РОЗДІЛ 52
— З тросами я кілька разів працював ще під час тренувань, але на зйомках — уперше. Якби можна було без них, я б із радістю, але це нереально.
Щойно Уджін підписав контракт із DS, він безперервно тренувався зі стаєрами. А після того, як погодився на роль у «Місті тіней», ще й окремо ходив у каскадерську школу саме під цей серіал.
Але навіть каскадерський жилет уже душив, а коли його підіймали в повітря, троси впивалися в шкіру так, що реально боліло.
— Спочатку все важко.
— Тобто до тросів ти вже звик?
— Є одна річ у цьому світі, до якої я ніколи не звикну. Робота з тросами.
— Дякую, утішив.
— Я не втішаю. Треба було народитися чеболем у третьому поколінні, як я. Тоді б ти ніколи не висів на тросах.
Кан Мін Хо зареготав і пішов. Уджін подивився йому вслід і зрозумів, чому на майданчиках іноді б’ються.
— Гаразд… заради завтрашнього дня потерплю.
Він глянув на годинник. Майже північ.
Щоб зранку не здохнути, треба було виспатись, але справ на нього чекала купа. Якби він щодня не ганяв свою «техніку культивації» для зняття втоми, то давно б уже звалився.
На локації лишалось багато людей, але Уджін і Кан Мін Хо жили в одномісних кімнатах, хоч ванну ділили на двох. Переодягнувшись у зручний одяг, Уджін змив грим і вже збирався йти.
— Уджіне, ти вже спати?
— «Вже»? Я знімаюся з самого світанку. Я й так майже не встигаю виспатись.
Навіть якщо він піде в кімнату зараз, спати одразу не вийде — ще треба дописати звіт. Але пояснювати це всім він не збирався.
Актор Лі Дан У, який теж сьогодні знімався, зітхнув і кивнув у бік столу:
— Часу завжди бракує… Давно всі разом не пили, але ти, мабуть, не зможеш.
Там уже зібралися актори. У більшості з них або зйомки починались тільки вдень, або сцен було мінімум. Тож вирішили посидіти разом.
Незважаючи на втому, Уджін подумав, що годинку посидіти не зашкодить.
— Один келишок — норм.
— Ти що тут робиш?! — одразу гаркнув Кан Мін Хо. — Тобі треба спати, щоб завтра шкіра сяяла в кадрі!
— Так-так! — миттєво підхопила Пак Йон А, між іншим демонструючи, що вони вже «свої».
— Мій персонаж — не чеболь третього покоління. Йому не можна сяяти. Він має виглядати вбитим.
Уджін фиркнув. «Сяйво» взагалі не пасувало Луї з його тьмяним волоссям і чорними колами під очима.
— Все одно пити не можна.
— Так, сер… — щойно Го Йон Хун, ветеран із ключовою роллю, суворо похитав головою, Уджін одразу здався.
Він знав: той реально переживає, бо зйомки зранку. Тиснути було безглуздо.
Уджін уже з понурими плечима збирався йти, коли почув:
— Уджіне.
— Так!
Він так різко обернувся, з блиском в очах, що всі зареготали.
— Вибач, що обламую, але якщо не п’єш — збігай нам за бухлом.
Го Йон Хун простягнув картку. За покупками відправили двох наймолодших — Уджіна і Лі Дан У.
Персонал прибирав майданчик, було пізно. Просити стаф бігати було незручно, тож старший актор просто ткнув пальцем у молодь.
Уджін зрадів: можна вийти надвір. Свіже повітря. Лі Дан У, схоже, думав так само і кивнув без роздумів.
— Виглядає, як щеня, яке випустили прогулятися, — пробурмотів хтось.
Попри статус новачка, Уджіна вже знали. Та й роль у нього була головна. Го Йон Хун, який бачив чимало зарозумілих молодих зірок, щиро сподівався, що ця наївність у Чхе Уджіна протримається довше.
— Він ще не усвідомив, що сам уже зірка. Як він узагалі вийшов у такому вигляді? Я ж казав не надягати ту футболку — рукав у фарбі. А він: «Найзручніша».
