РОЗДІЛ 65
«Я завжди робив свою роботу на максимум, але це не означає, що я буду жертвувати собою».
Усе, що він робив, було в межах його можливостей. Жодного разу він не перетинав власну межу.
Але люди постійно це перекручували й вимагали від Уджіна більше.
Сприймали як належне й кидали фрази на кшталт:
«Раз ти вже робив щось подібне, то зробиш і цього разу».
Якщо це було йому по силах — він робив.
Але він ніколи не був людиною, яка рве себе на шматки заради інших.
Просто до людей це доходило лише тоді, коли вони обпікалися.
Або ж вони починали скиглити, що він «змінився».
— І ще одне. Я виконав свою обіцянку, тож тепер твоя черга.
Під час зйомок екшену між будівлями він уже достатньо поступився вимогам продюсера.
Звісно, все ще в межах можливого. Він торгувався, створюючи вигляд, ніби йде на поступки.
Але робити це задарма він не збирався.
І довіри до Пак Чонхьока в нього теж не було.
Уджін просто залишив ошелешеного продюсера сидіти й підвівся.
Була вже після опівночі, понеділок.
Тобто з цього моменту в нього починалися п’ять днів без зйомок.
Наступні п’ять днів Уджін викреслив дораму з голови і зосередився лише на навчанні.
Перша серія вийшла в середу, але він навіть не встиг її подивитися.
Іноді незнайомі люди підходили в коридорах і хвалили дораму, але все це здавалося нереальним, ніби не з ним відбувалося.
Рейтинг першої серії — 8,7%.
Для проєкту Ю Су Мін це був більше ніж пристойний старт.
Друга серія в четвер — 10,3%.
Аудиторію не тільки втримали, а й наростили.
Конкурент, «Блакитний замок», стабільно тримав 18%,
а дорама MBS пленталася останньою з 5%.
Оскільки ні MBS, ні гучно розпіарений «Блакитний замок» знову не дотягнули до 20%,
їх почали відверто висміювати.
Особливо дісталося «Блакитному замку» —
в інтернеті писали, що це шум без змісту,
а серії виглядають як нарізка погано зіграних сцен головних акторів.
Пак Мін справді став трохи кращим, ніж раніше,
але до сильного актора йому все одно було далеко.
Тож негатив — очікуваний.
А от удар прийшовся по жіночій головній ролі.
До цього її вважали нормальною акторкою.
Не геніальною, але й не провальною.
Та цього разу вона сипалася разом із Пак Міном.
Проблема була проста:
її роль — наївна, жалісна жінка,
повна протилежність її звичним образам сильних і жорстких персонажів.
Мабуть, хотіла розширити амплуа.
Але вийшло погано.
Два актори, які не витягували ролі від початку й до кінця,
дали катастрофічний ефект разом.
Утіхою було лише те, що рейтинги не падали,
і серіал усе ще був лідером серед серіалів середи-четверга.
До того ж права на показ за кордоном продали за великі гроші
через популярність Пак Міна,
тому продюсери не мали до нього претензій.
Шум був, проблеми з акторською грою були,
але загалом проєкт усе одно вважали успішним.
Уджін повернувся на майданчик у п’ятницю після обіду,
наступного дня після виходу другої серії.
Для когось це було «повернення головного героя»,
для когось — повернення блудного сина.
Як би там не було, на нього чекало пекельне навантаження.
— Як пройшли зйомки сцен Чхве Кана? —
спокійно запитав Уджін за вечерею, ніби нічого не сталося.
— Нормально. Він знімався на повну аж до сьогоднішнього ранку.
Невдалих дублів було не менше, ніж у нас із Йон-А.
На майданчику летіла матюківка, я такого гніву від Пак Чонхьока ще не бачив.
Але з учорашнього вечора він різко підтягнувся.
Чесно кажучи, адаптується він дуже швидко.
Уджін мовчки кивнув.
— Ти ж раніше був у TM? — раптом спитав Кан Мінхо.
