Завівши маленького хлопця до кабінету, Ся Ань зачинила двері, потім взяла його за руку і сіла на маленький диван у кабінеті.
«Сяо Сін, скажи мамі, ти вже все знаєш?»
Ся Ань присіла перед Ся Сінченем, лагідно дивлячись на маленького хлопця.
Побачивши переляканий вираз на обличчі маленького хлопця, Ся Ань зрозуміла, що її припущення були правильними.
Її син, безперечно, все знав. Він знав, що він не її рідний син.
«Сяо Сін, мама не сердиться, не бійся, скажи мені».
Ся Ань знову лагідно сказала.
І цього разу маленький хлопець нарешті відповів.
«Ммм».
Маленький хлопець тихенько кивнув. Він, який завжди поводився як маленький дорослий, цього разу був схожий на дитину. Його очі почервоніли від напруги та страху, і він безперервно бурмотів «мамо, мамо».
Цей вигляд змусив Ся Ань відчути сильний біль у серці. Вона простягла руку і обійняла маленького хлопця, ніжно поплескуючи його по спині.
«Сяо Сін, не бійся, ти завжди будеш маминим сином. Мама ніколи тебе не залишить...»
Під ніжні заспокійливі слова Ся Ань, Ся Сінчень нарешті не витримав і заплакав.
Ці дні були важкими для маленького хлопця.
Переживши відмову, він відчував надзвичайну невпевненість.
Коли він дізнався, що не є рідною дитиною його мами-феї, він був постійно напружений.
Він постійно боявся і хвилювався, що одного дня його знову покинуть.
І що його найдорожча мама-фея стане мамою іншої дитини.
Протягом цих днів, щойно він засинав, йому снилися такі жахіття, що ще більше його тривожило.
Не кажучи вже про те, що в його голові постійно звучав голос, який нагадував йому, що він не дитина Ся Ань, і що Ся Ань обов'язково його покине.
Через ці зміни, маленькому хлопцеві було справді дуже боляче щодня.
«Не плач, не плач...»
Побачивши, як маленький хлопець невтішно плаче, Ся Ань легенько зітхнула, гладячи його по маленькій голівці, і продовжувала ніжно заспокоювати.
Після того, як маленький хлопець виплакався і нарешті заспокоївся, Ся Ань обійняла його і витерла сльози з його обличчя.
Тільки тоді вона почала говорити те, що хотіла йому сказати.
«Сяо Сін, не бійся, мама вже все вирішила. Мені потрібний лише ти, як дитина. Мама... не планує... приводити додому... іншу дитину».
Ся Ань погладила маленького хлопця, чиї очі були червоними від плачу, і сказала з деякою безпорадністю.
Почувши слова Ся Ань, маленький хлопець, який ще трохи схлипував, одразу розплющив свої великі чорні очі.
«Не, не забереш назад...?»
Маленький хлопець здивовано і радісно подивився на Ся Ань.
Кивнувши, Ся Ань тихо сказала.
«Так, її прийомні батьки дуже її люблять, і я не хочу, щоб вона знала про ці неприємні речі. І що важливіше...»
Сказавши це, Ся Ань торкнулася маленького носика хлопця.
«У мене вже є наш Сяо Сін, мені достатньо такої дитини, як ти».
«Мамо...»
Маленький хлопець ніяк не очікував, що його мама-фея скаже щось подібне, і його очі знову зволожилися.
«Сяо Сін, я сказала, що ніколи тебе не покину, ніколи. Запам'ятай, ти завжди будеш моєю дитиною, а я завжди буду твоєю мамою».
Щойно Ся Ань це сказала, маленький хлопець, який лежав у неї на руках, миттєво заплакав, сльози потекли, немов ріка.
«Мамо... мамо... вибач...»
Дивлячись на заплаканого маленького хлопця, Ся Ань здавалося це дуже милим.
Вона гладила його по маленькій голівці, і розповіла йому про своє рішення та план щодо доньки оригінальної власниці тіла.
Коли вона закінчила, маленький хлопець вже не плакав.
Ся Сінчень дивився на Ся Ань своїми круглими чорними очима, його маленькі губи були міцно стиснуті, потім відкривалися, ніби він хотів щось сказати.
Зрештою, маленький хлопець, ніби зібравшись із великою мужністю, тихенько обійняв Ся Ань.
«Мамо...» - тихо пробурмотів маленький хлопець.