Кан Мін Хо заржав, дивлячись, як Уджін виходить без гриму, у розтягнутій футболці й спортивках із мішками на колінах.
— Але ж все одно красень.
— Га?
— Без макіяжу шкіра ще краща. І навіть у цій ганчірці він виглядає добре. Чого перейматись?
— А-а-а…
— Уджіну все личить.
І тут Кан Мін Хо прозрів: звичайні зірки, як він, мусять стежити за іміджем. А от Чхе Уджін — інша ліга. Порівнювати марно.
Уджін, сам того не знаючи, вийшов переможцем із цієї дискусії й попрямував до крамниці з піднятою головою.
Зазвичай він ходив у супермаркет, але той зачинявся опівночі. Тож довелось зайти в цілодобовий комбіні.
— Вау! Це ж Да Йон і Чо Хі з Berry Rose, так?!
Якийсь хлопець, що зайшов поночі, миттєво впізнав двох айдолок за прилавком.
— Я фанат! Обожнюю Catch Me, Catch Me!
Да Йон і Чо Хі засяяли, прикривши роти руками і видавши фірмові жести.
— Так! Я Да Йон з Berry Rose!
— А я Чо Хі з Berry Rose!
Вони знімали пілот Do You Know Us? — вар’єте, де новачки або маловідомі актори маскуються серед звичайних людей і дивляться на їхню реакцію.
Перший випуск — дві учасниці Berry Rose, замасковані під продавчинь у комбіні.
Гурт дебютував три місяці тому і одразу злетів у чарти — рідкість для новачків. Круті вокали, гарні обличчя, хайп.
Як би вони не маскувались, айдо́лів видно здалеку. Покупці впізнавали їх одразу, раділи і казали, що вживу вони ще кращі.
— Ви зараз знімаєтесь?
— Так! Тож, будь ласка, нікому. Ефір наступного тижня, а до кінця запису просто зробіть вигляд, що нічого не знаєте.
Хлопець сфоткався, дав коротке інтерв’ю і пообіцяв мовчати.
Після його виходу персонал знову привів магазин до ладу. Знімали вночі, щоб клієнти заходили по одному і був час усе підчистити.
Насправді продюсери хотіли запросити іншу учасницю Berry Rose, але вона була неповнолітня. Та й узагалі — занадто зіркова, щоб погоджуватись на пілот. Тож узяли другу і третю за популярністю. І не прогадали.
— Хтось іде! Двоє чоловіків!
Стаф миттєво сховався на склад. Один прикинувся покупцем із локшиною.
Да Йон і Чо Хі стали за прилавок. Цього разу вони були розслаблені. Реакції вже знайомі. Захват — стандарт.
— Хьон, яке пиво беремо? — спитав один із чоловіків, зазираючи за спину іншого.
— Хотів щось легке. Я в пиві не шарю, беру те, що люблю. Що робимо?
— Я зараз їм подзвоню.
Вони пішли прямо до полиць з алкоголем, не звернувши жодної уваги на прилавок.
Да Йон і Чо Хі розгубились. Витягнули шиї…
І зависли.
Трохи вологе скуйовджене волосся, домашній одяг, капці.
Найкрасивіший чоловік, якого вони коли-небудь бачили.
— Він… знайомий, — першою отямилась Да Йон і смикнула Чо Хі.
— Так… — Чо Хі кивала, ніби уві сні.
А на складі вже почалась паніка.
— Це ж Чхе Уджін, так?!
— Так! Продюсер хотів його першим! Він же зараз на хайпі і ще жодного разу не був у вар’єте!
Вони намагались його запросити, але CEO Чан з DS відмовляв під приводом навчання і зйомок. І тут він сам з’являється.
— Але чого він тут у такому вигляді і в такий час?
— Поруч же студія! Там часто знімають драми. Мабуть, зйомки.
Власник магазину, який спостерігав за записом, несміливо втрутився:
— Моя донька фанатка Чхе Уджіна… Можна автограф?
— Тихо, — прошипів продюсер. — Це золота можливість. Послухаємо, що він каже.
Уджін говорив по телефону, вибираючи пиво.
Камери й мікрофони зафіксували все — навіть його м’який голос.