РОЗДІЛ 120
Повний місяць у Red Enemy був сліпуче яскравим. Лі Ху вийшов серед ночі на пошуки Юн Хва-Ин, бо не міг витримати туги за нею. Знімали сцену, де Лі Ху сидить на мурі, не надто високому й не надто низькому, і дивиться згори на Юн Хва-Ин. Дізнавшись про почуття одне одного, вони поцілувалися. Закохана пара лише починала свої стосунки й виглядала, мов квіти на тлі повного місяця. Уперше в житті Лі Ху зрозумів, що слово «пахуча» може описувати людину.
Дорогою назад Лі Ху вперше відчув щастя, пізнавши, що таке любов. Після того як режисер грюкнув хлопавкою, Лі Ху зник, і Чхе Уджін повернувся до себе, але відлуння почуттів усе ще жило в його серці.
Отже, це і є любов.
Люди століттями перемивали кістки їхній історії. Хай це й було повною нісенітницею, почуття Лі Ху були справжніми — і цього вистачало. Він кохав Юн Хва-Ин усією душею, тож жалкувати не було про що.
Щойно Уджін вирішив більше ні за чим не тягнути хвости й не жити з каяттям, прохолодний нічний вітер здув накопичені в серці почуття без сліду.
— Коли дивлюся на тебе зараз, мені спокійно.
— Ти брешеш.
— Запізно, але я прошу вибачення за те, що колись тебе турбував. Любов не виправдовує всього, але… вибач.
І ще — вибач за все лайно, яке я робив тобі в минулому житті. Уджін промовив ці слова подумки — ті, які не міг сказати Лі Со-Хьон вголос.
Перша людина, яку його душа коли-небудь кохала. Та, кого він кохав найсильніше в минулому житті, відчайдушно намагаючись заслужити її любов. Зараз це була Лі Со-Хьон. Уджін зрозумів це не відразу. Коли він грав принца Мьонґ-Хвана, давні емоції спливли на поверхню. Озираючись на інші минулі життя, він почув голос своєї душі: усі ці жінки мали одну й ту саму душу.
Єдина душа, яку я коли-небудь кохав і від якої хотів бути коханим, — це ти, Лі Со-Хьон.
Він завжди чіплявся за неї, а вона завжди ставила крапку. Чи була це зла доля, чи просто їм не судилося бути разом — їхня історія ніколи не мала щасливого фіналу. Цього разу Уджін вирішив прийняти розрив, не воюючи з долею.
Хоч у минулих життях він був для неї тягарем і наробив чимало гидоти, він також багато чим жертвував. Якщо глянути назад, здавалося, що майже нічого не змінилося, але дещо все ж повільно еволюціонувало.
Протягом життя він каявся й намагався загладити свою провину. А вона, навпаки, намагалася домінувати, користуючись зарозумілістю людини, яку кохають. Вони не зустрічалися в кожному перевтіленні, але щоразу, коли зустрічалися, його почуття слабшали, тоді як її одержимість і власницькість ставали сильнішими. Він почав замислюватися, чи не шкодить його існування її душі. Причини розірвати цей зв’язок було більш ніж достатньо.
— Коли я дивлюся на тебе зараз, серце більше не тремтить, — сказав Уджін, поклавши руку на груди.
— Я знаю, що ти брешеш! Ти ж співав усі ті пісні на The King of the Masked Singers, бо не міг мене забути!
— Що?..
Уджін раптом пригадав тексти пісень, які співав у шоу, й похолов: у кожній із них справді була біль від нездатності відпустити колишнє кохання. Він хотів запитати, як вона взагалі дійшла до такого висновку, але вона випередила його.
— Я знаю, що ти відчуваєш. Тому й намагаюся бути з тобою милою — мені перед тобою ніяково. Як ти взагалі можеш відкидати мою доброту?
— А я що, не маю права відмовити? — роздратовано спитав Уджін.
— Ти зробив мене такою! Я знаю, що ніхто не кохає мене так, як ти. Як ти взагалі можеш думати про те, щоб мене покинути?
— Як це я тебе кидаю? У тебе ж є хлопець.
— То може мені з ним розійтися і повернутися до тебе?
Почувши, з якою легкістю вона це сказала, Уджін остаточно охолов. Лі Со-Хьон була вже не тією, якою він знав її в минулих життях.
— Не треба. Схоже, між нами все справді скінчено. І ти дещо не так зрозуміла. Пісні для The King of the Masked Singers обрав мій вокальний тренер. Це був не мій вибір.
Він не хотів створювати нові непорозуміння.
