РОЗДІЛ 71
— Схоже, для фанів Уджіна це перший такий захід, але ти тільки глянь, наскільки все відпрацьовано. Зазвичай новачки метушаться, плутаються, валять усе в купу. А тут — нічого подібного.
Навіть коли фанати підготовлені ідеально, вони часто злітають з котушок, щойно бачать улюбленого актора наживо на майданчику. Але Wish Baragi відпрацювали без жодного проколу — і в підготовці, і в поведінці. Вони не тільки не кидались на Уджіна, а й щиро раділи іншим акторам, без істерик і цирку.
— Якщо чесно… мені навіть трохи лячно, — пробурмотів Кан Мінхо.
Пак Йон’а, намазуючи подарований крем для рук, закотила очі й одразу його осадила:
— Лячно? Тоді хоча б припини пити той чорний часниковий екстракт, поки таке говориш. Я щойно говорила з президенткою Wish Baragi. Коли подякувала й сказала, що це, мабуть, було складно, вона відповіла, що менеджер і стиліст Уджіна багато їм допомагали. Вони думали тільки про одне — як не зганьбити Уджіна. Ти взагалі розумієш, наскільки це скромно й нормально? Я ніколи не заздрила чужим фандомам, але сьогодні — трохи заздрю.
Насправді Йон’а дещо не так зрозуміла. Ма Дохі сказала правду, але якщо подивитись глибше, було очевидно: ці дівчата чудово знали, як фанати можуть нашкодити артисту.
Бараґи знали стандарти й усвідомлювали, що їх розбиратимуть під мікроскопом, тож готувались, вивчаючи чужі помилки.
Антифани Blue Fit ще вчора рознесли вщент фудтрак Blue Hole. Іншим фанатам акторів дорами це добряче зіпсувало настрій.
Нагодувати акторів і персонал — це добре. Але любов Blue Hole до своїх «оппа» була перебільшена до огиди.
Логотипи Blue Fit і їхні обличчя були всюди, хоча це не був ні музичний захід, ні вар’єті з Blue Fit. Фрази на кшталт «Будь ласка, подбайте про Лі Мінсу» ще можна було стерпіти, але «Найкращий актор Лі Мінсу! Бог акторства!» — тут уже всі просто фиркали.
Скажемо прямо: у «Місті Тіней» повно сильних акторів, і називати Мінсу «богом акторства» — це вже нахабство. Тим більше, що головний актор Чхе Уджін — його ровесник, і саме його медіа розносили як пікову гру сезону. Люди чесно не розуміли, на що натякає Blue Hole.
І найгірше — всі знали: наступного разу вони зроблять те саме.
Blue Hole був фандомом з яскраво вираженим почуттям зверхності через популярність Blue Fit. Будь-яку критику вони списували на заздрість. У підсумку — ті самі помилки, ті самі удари у відповідь. Саме через них чимало людей стали антифанами Blue Fit.
На відміну від них, Wish Baragi чудово розуміли, якими антифанами вони самі були раніше, і їм до смерті не хотілося, щоб такі ж прилипли до Уджіна.
Вони не хотіли стати причиною, через яку хтось зненавидить Чхе Уджіна.
Акторство — це командна робота. Саме тому вони так старанно готували ланчбокси й подарунки, щоб Уджін працював у нормальній, комфортній атмосфері.
Вони навіть доклали зусиль до ланчбоксу Мінсу — просто без жодної любові.
Після того як його проігнорували фанати Уджіна і він з’їв той клятий обід, Мінсу був у жахливому стані. Він випив ліки для травлення, а трохи згодом — ще й поживні добавки.
— Чорт… саме сьогодні…
Він хотів якось відкласти зйомку, але не міг. Сьогодні знімали сцену першої зустрічі Луї та Чхве Кана — швидку, фізично виснажливу. Уже з самого початку все йшло не так.
Думка про те, що він буде в одному кадрі з Чхе Уджіном, змусила його несвідомо скреготіти зубами.
Спів — хай уже. Але в акторстві він програти не збирався. Сьогодні був день, коли Лі Мінсу мав утвердитись як актор, а не як айдол, що «трохи грає».
Уджін оглядав майданчик, перетворений на кімнату Чхве Кана, і раз за разом перевіряв траєкторію руху. Він ходив між підвіконням і ліжком, знову і знову, радячись з оператором.
— Я хочу трохи сновидної атмосфери. Місячне світло ззаду, силует у контровому світлі, Луї повільно підходить до Чхве Кана.
— Типу привид з фільму жахів?
— Це вже хорор, — Уджін помітно скис, коли оператор жорстко відкинув ідею.
— Але ж Чхве Кан реально боїться Луї в цій сцені. Я розумію, що ти хочеш, але чи не зітре така подача його страх?
