по-різному. Схожість була, але назвати їх однією особою — перебільшення. Утім, Уджін оцінив старання знімальної групи прихованої камери: підібрали двійників дуже вміло. Принаймні Х’ю Міллер справді був схожий на себе з фото.

Х’ю й Рейфорд славилися тим, що часто знаходили акторів просто на вулиці. Чимало людей завдяки цьому дебютували й тепер успішно працювали в Голлівуді. Через це Уджін пам’ятав чутки про тих, хто спеціально чатував на маршрутах, якими вони ходили.

Уджін стримав сміх і повернув Х’ю візитівку. Тепер усе стало зрозуміло: тема сьогоднішньої прихованої камери — «псевдоголлівудські продюсери пропонують Чхе Уджіну роль і дивляться на його реакцію».

Він спокійно всміхнувся й зачесав чуб назад. Заходять надто далеко. Кожен актор мріє про Голлівуд — і Уджін не виняток. Навіть якби він не здогадався про розіграш, такі «жарти» з чужими мріями й амбіціями були жорстокими.

{Навіщо ви показали мені візитівку?} — Уджін удав, що повірив. Йому було цікаво, що вони скажуть далі.

{Ми готуємо новий фільм. Нам потрібен азійський актор на роль другого плану, і ми розглядаємо вас. Ми бачили ваші роботи, а Рейфорд просто у захваті від Джині, актора. Звісно, за процедурою ми мали б звернутися до вашого агентства з офіційним запитом, але цікавість привела нас сюди.}

Попри щиру промову Х’ю, Уджін сидів, схрестивши руки, з легкою усмішкою. Його реакція зовсім не нагадувала реакцію людини, яка щойно почула неймовірну новину.

{Схоже, ви натрапили на мене тут випадково.}

{Саме так! Хіба це не доля?}

Х’ю не хотів уживати це затерте слово, але нічого кращого не знайшов. Навіть він, письменник, інколи відчував межі слів.

{Я не думаю, що це можна назвати долею.}

{Га?}

{Те, що ви називаєте «долею», зазвичай використовують, щоб висловити надію на певний потенціал у майбутньому.}

Поки Уджін говорив, Х’ю ледь похитав головою. Письменницький інстинкт підштовхував його до довгої відповіді, але він стримався. Обличчя Уджіна було зосередженим і гідним — зовсім не таким, як у актора, якому щойно запропонували роботу в Голлівуді.

Уджін елегантно відпив кави й подивився на Х’ю з гіркою усмішкою. Він пам’ятав про можливі камери й поводився стримано.

{Продюсери мають обрати правильних акторів, але й актори мають таке саме право вирішувати, чи хочуть вони брати участь у проєкті. Навіть якщо їм цікаво, усе залежить від графіка. Якщо хоча б одна умова не підходить, співпраця неможлива.}

Іншими словами: ви що, думали, що я зрадію й одразу побіжу на кастинг тільки почувши слово «Голлівуд»?
Це було звернення не до «фейкового» Х’ю перед ним, а до знімальної групи, що стояла за розіграшем. Уджін не знав, якої реакції від нього чекали, але точно не хотів, щоб із нього сміялися. Навіть якщо його назвуть пихатим, він не дозволить принизити свою гідність актора.

Він тихо підвівся, не шаруднувши стільцем, і чемно звернувся до Х’ю:

{Дякую, що знайшли час приїхати. Бажаю вам добре провести решту подорожі. Якщо ви справді хочете запросити мене до фільму, надішліть сценарій і знімальний графік офіційно через моє агентство. Після ознайомлення я зможу прийняти рішення. Усього найкращого.}

Уджін кивнув Рейфорду й помітив, як на другий поверх піднімається Хьон-Мін.

{Якраз вчасно — мій друг прийшов.}

Він показав на Хьон-Міна, який махав йому рукою.

{Тобто ми…} — Х’ю спробував зупинити Уджіна, але той уже пішов. Не поспішаючи, але впевнено, кілька кроків — і його вже не було. Х’ю лише кліпав очима, не вірячи в те, що сталося.

{Який же він гордий! І який крутий! Оце і є Джин!}

Рейфорд уже сидів на стільці, де щойно був Уджін. В очах стояли сльози захоплення.

{Як він так точно влучив у мою слабкість…?}

Рейфорд згадав сцену, де Джин струшує кров із меча й іде вперед, і в його уяві Джині постав ще холоднокровнішим, зі світлом, що відбивається від окулярів. Людина честі, яка не схиляється ні перед ким.

{Я не думаю, що зараз час радіти…}

У Голлівуді слава — безцінна. Х’ю й Рейфорд зняли лише два фільми після заснування студії, але їхні імена вже були на слуху. Досі всі актори охоче йшли їм назустріч. Тому цей досвід був для Х’ю незвичним. Якби він просто показав паспорт, усе вирішилося б миттєво. Але він показав лише фото зі статті — і тепер опинився в глухому куті.

Хьон-Мін обернувся, коли Уджін тягнув його за собою. Йому здалося, що він десь бачив цих двох іноземців, тож він спитав:

— Що сталося?

— Я щойно вибрався з дуже неприємного розіграшу, — Уджін пришвидшив крок, боячись, що знімальна група зараз вискочить. Він хотів просто піти й забути про це. Йому було огидно, що хтось так грається з людськими мріями.

Але знімальна група так і не з’явилася. Після виходу з кав’ярні довгий час нічого не відбувалося. Дзвінків від Кан Хо-Су теж не було. Якби це був розіграш, менеджер знав би. Але й через кілька днів — тиша.

А наступного дня після релізу Red Enemy студія LL-Studio офіційно надіслала сценарій фільму та пропозицію кастингу до DS.