Почувши слова Ся Ань, Чжу Дацін спочатку здивувався.
«За кордон?»
Але потім він зрадів. Хоча він ніколи не був за кордоном, він чув, що там краща освіта.
Багато багатих людей люблять відправляти своїх дітей навчатися за кордон, і після повернення з-за кордону їм легко знайти роботу.
Якщо його дорога донька буде навчатися за кордоном з дитинства, вона, безумовно, досягне більшого!
Проте... те, що Ся Ань сказала, що він має збрехати, ніби Ся Ань — його давно втрачена сестра, яка повернулася, щоб забрати їх за кордон...
Рідна мати стала тіткою, і це все одно здавалося дивним.
«Міс Ся Ань, це здається трохи недоречним, дозволити Сяо Сюе називати вас тіткою...»
Чжу Дацін з важким виразом обличчя подивився на Ся Ань, вважаючи це трохи абсурдним.
Якщо його дорога донька виросте і дізнається правду про своє походження...
«У цьому немає нічого недоречного. Сяо Сюе ще маленька, і я не можу приділяти їй багато уваги. Якби я була її рідною матір'ю, вона могла б ображатися, адже діти дуже чутливі».
Вона довго думала про це. Насправді, забрати Чжу Бай Сюе, вигадати якусь брехню, сказавши, що Сяо Сін і Сяо Сюе — близнюки, і виховувати її разом зі Сяо Сіном, не було б проблемою.
Зрештою, вона вже виховувала двох дітей, і ще одна дитина не була б проблемою.
Але справа в тому, що Сінчень був чутливою дитиною, а Чжу Бай Сюе — розумною дитиною.
Вона, безумовно, ставилася б до Сяо Сіна і Сяо Сюе трохи по-різному.
Зрештою, людські серця завжди трохи упереджені.
Ставлення до Ґу Шумо та її сина також сильно відрізнялося, але Ґу Шумо не був її сином.
Тому, навіть якщо вона більше любила Сінченя, це не було проблемою, адже Сінчень був її сином.
Однак ситуація з Ся Сінченем і Чжу Бай Сюе була іншою. Зовні Чжу Бай Сюе була її рідною донькою.
Навіть якщо вона могла приховати свою упередженість, діти були дуже чутливими, і вони могли відчути, кого люблять більше.
Особливо такі розумні та чутливі діти, як Чжу Бай Сюе та Ся Сінчень...
Тому краще бути тіткою: проявляти любов, але не надто багато любові.
Почувши пояснення Ся Ань, Чжу Дацін також зрозумів, що Ся Ань мала більше почуттів до того «сина».
Насправді, це було логічно. Зрештою, син був з нею стільки років, і навіть якщо він не був рідним, він був вихований як рідний...
«Добре, я зрозумів. Однак, «возз'єднання» і поїздку за кордон, можливо, доведеться відкласти, я... тільки що сказав Сяо Сюе...»
Сказавши це, Чжу Дацін розповів про брехню, яку він і його дружина вигадали, щоб обдурити Сяо Сюе і змусити її прийняти рішення.
«Сяо Сюе завжди була розумною дитиною. Я боюся, що якщо я зараз розповім їй про твоє існування, вона може здогадатися про правду, яку ми намагаємося приховати». - сказав обережно Чжу Дацін.
Ся Ань не хотіла відбирати його доньку, і він був надзвичайно радий цьому, тому він не хотів, щоб донька дізналася про цю справу.
«Добре, згодена».
Ся Ань кивнула і не стала зациклюватися на цьому питанні.
Поговоривши ще трохи з Чжу Даціном, Чжу Дацін задоволений покинув готель і поїхав додому.
А Ся Ань з Сюй Тяньтянь поспішили в аеропорт, готуючись до польоту назад до міста Б.
...
— Родина Чжу —
«Даціне, як ти поговорив із міс Ся? Вона погодилася, щоб Сяо Сюе залишилася з нами?»
Побачивши, що Чжу Дацін повернувся, Ван Ланьчжи нетерпляче витягла його з дому.
Переконавшись, що навколо нікого немає, Ван Ланьчжи, як злодійка, тихо, як миша, поспішно запитала Чжу Даціна про результат.
«Так, міс Ся погодилася, щоб Сяо Сюе залишилася з нами...»
Почувши слова Чжу Даціна, Ван Ланьчжи була неймовірно щаслива.
«Справді! Це просто чудово!»
Однак, невдовзі Ван Ланьчжи зітхнула і сказала з деяким співчуттям:
«Шкода лише, що Сяо Сюе доведеться продовжувати страждати з нами...»
Побачивши безпорадний і самозасуджуючий вираз обличчя своєї дружини, Чжу Дацін обійняв її і сказав із почуттям:
«Міс Ся також дуже добра людина, вона сказала...»
Сказавши це, Чжу Дацін переказав те, що сказала йому Ся Ань.
Вислухавши його, Ван Ланьчжи широко розкрила рота, надзвичайно шокована.
«Справді? Міс Ся справді хоче знайти найкращу школу для нашої Сяо Сюе? І хоче забрати нас трьох за кордон?»
В цей момент Ван Ланьчжи відчувала себе, ніби уві сні, і недовірливо дивилася на Чжу Даціна.
«Справді».
Побачивши, що Чжу Дацін кивнув, Ван Ланьчжи знову заплакала від радості.
«Чудово, чудово, нашій Сяо Сюе більше не доведеться жити в скруті...»
...
