Розділ 10
Після підписання контракту і отримання сценарію Уджін постійно думав про Ча Хьон-Сина і розбирав його персонажа. У результаті він вибудував власну версію Ча Хьон-Сина, максимально зберігши наміри сценариста. Але атмосфера під час читки сценарію його розчарувала, і зрештою він вирішив викинути власну інтерпретацію й просто піти за текстом.
— А раптом… можна інакше… — пробурмотів він.
Згадавши слова режисера Чхве Іґона, Уджін підвівся і пішов його шукати. За підказками персоналу він знайшов режисера, який елегантно сьорбав чай. На відміну від початкового запалу, тепер Уджін трохи знітився.
До цього фільму він знав лише одного режисера — Муна Синґвона. Якщо говорити чесно, Чхве Іґон був повною протилежністю Муна: і за жанрами, і за зовнішністю.
Мун ходив у зім’ятому одязі, а Чхве Іґон був у бездоганному костюмі, навіть краватка сиділа ідеально, без жодної слабини. Він виглядав так, ніби може прямо зараз піти на засідання ради директорів. Підійти до нього було складно.
— Щось сталося? — спитав Чхве Іґон.
— Я хотів би дещо обговорити. У вас є час? — відповів Уджін, сам не помітивши, як почав підбирати слова.
— Якщо це про Ча Хьон-Сина, для цього в мене завжди є час.
Всупереч побоюванням Уджіна, Чхве Іґон одразу жестом запросив його сісти навпроти. Уджін сів, а режисер відкинувся на спинку дивана, схрестивши руки, й уважно на нього дивився.
— Ти казав, що це твоя друга акторська робота? — запитав Чхве Іґон.
Формального інтерв’ю чи тесту перед кастингом не було, тож насправді вони майже нічого не знали один про одного.
— Так.
— Перепрошую, але який це був фільм? Я просто не в курсі.
— Він ще не вийшов. Кажуть, реліз буде на початку липня, але точних деталей я не знаю.
— Другорядна роль?
— Спочатку епізодична. Потім мене покликали на додаткові зйомки. Я сам не знаю, скільки з цього потрапить у фінальний монтаж.
Уджін ніяково почухав потилицю. Те, що він не міг чітко сказати, хто він — епізодник чи сапорт, виглядало кумедно. Але факт залишався фактом: йому реально пощастило. У другому фільмі — вже помітна роль, незалежно від того, провалиться стрічка чи ні.
— Якщо реліз у липні, то він вийде вже після завершення наших зйомок. Як ти, мабуть, знаєш, нам не знадобиться більше місяця.
У фільмі не було екшену чи складних трюків — проста історія студентського кохання. Якщо все піде гладко, зйомки завершать за місяць. Хронометраж — близько ста хвилин, отже реліз очікувався наприкінці серпня.
Ну, хоча б не доведеться дивитися романтичну драму в липневу спеку — слабка, але все ж відмазка для майбутнього касового провалу.
— Якщо один фільм виходить у липні, а інший у серпні, вони можуть накластися, якщо перший раптом стане хітом. Але ти не головний герой, тож проблем не буде.
Почувши про липень, Чхве Іґон здогадався, що перший фільм — великий проєкт. Якби він вистрілив, прокат затягнувся б, і реліз Glooming Day могли б пересунути. Але оскільки Уджін не був у центрі історії, це не виглядало критичним.
— Я намагався знайти про тебе інформацію, але не знайшов нічого. Тому й замислився, чи нормально брати актора, орієнтуючись лише на зовнішність, відповідно до очікувань CEO Чхве. На щастя, у тебе немає реплік.
— Зовнішність? І що в ній такого? — здивувався Уджін.
Йому часто казали, що він гарний, але сам він цього не бачив. Навіть дивлячись на У Хі, яка була на нього дуже схожа, він вважав її милою лише тому, що вона сестра. Тож слова про «красу» він сприймав як ввічливий комплімент.
— Я вірю у твою зовнішність, — спокійно сказав Чхве Іґон.
— Якщо так знімати, фільм загине, — відповів Уджін.
— Він уже загинув.
Від такої прямоти Уджін знітився. Він і сам це знав, але тримався за слабку надію.
— Хто сьогодні піде в кіно на такий застарілий сюжет? Але моя мета — зробити фільм, за який мені не буде соромно. Провал у прокаті ще не означає, що фільм — лайно. Я не випущу щось ганебне зі своїм ім’ям у титрах. Це було б, бляха, соромно.
