РОЗДІЛ 122
— То мені радіти, що я добре граю, чи вибачатися за це непорозуміння? — спитав Уджін.
— Це тому, що О Ха-На ще дитина, — відповів Кан Хо-Су. — Не зважаючи на її стаж і техніку, вона майже не має досвіду з любовними сценами, бо завжди грала лише з ровесниками. Чесно кажучи, вона просто занадто молода, щоб витримати твою гру, Уджін.
Він не просто обливав О Ха-На брудом — він справді розумів, що з нею відбувається. Її гра була чистою, але факт залишався фактом: у прямому зіткненні з Уджіном вона програвала. Вона виглядала переконливою як Юн Хва-Ин, яку захлиснула любов принца Мьонґ-Хвана, але проблема була в тому, що О Ха-На захлиснуло насправді. Смішно й сумно водночас.
— Добре, що вона не зустріла справжнього принца Мьонґ-Хвана, — сказав Уджін.
Любов Мьонґ-Хвана була як ураган. О Ха-На просто не змогла б її прийняти. Уджін відчув полегшення — добре, що в останній момент вони перетворили її на м’яке, блискуче кохання. Якби ні, вона б уже назвала його сталкером. Краще хай помилково вважають закоханим, ніж божевільним переслідувачем.
— Але хіба сцена з пані Пак була настільки шокуючою? Дивно, що саме вона так її вибила, — засумнівався Уджін і глянув на Хван І-Йон.
— Ти був страшний у тій сцені. Ні, не просто страшний — крижаний. Якби справжня пані Пак була там, вона б цього не витримала.
— Та це ще дрібниці. Насправді я був навіть…
Уджін раптово обірвав фразу.
Принц Мьонґ-Хван насправді був настільки холодним до дружини, що навіть не пам’ятав її імені.
Те, що це було в минулому житті, не означало, що він пам’ятав усе. Це було як не пам’ятати імені сусіда, навіть якщо чув його сто разів. І Уджін раптом усвідомив: він не міг пригадати, а Мьонґ-Хван ніколи й не намагався. Настільки він був байдужий до своєї дружини. У фільмі його холодність була стриманою й витонченою. Насправді ж усе було значно гірше.
— Як він міг забути ім’я власної дружини…?
Уджін був шокований. Уперше він чітко зрозумів: поки Мьонґ-Хван блукав у власному божевіллі кохання, його дружина просто існувала сама по собі, зафіксована в ролі тіні.
Ця думка вдарила різко.
— Я піду зателефоную, — сказав він і, схопивши телефон, пішов за головну будівлю. Його обличчя стало серйозним.
— О, Уджін, — радісно привітала його мати.
— Мамо, ти ж казала, що під час читання Red Enemy був персонаж, який тебе турбував, так?
— Так.
— Це була дружина принца Мьонґ-Хвана?
— …Так. Мабуть, я поставила себе на її місце. Мені було її шкода. Уявляти, як вона жила сама після смерті принца, було боляче. Зовсім молода — і все життя позаду, спина чоловіка зникла, а вона залишилась одна…
Це був час, коли жінці не дозволялося жити власним життям. Без дітей, без опори, з одним-єдиним титулом першої дружини — ось і все, що їй залишилося. Пак Ин-Су згадала Кан Хє-Мін, і в роті з’явилася гіркота.
— Вона, як і багато інших… напевно, не мала майбутнього, про яке могла б мріяти. Можливо, вона щодня думала, що з нею щось не так, раз її не кохають. Якщо так — її життя було пеклом.
Уджін заплющив очі.
Його минуле життя зробило життя пані Пак пеклом. І раптом він зрозумів, хто вона в цьому житті. Так само, як колись усвідомив, ким є Лі Со-Хьон. Повітря в легенях раптом забракло.
Він згадав.
Так само, як і з Лі Со-Хьон, між ними було безліч перетинів. Бували життя, де всі троє існували одночасно. Бували життя, де вони зустрічалися порізно.
Лі Со-Хьон була жінкою, яку він кохав. А пані Пак — завжди його дружиною або нареченою. Але не тією, з ким він хотів бути. Стосунки з нею завжди були ввічливими, порожніми, формальними — до того моменту, поки в його житті не з’являлася Лі Со-Хьон.
Проблема завжди починалася після того, як він закохувався. Тоді пані Пак ставала для нього перешкодою самим фактом існування.
Це усвідомлення не означало, що він раптом почав її кохати. Йому було шкода — але це було минуле. Він ніколи її не любив, тож і провини за «зраду» не відчував. Та помилка була його, і пекло було її — хай і в інших життях.
