РОЗДІЛ 73
Пак Іййон ковтнув слину. Після трьох днів безперервної роботи він повернувся додому — і в хаті панувала дивна тиша. Через завал на роботі він навіть не помітив, що сьогодні четвер. Глянув на годинник — давно за десяту вечора.
— Де дідусь?
— А де ж іще він може бути в такий час? — усміхнулась мати, забираючи в нього портфель.
І тоді Іййону згадалося, чому щосереди й щочетверга після десятої в домі завжди стояла напруга.
— Він узагалі не вміє бути чесним із самим собою, — додала мати.
І це була правда. Настрій у домі залежав від емоцій дідуся. Але цього разу напруга виникла не через злість — усі просто робили вигляд, що не помічають того, що він приховує.
Іййон підтягнув трохи розхлябаний краватку, поправив одяг і пішов до кімнати, яку дід використовував як особисту вітальню. Постукав. Відповіді не було. Він прочинив двері й зайшов.
Дід сидів на дивані, схрестивши руки, і дивився дораму. Іййон не втримався й похитав головою.
— Я вдома, дідусю.
— Добре. Багато попрацював, — відповів той, не відводячи погляду від екрана.
Три дні не бачилися, а слова — теплі, але очі приклеєні до телевізора. Колись його не бентежило, що телевізор маленький і старий — він дивився лише новини. Але тепер стояв новий, великий, найсвіжіша модель.
— Уджіна ще не показують, — сказав Іййон, знімаючи піджак і вмощуючись поруч.
— Скоро буде.
І ніби за сигналом на екрані з’явився Уджін. Луї в дорамі був темний, похмурий, гнітючий — повна протилежність звичному чистому й світлому образу Уджіна. Саме цей контраст і тиснув на нерви глядачам.
Навіть не бачачись довго, характер Уджіна не змінювався. Тому Іййону щоразу було дивно й незручно дивитись на молодшого кузена по телевізору. Це був він — і водночас не він. Обличчя знайоме, але інколи ніби зовсім чуже.
Небезпечна, але красива поява Луї розбурхувала в глядачів інстинкт захисту. Іййон завжди вважав Уджіна гарним, але ніколи — красивим. У житті Уджін був скоріше мужній, але на екрані виглядав дивно, тривожно красивим.
Колеги Іййона не знали, що вони родичі. Іноді вони захлиналися похвалами на адресу Уджіна прямо перед ним. Дивно, як вони взагалі знаходили час дивитись дораму. А Луї, між іншим, став шалено популярним.
— Це ще один пункт до обвинувачення у вбивстві. За таке його треба жорстко покарати, — сухо сказав Іййон, дивлячись, як Луї тікає після чергового вбивства.
Дід весь час дивився з незадоволеним виразом обличчя. Він кивнув:
— Але якщо все зробити правильно…
Закінчення фрази не пролунало, але сенс був очевидний: він вірив, що Луї може викрутитись.
— Дідусю, у нас правова держава. Не варто таке казати при прокурорі.
— Що я сказав? Ти мене безпідставно звинувачуєш.
Іййон обережно закинув наживку:
— Але ж спосіб утекти є. Якщо знайти хорошого адвоката…
— Правда ж?
— …
— …
Вони мовчки перезирнулися й знову втупились у екран.
— Хіба він не сам підставляється, бігаючи з відкритим обличчям?
— Закриють — рейтинги впадуть.
— А…
Дід особливо любив дітей Чхе. Вони були схожі на матір, а та — на бабусю. Його любов до дружини ніколи не згасла, навіть після її смерті. Саме тому він і розсипався компліментами щодо зовнішності Уджіна.
Об’єктивно кажучи, Уджін і справді був красенем. Іййон хотів пожартувати з цього, але змушений був визнати реальність.
Серед стажерів у прокуратурі була дівчина, яка йому подобалась. Нещодавно він дізнався, що вона вступила до фанкафе Уджіна. Вона сказала, що мріє побачити Чхе Уджіна наживо. Іййон ледь не випалив: «Він мій кузен», але стримався.
— Тобі не здається, що ми трохи схожі? — самовпевнено спитав він її, згадавши слова з дитинства.
У відповідь — сміх, який він хотів стерти з пам’яті. На роботі вона була холодною й раціональною, але варто було заговорити про Уджіна — очі світилися.
Тоді він зрозумів: показувати обличчя злочинця — це фансервіс для таких, як вона.
— О, о-о!
На екрані Луї стрибав з будівлі на будівлю. Сцена виглядала надто реально. Рапелінг, ракурси, монтаж — усе працювало.
— Технології зараз серйозні, — пробурмотів Іййон.
Дід був переконаний, що це CGI. А Іййон сумнівався. Йому здавалося, що тут каскадер.
— До речі, показали інший кадр, ніж на презентації. Той був хороший, але цей — кращий. Кажуть, викладуть бекстейдж, перевір.
Фактично дід зізнався, що чудово орієнтується у дорамі. Але зробив вигляд, що йому байдуже.
— Вже є?
Титри пішли. Іййон зайшов на сайт дорами.
— Зазвичай викладають одразу після серії.
Так і було. Він приніс планшет — телефон для діда був замалий. Обличчя діда поступово кам’яніло. Навіть Іййон почав витирати піт, краєм ока спостерігаючи за ним.
Кадри з висоти пташиного польоту виглядали масштабно. А Уджін — абсолютно спокійний. Перед стрибком він усміхався й говорив про армію, як дитина перед атракціоном.
— Тьфу…
Іййон відсунувся від екрана. Ноги стали ватяні. Бо це був не просто актор — це був його кузен. Добре, що все минуло без інцидентів. Навіть уявити гірше було страшно.
А що тоді з дідом?
Дід мовчки повернув планшет.
— Твоя тітка буде хвилюватися. У неї слабке серце. Якщо вона це побачить…
Для нього діти завжди були важливіші за онуків. Він так любив Уджіна саме тому, що той був сином його улюбленої доньки.
— Подзвони Чан Су Хвану.
Іййон вагався.
— Якому саме директору Чану?
— Кому ж іще? Тому самому, Чан Су Хвану!
Дід скреготів зубами. Він був переконаний, що той недогледів Уджіна, дозволив зйомки небезпечної сцени.
— Він не бере слухавку. Уже пізно, можна завтра…
— Дзвони, поки не візьме.
Іййон подзвонив кілька разів. Марно.
— Напиши. Якщо не візьме — я зараз же поїду до нього додому.
Після повідомлення телефон нарешті відповів.
І голос директора Чан Су Хвана пролунав у слухавці.