У дорогому костюмі, з ідеальною поставою, Чхве Іґон легко сипав сленгом, який зовсім не пасував його вигляду. І все одно він виглядав гідно.
Режисер із зовнішністю кінозірки — рідкісна комбінація.
— То яким ти бачиш Ча Хьон-Сина? — спитав він.
— А ви яким його бачите? — відповів питанням Уджін.
— Депресивний лузер із комплексом неповноцінності.
Сухо і без співчуття. Але близько до правди. Уджін кивнув.
— А якщо я покажу його інакше?
— А що тобі заборонено? Я ж чітко сказав: грай так, як вважаєш за потрібне. Але добре. Інакше я тебе так само розмажу, як тих двох. Ти бачив закоханих, які поводяться, як вони? Вони що, ніколи не кохали?
Чхве Іґон цокнув язиком.
— Тож ким ти хочеш зробити Ча Хьон-Сина?
— Для мене він світліший, живіший, з більшою внутрішньою енергією. Але назва фільму — Glooming Day…
Його бентежило слово glooming. Якщо єдиний персонаж, який мав би бути пригніченим, стане надто позитивним — це виглядатиме як помилка.
— Вони ж усе одно розходяться. Хіба це не достатньо депресивно — прийняти реальність і піти різними шляхами? Головні герої мають сумний фінал. А яке це має відношення до характеру другого плану?
— А… а…
Уджін почервонів і відвів погляд. Йому нічого було відповісти.
Новачкова помилка — він на мить поставив себе в центр історії, забувши, що головна драма — не його.
Чхве Іґон тихо засміявся, дивлячись, як Уджін ховає обличчя в долонях. Таке мислення новачків йому навіть подобалося. Настільки, що він серйозно задумався, чи не зробити Ча Хьон-Сина ключовішою фігурою.
— До речі, ти ж без реплік, але на читках завжди був максимально зібраний.
Головні тоді крутилися одне біля одного, не звертаючи на Ча Хьон-Сина жодної уваги. А Уджін дивився на них із живим, зацікавленим поглядом — без заздрощів, без злості.
— Мені подобався твій погляд. Нехай Ча Хьон-Син дивиться на них саме так. Як у музиці: один і той самий нотний стан — а трактувань десятки. Інтонація, пауза, погляд — і сенс змінюється. Проблема лише в одному: у нього немає жодної репліки.
Обличчя Уджіна вже не було таким червоним. Він подивився режисеру в очі.
Чхве Іґон усміхнувся лукаво.
— То як ми покажемо нового Ча Хьон-Сина без слів, містере акторе Чхве Уджін?
Після раннього обіду, використавши дві години «поблажки», актори повернулися на майданчик уже з серйозними обличчями. Квон Сон-Мін і Сон Дже-Хі явно не змарнували час.
Пак Чі-Хьок і На Мі-Йон сиділи навпроти одне одного в порожній аудиторії, дражнилися. Нічого особливого — але їхні усмішки, пальці, що перепліталися, короткі поцілунки виглядали як справжня юнацька закоханість.
Цього разу вони грали значно краще. Атмосфера змінювалася миттєво.
— Ой! Хьон-Сине, коли ти прийшов? — першою помітила його Мі-Йон і помахала рукою.
Він легенько вдарив її по голові книжкою і кинув погляд на годинник.
— Ми прогуляли пару.
— Відпусти нас цього разу.
Він криво всміхнувся. Йому було навіть трохи шкода, що вони вибрали саме кафедру для побачення.
— Я хотіла випити каву, яку ти мені робиш, — сказала Мі-Йон.
Усі знали, що це відмазка.
Ча Хьон-Син мовчки зробив їй каву з пакетика.
Пак Чі-Хьок скривився:
— Як ти це п’єш?
Він потягнувся до стаканчика, але Мі-Йон була швидшою.
— Дякую. Ай, гаряче!
Він злякано торкнувся її обличчя, подув на губи. Вони знову зникли у своєму світі.
Про Ча Хьон-Сина забули.
Лише коли вони пішли, його погляд змінився.
Не темрява.
Жаль.
Він узяв стаканчик, обережно стер пальцем слід помади і підійшов до вікна.
Притулившись плечем, він зробив ковток з іншого боку.
Сонячний день.
Запашна кава.
Світ був дивовижно красивим для чоловіка, п’яного від почуття до людини, яка пахла сильніше за каву.