— Так. Звідки знаєш?
— Мінсу сказав. Що ви обидва були трейні.
Він, до речі, дуже приємний.
Продюсер його поливав лайном, а він і бровою не повів.
До нас теж ставився добре, називав «нуна» й «хьон».
Якось навіть соромно за мої старі упередження щодо айдолів.
Уджін знову кивнув.
— Я знаю, який він. Дуже давно знаю.
Він усміхнувся, ніби нічого не змінилося.
Лі Мінсу і справді залишився таким самим.
Послідовність — це теж талант.
Луї і Чхве Кан уперше зустрічалися лише в 10 серії.
Хоч Чхве Кан з’являвся з 5 серії до фіналу,
разом у них було всього три сцени.
Тож Уджін не чекав побачити Мінсу так скоро.
Але життя вирішило інакше.
У понеділок зранку Лі Мінсу з’явився в парку розваг —
сьогоднішній виїзний майданчик.
Йон-А й Уджін уже готувалися до зйомок.
Знімали з самого світанку,
щоб встигнути з дитячими сценами до відкриття парку.
Персонал був голодний і злий.
Мінсу пройшовся майданчиком із менеджером, кланяючись усім,
і роздав пакети з голландською кавою та сендвічами.
Жест знайомий — Кан Хосу робив так само для Уджіна.
Але було дивно, що Мінсу приперся сюди,
хоч у нього не було зйомок.
Коли він підійшов до Уджіна,
то розплився в усмішці й розкинув руки, ніби побачив найкращого друга.
Уджін одразу зайшовся кашлем,
згорбився так переконливо, що Йон-А почала лупцювати його по спині.
Мінсу змушений був опустити руки.
— Давно не бачилися, так?
— Так. Давно.
— Ви ж були близькі в TM? — кинула Йон-А між іншим.
— Авжеж. Ми були дуже близькі.
— Ні. Ми не були близькі.
Повна протилежність відповідей.
Мінсу виглядав так, ніби от-от заплаче,
але швидко кивнув.
— Ти досі злишся, що я, а не ти, потрапив у Blue Fit?
Це ж було рішення менеджменту.
Несправедливо злитися на мене.
Йон-А витріщилася.
Це було вже не дрібне базікання.
Тон Мінсу тонко малював Уджіна дріб’язковим,
а його самого — жертвою.
— Коли я на тебе злився?
— Га?
— Я злився? — Уджін усміхнувся абсолютно невинно.
— Ем…
— Давай чітко.
Я ніколи не зрився на тебе і не злився.
Я лише сказав, що ми не були близькі.
Чесно. Ми колись були близькими?
Мінсу скривився.
— Якщо ти так кажеш… Значить, я помилився.
— Якби ми були близькі, ми б не мовчали три роки.
Мабуть, у нас просто різні уявлення про дружбу.
Ти завжди був дуже щедрим у цьому питанні.
Колись Уджін справді вважав Мінсу добрим хлопцем.
Той був милий в очі,
а за спиною плів казки,
ніби Уджін йому щось дозволяв,
а потім робив вигляд, що він — постраждалий.
— Сука, ти не міг зіграти нормально?!
Зірвався Мінсу, щойно Йон-А пішла.
— Зазнався, бо трохи засвітився?!
— Я нічого не бачу, бо не знаменитий.
От якби був — бачив би ширше.
Тобі, мабуть, приємно — в тебе перед очима цілий світ.
Обличчя Мінсу миттєво почервоніло.
Він прикрив це жестом, ніби просто потер щоку.
— До речі, — байдуже додав Уджін, —
у тебе ж сьогодні немає зйомок.
Навіщо ти тут?
— А з якого дива я маю тобі звітувати?
— Та не звітуй. Мені байдуже.
— Уджін, грим! — покликала Хван Ійон.
Луї носив просту футболку й джинси.
Недоглянутість йому личила,
тож переодягатися не треба було.
Ійон підійшла, коротко привіталася з Мінсу
й почала поправляти грим Уджіна.