Оператор задумливо почухав підборіддя. Коли вони обговорювали сцену з режисером, то говорили тільки про образ Луї, не враховуючи емоції Чхве Кана.
— Страх перед незнайомцем виникає незалежно від атмосфери, хіба ні?
— Але нам треба донести це глядачам, не Чхве Кану. Вони знають, хто я. У сновидній атмосфері страх просто не зчитається.
Глядачі мали дивитись на Луї очима Чхве Кана, але проблема була очевидна: Луї давно не був незнайомцем для аудиторії. Його любили, бо він головний герой. Сновидність лише підкреслила б це.
Співчуття до героя з трагічним минулим — нормально. Але факт лишався фактом: Луї — вбивця.
Уджін не хотів, щоб публіка виправдовувала його лише тому, що він протагоніст.
Глядачі мали боятися Луї. І водночас не відводити погляд.
Так само, як Лі Юра ненавиділа його — і все ж не могла піти.
— Але страх Чхве Кана тут не головне. Важливіше показати безжальність Луї. Хіба не краще створити сновидну атмосферу, де зіткнуться ці дві протилежні емоції? — втрутився режисер Пак Чонхьок.
У підсумку і режисер, і оператор вперлись у сновидність.
— Моя справа — показати страх. Не хвилюйся, я зроблю так, щоб глядачі співпереживали моєму персонажу, — сказав Мінсу, заходячи на майданчик після гриму.
Уджін дивився на його бліде обличчя з невизначеним виразом.
— Якщо щось піде не так, атмосфера й гра можуть не зчепитись, і сцена просто розвалиться.
Простіше кажучи, це був кошмар у красиву місячну ніч. Помилишся — і виглядатимеш, ніби сам по собі стрибаєш по квітучому пагорбі.
Уджін переживав і за Мінсу, і за себе.
Але Мінсу сприйняв це інакше.
— Ти що, мені не довіряєш? Просто добре зіграй свою роль. Не лізь у чужу. І припини говорити про атмосферу!
Він зірвався, знявши свою звичну «маску». Персонал витріщився, але Мінсу цього навіть не помітив.
Він повністю поділяв позицію режисера й оператора.
Якби все пішло за планом Уджіна, Чхве Кан виглядав би жалюгідним і нікчемним. Мінсу це не влаштовувало.
Він збирався зіграти так, щоб глядачі співчували Чхве Кану і чітко бачили в Луї лиходія.
Йому було зле, але це навіть грало на руку — як казала Хван Ійон, він виглядав крихким і слабким.
З різними цілями Уджін і Мінсу почали працювати разом.
Вони вперше знімались удвох. Прогнали рухи, репліки, обмінялись думками.
Зйомка почалась. Перші дублі в Мінсу були криві, але він швидко увійшов у ритм.
Чхве Кан спав, але раптом прокинувся. Зір плив. Він кліпнув і повільно сів. Холодний вітер дув невідомо звідки.
Його розпатлане волосся колихалось, і він подивився на вікно. Перед сном воно було зачинене. Тепер — навстіж.
За вікном — серп місяця в сірій хмарі. Тихо. Спокійно. Фіранки тремтіли, мов на картині.
І раптом — тінь. Хтось стояв біля столу.
— Хьон?..
Тінь підвелась. Вона була вищою за Чхве Джуна. Довга тінь накрила ліжко.
— Хто… ти?..
Навіть напівсонний, Чхве Кан зрозумів — це не брат. Він спробував відступити, але вперся у спинку ліжка і стіну.
Чоловік байдуже дряпав стіл гострим ножем.
Крик застряг у горлі. Чхве Кан важко видихнув. Може, це просто кошмар.
Тінь підійшла ближче. Хмари розійшлись. Місяць відкрив обличчя:
гостра щелепа, ніби намальована на чорному папері. Порожні очі.
Бліді, потріскані, закривавлені губи. Без усмішки.
Тінь стала людиною. І голос, холодний, мов тріск тонкого льоду, прошепотів:
— Тихо.
Лезо торкнулось сонної артерії.
— Як думаєш, що швидше? Хтось прийде на крик — чи ти помреш від ножа?
Голос був спокійний. Чіткий.
— Ти знаєш, хто я?.. Як ти смієш…
Лезо трохи втиснулось. Голос зірвався.
Чоловік дивився так, ніби почув повну нісенітницю.
— Це не має значення.
— Тоді… чому?..
Лезо дряпнуло шкіру. Потім чоловік жартома постукав ножем по шиї.
Піт стікав за комір піжами.
— Бо ти — молодший брат Чхве Джуна.
— То це він?..
Спогад про холодний погляд брата змусив шкіру вкритись мурашками.
Та чоловік ледь помітно похитав головою.