Тут подружжя Чжу Даціна було надзвичайно щасливе, але у Ся Ань виникли невеликі проблеми.
Вона не очікувала, що, повернувшись додому в місто Б, її чекатиме невеликий «сюрприз».
Оскільки було вже пізно, Ся Ань не хотіла, щоб маленький хлопець не спав, тому надіслала йому повідомлення, щоб він ліг спати і не чекав на неї.
Але хто знав, що коли вона повернулася додому, маленький хлопець не тільки не спав.
А ще, інший маленький хлопець, який мав би навчатися в Америці, також «втік зі школи»!
І це ще не все, що найбільше шокувало Ся Ань, це була розмова двох маленьких хлопців.
«Сяо Сін, я думаю, що ти занадто чутливий. Хіба не просто хтось сказав, що ти не схожий на сестру-фею і думає, що ти не її дитина, хіба ти повинен через це бігти назад до сестри-феї?»
«Сяо Сін, я тобі кажу, хоча ти справді не схожий на сестру-фею, і не схожий на її синая але хто сказав, що син обов'язково повинен бути схожим на маму?»
«Ти можеш замовкнути! Навіть якщо я не дитина мами, я її дитина, я її дитина!»
Щойно Ся Ань відчинила двері, вона почула суперечку двох маленьких хлопців.
Почувши розмову двох маленьких хлопців, Ся Ань одразу завмерла.
Однак, точніше, Ся Ань завмерла, почувши слова Ся Сінченя.
Тому що вона знала, що її син-антагоніст, ймовірно, дізнався, що він не її дитина.
Проживши зі Ся Сінченем деякий час, можна сказати, що Ся Ань добре розуміла цього дивакуватого маленького хлопця.
Слова Ся Сінченя, які він щойно сказав, явно були сповнені гніву і страху.
Її син дізнався.
Миттю Ся Ань зрозуміла, чому маленький хлопець був таким дивним останнім часом.
Чому він почувався таким невпевненим, коли вона сказала, що збирається вийти з дому.
Виявляється, ця розумна дитина все знала.
Ось чому він почувався таким невпевненим...
Але як Сінчень дізнався про це?
Якби Ся Цзінхао сама не розкрила цю таємницю, то, ймовірно... ніхто б не дізнався про це.
Навіть вона не знала б, що Сінчень не є рідною дитиною оригінальної власниці тіла.
Але як Сінчень міг про це дізнатися?
Миттю Ся Ань відчула здивування.
«Мамо?!»
«Сестро-феє?!»
Коли Ся Ань отямилася, вона побачила двох маленьких хлопців, Ґу Шумо та Ся Сінченя, які стояли перед нею.
Дивлячись на щасливий вираз обличчя Ґу Шумо і на радісний, але трохи винуватий вигляд Ся Сінченя, Ся Ань глибоко вдихнула.
«Сяо Цань, що ти робиш? Хіба я не сказала, що скоро повернуся з Сяо Сіном, і щоб ти слухняно залишався в школі і навчався, як ти міг таємно повернутися!»
Щойно Ся Ань відкрила рота, вона почала критикувати Ґу Шумо, через що маленький Ґу Шумо опустив свою маленьку голівку.
«Сестро-феє, я просто дуже сумував за тобою і Сяо Сіном...» - ображено пробурмотів Ґу Шумо.
Дивлячись на засмучений вигляд Ґу Шумо, Ся Ань легенько зітхнула і погладила його по маленькій голівці.
«Гаразд, раз уже повернувся, то й добре».
«Сестро-феє, Сяо Цань дуже слухняний! Сяо Цань повернувся, взявши відпустку!»
Ґу Шумо кліпнув своїми великими очима і, мило посміхаючись, сказав Ся Ань.
Побачивши такий вигляд Ґу Шумо, Ся Ань не стала більше нічого говорити, а лише махнула рукою і сказала маленькому хлопцю:
«Тоді йди спочатку прийми душ, і лягай спати в кімнаті для гостей. Мені треба про дещо поговорити із Сяо Сіном, а ти, прийнявши душ, одразу лягай спати».
Хоча Ґу Шумо дуже не хотів, Ся Ань все ж відправила його.
Побачивши, що Ґу Шумо пішов, Ся Ань перевела погляд на свого сина-антагоніста.
Її син не сказав жодного слова з самого початку, його поведінка була надто тихою.
«Сяо Сін, ходімо до кабінету, мама хоче дещо тобі сказати».
Щойно Ся Ань це сказала, тіло Ся Сінченя одразу напружилося.
Його темні очі дивилися на Ся Ань із деякою напругою, а його маленьке тіло помітно напружилося.
Це ще більше підтвердило думку Ся Ань і ще більше змусило її відчувати жаль до маленького хлопця.
Вона була такою неуважною, такою нерозумною. Як вона могла не помітити, що Сінчень останнім часом був таким дивним?
Незалежно від того, як ця дитина дізналася про це, як він боявся, як був розгублений, коли дізнався, що вона не його рідна мати і що у неї є інша дитина.
Ця дитина й так багато думає, і хто знає, що він собі надумав за цей час.
Подумавши про це, Ся Ань не могла не зітхнути.
Спочатку вона хотіла приховати цю справу назавжди і не дозволити Ся Сінченю дізнатися, але тепер...
Дивлячись на маленького хлопця, який опустив голову і дивився на свої пальці ніг, Ся Ань не могла не подумати: якби вона знала, що так станеться, можливо, їй варто було просто розповісти маленькому хлопцеві правду та свій вибір раніше...