«Ммм?»
Ся Ань нахилилася і ніжно поцілувала маленького хлопця в чоло.
«Забери, забери її назад... Я, я не буду сердитися...»
Глибоко вдихнувши, маленький хлопець заплющив очі і промовив це речення.
Насправді, коли він це сказав, йому було неприємно.
Він заплющив очі і швидко це сказав, боячись, що якщо він подивиться на свою маму-фею, він не зможе вимовити ці слова.
«Забрати... назад?»
Це речення, очевидно, викликало шок у Ся Ань. Вона не забрала Чжу Бай Сюе назад здебільшого через Ся Сінченя.
Але тепер Ся Сінчень сказав це речення, попросивши її забрати Чжу Бай Сюе назад?
«Ммм... Вона мамина донька, Сяо Сін, Сяо Сін не може бути таким егоїстичним...»
Маленький хлопець опустив голову, не наважуючись подивитися на обличчя Ся Ань.
«Сяо Сін, ти справді так думаєш? Ти справді хочеш, щоб мама забрала Сяо Сюе назад? Насправді, мама вже домовилася з її прийомними батьками...»
Ся Ань надзвичайно ніжно погладила маленького хлопця по голівці, відчуваючи зворушення від того, що Сінчень був таким слухняним і розумним.
Але наступні слова Ся Сінченя знову шокували Ся Ань.
«Мамо, Сяо Сін просто хоче знати, що мама любить мене найбільше, і що мама ніколи не кине Сяо Сіна, і цього достатньо...»
Маленький хлопець міцно обійняв Ся Ань. В цей момент усе його почуття невпевненості зникло.
Було лише повне задоволення та радість.
Те, що його мама-фея була готова відмовитися від своєї рідної доньки заради нього, повністю позбавило Ся Сінченя, який відчував крайню невпевненість, від почуття неспокою, що його можуть покинути в будь-який момент. Це також зігріло його серце.
Водночас, ці слова Ся Ань викликали ревнощі в якомусь таємничому голосі в голові маленького хлопця...
«Мамо, забери її назад. Мама так сильно любить Сяо Сіна, Сяо Сін не може бути справді егоїстичним».
Чим більше він говорив, тим більше маленький хлопець розкривався.
«Таким чином, у мами буде ще одна дитина, яка любитиме її...»
Почувши такі щирі слова маленького хлопця, Ся Ань відчула надзвичайне тепло.
Піднявши руку, Ся Ань погладила маленького хлопця по голівці, у її голосі був сміх і нескінченна любов.
«Дурне дитя... справді милий маленький шибеник».
Вона ніколи не думала, що настане день, коли маленька дитина так сильно полюбить її, полюбить її більше, ніж самого себе.
Ця щирість, це зворушення розтопили навіть холодне серце такої холоднокровної людини, як Ся Ань.
Вона міцно обійняла маленького хлопця і з посмішкою подивилася на нього.
«Тоді мама забере Сяо Сюе назад, ти не пошкодуєш? Чи не буде тобі неприємно?»
«Я... не буду».
Маленький хлопець похитав своєю маленькою голівкою, його чорні очі рішуче дивилися на Ся Ань.
Ся Ань усміхнулася і запитала:
«Чому не будеш? Ти вже не любиш маму?»
«Сяо Сін любить маму найбільше! У всьому світі Сяо Сін любить маму найбільше!»
Боячись, що Ся Ань неправильно його зрозуміє, маленький хлопець поспішно пояснив.
«Тому що я знаю, що мама найбільше любить мене!»
Маленький хлопець випнув свої маленькі груди і, трохи піднявши голову, сказав дуже гордо.
У цей момент Ся Ань могла бачити, що маленький хлопець був трохи іншим, ніж раніше.
Він більше не був таким чутливим і невпевненим.
Так само, він став більше схожим на дитину поруч з нею.
Ся Ань не могла не відчути деякого жалю.
Жалю, що вона не пояснила цю справу маленькому хлопцеві раніше.
Тоді її маленький хлопець не хвилювався б так довго...
Тоді їй не довелося б так довго возитися. Отже, іноді люди просто надто багато думають.
І це призводить до багатьох непорозумінь.
Добре, що вона вчасно це виявила...
Поговоривши ще трохи з маленьким хлопцем, Ся Ань нарешті порушила питання, яке її хвилювало.
«Сяо Сін, як ти дізнався... про цю справу?»