РОЗДІЛ 57
— Ти взагалі не розумієш, чому ми злі, — сказала Хван І Йон. Вона спеціально сказала «ми», а не «я». Тобто навіть якщо Кан Хо Су мовчав, він думав те саме.
— Ви сердитеся, бо я все зробив сам, ні з ким не порадившись.
— Так. Але найбільше мене вибісило інше: ти взагалі не думав про нас, коли це робив.
— Щодо цього…
— Я знаю. Ти напевно розумів, що ми б тебе зупинили, якби дізналися. Але скажи чесно: якби ти з самого початку спробував нас переконати, так само як зробив це вже після факту — ми б просто вперлися і тупо сказали «ні»?
Кан Хо Су і Хван І Йон були лише співробітниками. У них не було влади вирішувати щось на рівні компанії. Навіть якби вони підтримали Уджіна, по факту вони нічого не могли для нього зробити. Якщо говорити прямо — якби вони полізли допомагати, їх самих могли викинути з роботи.
— Але принаймні ми б отримали чіткі гарантії твоїх прав і безпеки від режисера Пака. Ми б підготувалися до найгіршого. Те, що нічого не сталося, не означає, що підготовка була зайвою. Готуються саме тому, що завжди є шанс, хай навіть мінімальний, що щось піде не так.
А ти був настільки впевнений у собі, що просто забив на весь процес. Для тебе ті трюки виглядали як дрібниця, і ти, мабуть, щиро не розумів, чому ми так нервуємо через «таку фігню». Якщо вже говорити про ефективність — звісно, було швидше зробити все без зайвої мороки. Але, Уджіне, ми — не ти. У нас не було жодної впевненості. Нам було страшно до тремтіння. Ти не дав нам ані крихти спокою і змусив людей, які тебе люблять, трястися від страху.
Зараз режисер Пак міг бути добрим і лагідним, хвалити Уджіна, бо той усе зробив ідеально і без проблем для зйомок. Це була співпраця заради результату. Але якщо копнути глибше — їхні мотиви були схожі і водночас різні.
Уджін діяв, думаючи про свою гідність як актора і про роботу. А Пак Чон Хьок думав лише про проєкт. Для нього не існувало сорому, якщо це було заради зйомок. Він не був людиною, яка відчуває вдячність або думає про чужі почуття. І, повіривши такій людині, Уджін у результаті по-справжньому поранив тих, хто його любить.
— Як актор ти, напевно, хотів пишатися собою. Але послухай мене. Навіть якщо в тебе лише легка травма, ми з Хо Су оппою, і всі на майданчику, були на нервах. Є люди, яким ти небайдужий. І є такі, як режисер Пак, які бояться не за тебе, а за те, що зйомки зірвуться. У будь-якому разі це означає одне: ти — цінна людина. І що, наші переживання для тебе просто смішні?
Уджін похитав головою. Він ніколи так не думав. Він просто вважав, що має добре виконати свою роботу.
— Якщо з тобою щось станеться, не знімальна група буде поруч. Ми будемо поруч. Серіал роблять актори і команда. Але Чхе Уджіна-людину в актора робимо ми. Ми — персонал, який відповідає тільки за тебе. Якщо ти серйозно ставишся до своєї професії, будь ласка, поважай і нашу роботу.
Їхня робота полягала в тому, щоб захищати й керувати ним. А своєю самовпевненістю Уджін позбавив їх цієї можливості.
— Нуна… я справді не хотів цього.
— Я знаю. Але навіть без злого наміру ти проігнорував нас своїми вчинками.
Хван І Йон прикусила губу, стримуючи сльози, і лише тепер Уджін по-справжньому зрозумів, що накоїв.
Учорашні зйомки для нього були надто легкими. Він щиро не міг збагнути, чому всі так метушаться, якщо він сам у повному порядку. Йому навіть спадало на думку: «Я ж сказав, що зі мною все добре. Чому вони мені не вірять?»
Він хотів зробити все швидко, без зайвих формальностей, бо час підтискав. Він думав лише про акторську гру, а все інше вважав другорядним. Він вирішив, що проблеми якось розсмокчуться, бо це просто робочі стосунки.
Але Хван І Йон говорила про вагу почуттів між людьми. Про довіру. І тепер Уджін бачив, наскільки боляче він її знехтував.
— І найголовніше. Тих, кого люблять, зобов’язує розуміти почуття тих, хто їх любить. Навіть якщо ти не можеш любити всіх, ти не маєш права нехтувати їхніми емоціями. Інакше ти або станеш зарозумілим мудаком, який топче людей поруч, або холодною людиною без серця. Я дуже не хочу, щоб ти став таким.
Дехто з айдолів, за яких вона відповідала, вже пішли цим шляхом. Спочатку щирі й прості, вони звикли до любові публіки і почали вважати її чимось належним. А потім почали рахувати почуття, оцінювати людей, мов товар. Вони перестали цінувати тих, хто їх любив.
Хван І Йон не хотіла, щоб Уджін став таким. Бо все завжди починається з дрібниць.
— Вибач.
Уджін раптом згадав матір. Згадав, як вона плакала, дивлячись сцену його жорстокої смерті в Death Hill. Тепер він міг уявити, що пережили Кан Хо Су і Хван І Йон учора.
Якби таке зробила У Хі — байдуже, чи могла б вона це витримати — він би розніс усе.
— Хьон… нуна… мені справді шкода. Я був самовпевненим і сліпим.
Він думав, що досить просто добре грати — і всі все зрозуміють. Це була його велика помилка.
Який сенс пам’ятати минулі життя, якщо ти досі не розумієш ваги людських почуттів? Це було обмеження його душі. Але це не означало, що він не може вчитися.
Я маю потрапити до раю.
Навіть каячись, він згадав свою єдину мету.
Вони вже приїхали до ортопедичної клініки, але Кан Хо Су мовчки сидів у машині, даючи Хван І Йон договорити все, що вона хотіла сказати замість нього.
Вона не витримала і розплакалася, швидко витерла очі серветкою і махнула рукою:
— Я все сказала. Ходімо, покажеш руку лікарю. Запізнимося.
Вона залишилася в машині. Уджін і Кан Хо Су піднялися на другий поверх. Клініка була відома лікуванням суглобів, тому там було повно літніх людей. Кан Хо Су оформлював реєстрацію, а Уджін тихо сидів, пригнічений розмовою.
— Де болить? — спитала літня жінка.
Він показав почервонілу долоню.
— Я подумала, що в тебе артрит у такому віці. Молодих бачу — як онуків. Ой, почервоніло… боляче, мабуть.
— Думаю, кістки цілі. Прийшов про всяк випадок.
Він стиснув і розтиснув кулак. Жінка заспокоїлася.
— Правильно. Я в молодості все терпіла заради дітей, у лікарні не ходила. А тепер — одне хворе тіло, та ще й дітям заважаю…
Потім вона посміхнулася. Зморшки, але красива.
— А ти знаєш… ти дуже гарний. Як мій онук.
— Ой, і мені так здалося! — озвалася інша бабуся. — Невже у вас такі гени?
— Може, у нас спільні предки? — спокійно віджартувалася перша.
Уджін лише ніяково посміхнувся.
— Я вас десь бачила.
— Ви актор?
— Так, але серіал ще не вийшов. Середина жовтня, середа-четвер, SBC.
Бабусі одразу дістали телефони.
— Уперше в житті бачу зірку наживо! Сфоткаємось?
— Я не такий уже й відомий…
— То що? Я скажу, що це актор, який мені подобається.
Уджін щиро усміхнувся, сфотографувався з ними і навіть роздав автографи — пошкодженою рукою.