Найбільше його вдарило інше.
Він зробив те саме, що завжди ненавидів.
Любов — це цінність. Її підносять як найвище почуття. Але у своїх минулих життях він, женучись за любов’ю, ламав усіх навколо.
Навіть якщо сім’я була створена не з любові, її треба було берегти. Але він щоразу кидав цей обов’язок, як тільки закохувався.
Точно як його біологічний батько.
Жодні «інші часи» чи «інші норми» не були виправданням. Йому просто було гидко від себе.
Він змінювався з кожним життям. Змінювалися й Лі Со-Хьон, і, напевно, пані Пак теж. Насправді вона ставала дедалі пригніченішою, невпевненою й ще більше жадала любові.
— Схоже, у нас трьох проклятий зв’язок, — пробурмотів Уджін.
Добре, що Лі Со-Хьон сама тримала дистанцію. Їй було некомфортно, і вона це відчувала інстинктивно. Для неї він був просто знайомим друга — і все.
А він… він постійно хвилювався за неї.
— Схоже, я шкодував, навіть не усвідомлюючи цього.
Кім Те-Хва, або ж пані Пак.
У цьому житті він хотів поставити крапку. Він не зробив їй нічого поганого, але ненавидів відчуття боргу, народжене спогадами про минулі життя. А ще більше — ненавидів самоненависть.
І тепер у нього з’явився шанс не повторити помилку.
Якщо він колись одружиться — то з жінкою, яку справді кохає.
А якщо кохання помре — він не стане божевільним фанатиком, як раніше.
Ідеальним фіналом для цих трьох було одне: розійтися остаточно. І це життя — його єдиний шанс це довести.
Після розмови з Юн Сон-Іном О Ха-На виглядала… надто нормально. І саме це було проблемою.
— Я знаю, що ти мене не кохаєш, оппа. За це вибачаюся. Але мої почуття були справжні. І… мені сподобалося тебе цілувати. Тож як щодо того, щоб офіційно зустрічатися? — сказала вона.
— Я не хочу, — відповів Уджін.
Він різко відступив на два кроки.
— Ти надто напружений, оппа. Можеш говорити простіше, так ми швидше зблизимося.
— Ні. Мені не цікаві стосунки. Ми тут працюємо, тож давай працювати. І говорити неформально я не буду — ти мій старший колега.
Він навмисно тримав дистанцію.
— Але…
— Ми тут працюємо, сенпай! — різко обірвав він.
О Ха-На знову розплакалася. Але її сльози більше не були зброєю. Залишившись без неї, вона перестала бути для Уджіна кимось значущим.
Уджін у фіолетовому костюмі й з хвилястим волоссям оглянув кав’ярню з дивним виразом.
Він encourages cameo у фільмі на прохання Сон Дже-Хі, і зйомки проходили в Dinky Coffee — у тому самому кафе, куди він часто ходив з Хьон-Міном. І де раніше підробляла Кім Те-Хва.
На щастя, її тут не було. Після першого етапу іспиту вона звільнилася й узяла кілька дорогих приватних занять.
І все ж він не міг зрозуміти, чому така розумна жінка так вперто жила в емоційному пеклі.
— Це через мене… ні, через Лі Ху.
Він швидко переклав провину на принца Мьонґ-Хвана й повернувся до ролі «невинного» Чхе Уджіна.
На другому поверсі, серед знімальної метушні, біля вікна сиділа Сон Дже-Хі.
— Чула, ти вляпався в халепу.
— Вже пішли чутки?
— Ні. CEO Чан спитав мене про О Ха-На.
Вона коротко пояснила, що нічого про неї не знала. У галузі не було брудних чуток — лише те, що О Ха-На плаче й упирається, але їй усе пробачають через статус «дитячої акторки».
— Але ти ж розумієш, це лише початок, — сказала Сон Дже-Хі.
— Пари, що закохуються на зйомках і одружуються, — це казка. Насправді таких історій набагато більше, ніж думають.
Один «зразковий сім’янин» якось подзвонив мені й запропонував разову ніч.
Уджін онімів.
— Є люди, які не відрізняють гру від реальності. Є ті, хто займається сексом «для ролі», а потім просто розходиться. А є ті, хто насолоджується цим, прикриваючись акторством.
Вона знизала плечима.
— Дехто навмисно спокушає партнера, щоб той закохався, а після зйомок викидає його. Іноді цим навіть хизуються, як трофеєм.
Уджін мовчав.
Сон Дже-Хі клацнула язиком.
— Ти просто не бачив такого світу.