Розділ 18
Напруга в повітрі була відчутна. Сон Дже-Хі на мить зам’ялася, задумавшись, чи взагалі має право когось рекомендувати.
А потім у голові спливло обличчя Чхе Уджіна, і вона ледь помітно похитала головою.
Якщо його залишити самого, йому ще пощастить, якщо він не підпише рабський контракт у якійсь конченій агенції.
До того, як це станеться, потрібно було поставити хоч якусь страховку.
— Насправді… є людина, яку я хочу порекомендувати, — сказала Сон Дже-Хі.
— Чхе Уджін? — спокійно спитав Чан Су-Хван.
— Що?! А?!
Забувши про образ «вихованої акторки», Сон Дже-Хі видала дивний звук і підскочила зі стільця. Вона втупилась у Чана з підозрою, ніби перевіряючи, чи не влаштував Уджін танець із ножами за її спиною.
— Його рекомендували ще до тебе.
— Менеджер Кім?
— Менеджер Кім був другим. Ти — третя.
— ТРЕТЯ?! Хто, бляха, посмів рекомендувати Уджіна раніше за мене?!
Якби це був менеджер Кім, вона б проковтнула. Він бачив Уджіна на майданчику щодня.
Але якась третя сторона розпалила в ній абсолютно зайвий дух суперництва.
— Верховна Відьма з G&C, — відповів Чан Су-Хван.
Сон Дже-Хі кілька секунд тупо кліпала, а потім здалась.
Вона знала, що директорка Чхве особисто підбирала і головних акторів, і другорядних.
Але вона помилилась, думаючи, що першою розгледіла цінність Уджіна.
— Вона навіть не бачила, як він грає. Тому я спитав, чому вона його рекомендує.
— …
— Сказала, що він схожий на її сина.
— …на ту жабу?..
І тут пазл склався.
Голова G&C був відомий тим, що виглядав як жаба.
Ось чому Уджін був у такому відчаї.
— Якщо чесно, у Відьми, яка вважає свого чоловіка красенем, смак жахливий.
Але всі, кого вона вважає схожими на свого сина, зрештою вистрілюють, — пробурмотів Чан, бурчачи про дивні стандарти.
Він продовжив:
— Я сказав, що подумаю. Але якщо тебе і менеджера Кіма він зацікавив, значить, у ньому щось є.
— По-перше, зовнішність і акторська гра. По-друге, у нього є свій вайб.
Та сама «аура актора».
— Ти щось занадто активно його проштовхуєш, — прищурився Чан Су-Хван.
Сон Дже-Хі ніколи не була з тих, хто когось тягне за руку.
Тому Чан дивився насторожено.
Особливо якщо мова про чоловіка, хай навіть молодшого. Скандали потрібно гасити заздалегідь.
— Він не акторка, з якою я конкурую. Чого мені боятися?
Та й взагалі, я за нього хвилююсь. Він як загублене щеня, — відповіла вона.
Сон Дже-Хі була старшою дитиною в сім’ї.
Уджін для неї виглядав як пізній молодший брат.
Їй навіть здалось, що було б мило, якби він кликав її «нуна», дивлячись блискучими очима.
Якщо ми будемо в одній агенції — це на крок ближче, — подумала вона і тут же зрозуміла:
це ще одна причина, чому вона тягне його в DS.
— Усі, хто його рекомендував, — люди з нормальним окоміром.
Я серйозно подумаю.
Але рішення — за мною і за самим Уджіном.
Тож не переймайся і зосередься на грі.
Навіть якщо фільм провалиться, це ж шанс остаточно вбити твій образ дитини-акторки.
Іронія була в тому, що саме цей образ і привів її в проєкт.
Але На Мі-Йон — дівчина, яку люблять двоє чоловіків, і яка поступово дорослішає.
Грати її було цікаво.
П’ятнадцять років стажу знову розпалювали в ній любов до акторства.
Коли Сон Дже-Хі пішла, Чан Су-Хван узяв папку, яку переглядав до її приходу.
〈Чхе Уджін〉
Усе, що вдалося дізнатись про нього, було тут.
Чан був упевнений: у цій папці є речі, яких сам Уджін про себе навіть не знає.
— Якби тільки він не був стажером TM…
Чан зітхнув.
Місяць пролетів миттєво.
Залишилась остання сцена.
Чхве Іґон і Уджін говорили наодинці.
— Сльози Хьон-Сина тут справді доречні? — спитав режисер.
Без спору. Без тиску. Він просто не міг визначитись.
— Якщо ви сумніваєтесь, може, варто зіграти за задумом сценариста? — відповів Уджін.
Можливо, сльози мали символізувати кінець юнацького кохання.
Почуття, що не дало результату й зникло без сліду.
Сльози могли означати що завгодно — смуток, образу, несправедливість.
— Плакати — надто легкий шлях, — сказав Чхве.
— Саме так, — погодився Уджін.
Сльози — найпростіший спосіб вивільнити емоцію.
Важко плакати природно, але якщо вийшло — глядач повірить одразу.
— Мені здається, ми все зведемо нанівець, якщо розплутаємо Хьон-Сина лише через сльози.
І ще… за сценарієм, через десять років він одружений.
Я не вірю, що він просто взяв і одружився з абиким, — сказав Чхве.
Уджін кивнув.
— Мій Хьон-Син знає, що таке кохання.
Він швидше залишиться сам, ніж одружиться без почуттів.
Його Хьон-Син — не з комплексом меншовартості, а з терпінням.
Він хотів захистити її кохання, не нашкодити, дати їй сяяти.
— І от такий чоловік, який має дружину, раптом плаче, побачивши колишню? — уточнив Чхве.
— Кажуть, чоловік ніколи не забуває перше кохання.
Навіть якщо воно було нерозділене, — сказав Уджін.
— А ти? Якби через десять років зустрів перше кохання — плакав би?
Питання було обережним.
Чхве знав, що в Уджіна була болісна історія.
Уджін задумався.
Два роки — не десять. Але в обох випадках — втрачене кохання.
Зараз він нікого не любив.
Але уявив: раптова зустріч, вона його не пам’ятає, поруч у нього інша людина.
Він би, мабуть, хотів заплакати.
Але не заплакав би.
Через гордість.
І через повагу до тієї, що поруч зараз.
— Я б не плакав.
І Хьон-Син теж.
Він емоційний, але вчинки в нього — раціональні, — сказав Уджін.
— Оце і є правда.
Вичавлювати сльози через «перше кохання» — заїжджене кліше, — задоволено сказав Чхве.
Він хотів зняти фільм про нетипові емоції, навіть із банальним сюжетом.
Сценарій був дебютним, і саме через слабкі діалоги та кліше в нього не раз скакав тиск.
Сценарист напхав у текст усі уявлення про «перше кохання».
Чхве подобався лише фінал.
Контраст між казковим початком і поверненням у реальність його дратував.
Але що поробиш.
— Ігноруй задум сценариста.
Роби, як робив.
Грай свого Хьон-Сина, — підсумував Чхве.
Сценарист, побачивши фільм, міг би не впізнати власну роботу.
А директорка Чхве, швидше за все, була б незадоволена.
Фільм надто відійшов від її смаків.
Але Чхве Іґон знав:
він зняв краще, ніж типові романтичні стрічки компанії.
Персонажі стали живими.
Їхні вчинки — логічними.
І принаймні ніхто не скаже, що фільм — емоційна каша без правдоподібності.
З останнім сумнівом розібрались.
Він готував фінальну сцену.
Через десять років Ча Хьон-Син став професором і їхав до Бусана на семінар KTX.
Від нудьги він гортав новини в телефоні…