— Це ти мені мстишся за минуле? — Лі Со-Хьон усе ще вважала, що він бреше. Вона щиро вірила, що може повернути його серце будь-коли.
Уджін уже ледь стримувався через її абсурдну поведінку.
— Так… ти справжня сука.
— …
— …
Дивлячись на Лі Со-Хьон, він раптом згадав Юн Хва-Ин — і слова зірвалися самі. Смаки його душі щодо жінок були сталими, мов сосна, і вона теж виявилася надто знайомою. Подібність із Юн Хва-Ин була настільки разючою, що лайка вилетіла раніше, ніж він встиг подумати.
Уджін знітився, побачивши її шок. Хьон-Мін був єдиним тверезомислячим: він ледве стримував сміх, затулив Уджіну рота й потяг його геть — починався урок.
— Молодець, — поплескав він Уджіна по спині. — Навіть сказавши таке, ти все одно був до неї надто добрий.
— У мене ж, бляха, імідж… Стривай, що я щойно сказав… чорт!
Уджін спробував було вибачитися, але Хьон-Мін не дав. Між ним і Лі Со-Хьон пройшов холодний вітер. Вона втратила глузд.
Уджін хотів розірвати зв’язок красиво, а не так. У жодному зі своїх життів він не мав із нею гарного прощання — і, схоже, цього разу теж нічого не змінилося.
На диво, нічого не сталося. Світ не обвалився лише тому, що він облаяв своє перше кохання. Змінилося тільки те, як вони дивилися одне на одного. Точніше, Чхе Уджін надто довго був засліплений власними почуттями до Лі Со-Хьон — мов під чарами. Нагода з’явилася, і закляття просто зникло. Світ залишився таким самим гарним, як і був. Розставання не завжди потребує гучного сенсу.
— Ти думаєш, тебе обікрали, бо ти слабкий? Ні. Тому що в тебе немає амбіцій! Коли сильна людина не вміє користуватися своєю силою, у неї завжди все відбиратимуть!
— Що в мене відібрали? І чому ти вирішила, що мої амбіції мізерні?
У принца Мьонґ-Хвана були великі мрії. Він хотів творити мистецтво й музику, що переживуть століття. Але королева Мун-Джин цього не розуміла й не хотіла розуміти.
— Твоя слинява м’якотілість! Ось що робить із тебе нікчему! — кричала Хван І-Йон, гупаючи по підлозі дечхон мару.
Уджін катався по підлозі від сміху.
— Я взагалі не можу увійти в роль через тебе!
Версія королеви Мун-Джин у виконанні Хван І-Йон була жорсткою, але без харизми — майже як у тій старій, розкритикованій акторській інтерпретації. Уджін підколов її, спитавши, чому вона взяла за основу саме провальний варіант.
— Думаєш, я її копіювала з власної волі? Погані актори всі однакові, — фиркнула Хван І-Йон, відкладаючи сценарій.
У цей момент вона помітила, як до анче заходить хтось ще. О Ха-На, хоч і без гаче та данґі, була вдягнена так, що виглядала справжньою королевою Юн. Уджін навмисно привітався з нею шанобливо.
— Може, мені тут не варто бути? — надулася вона й сіла на край мару.
Хван І-Йон тихо відступила. Уджін сів навпроти, схрестивши ноги.
— Я тут думав… скільки не ламав голову, так і не зміг зрозуміти Юн Хва-Ин, тож вирішив поговорити з тобою.
— У якому сенсі?
Хоч О Ха-На говорила з ним невимушено, Уджін ставився до неї з повагою, немов до справжньої королеви Юн.
— Чому Юн Хва-Ин відмовилася від принца Мьонґ-Хвана?
Це було те, що найбільше бентежило О Ха-На. Почуття в щоденнику були справжні. Юн Хва-Ин кохала принца до кінця, але все одно покинула його й стала королевою. О Ха-На не могла цього прийняти.
— Я багато про це думала. Навіть з позиції сучасної людини її вибір виглядає холодним і політичним. Але це не означає, що принц був недостатньо гідний.
— То чому ж вона його не обрала?
— А хто сказав, що вона не обрала?
— Якщо вона вийшла за іншого — це і є зрада!
— Вона не обрала одного. Вона отримала обох.
— …Фу. Тепер мені ще гидкіше.
О Ха-На потерла руки, наче її знудило. Можливо, саме тому вона хотіла грати Соль Ха, а не Юн Хва-Ин. Але Уджін хотів, щоб вона зрозуміла: королева Юн — найскладніший і найхаризматичніший персонаж у Red Enemy. Жоден інший герой не мав такої глибини й суперечностей.