«Ви не хочете розлучатися зі Сяо Сюе, і не хочете, щоб я її кидала. Тоді скажіть, що мені робити?»
Почувши слова Ся Ань, подружжя Чжу Даціна одразу замовкло.
Вони не знали, що відповісти.
Логічно кажучи, якщо Ся Ань не захоче визнати їхню дорогу доньку, то їхня дорога донька не розлучиться з ними, і це добре.
Але, щойно вони подумали про те, що їхня дорога донька така хороша, а її рідна мати не хоче її визнавати.
Якщо Сяо Сюе дізнається про це пізніше, що в неї є така мати, це завдасть Сяо Сюе занадто великої травми.
Тому вони справді не знали, як відповісти Ся Ань.
«Я дам вам шанс. Ви вирішите, чи повернеться Сяо Сюе зі мною».
Ся Ань тихо сказала, дивлячись на заплутаний і складний вираз обличчя подружжя Чжу Даціна.
Щойно Ся Ань це сказала, подружжя Чжу Даціна одразу завмерло.
Вони були приголомшені словами Ся Ань.
«Ми, ми вирішимо?»
Подружжя Чжу Даціна недовірливо дивилося на Ся Ань, не вірячи власним вухам.
«Правильно, ви вирішите».
Ся Ань ледь помітно кивнула, уважно дивлячись на них обох.
Вона давала цим двом людям шанс, і водночас, це було випробування для них.
«Тоді, тоді...»
Ван Ланьчжи хотіла сказати, що вони не віддадуть Чжу Бай Сюе Ся Ань, і Сяо Сюе залишиться їхньою донькою.
Але перш ніж вона закінчила, її перебив Чжу Дацін.
Чжу Дацін схопив Ван Ланьчжи за руку, міцно стиснув її, а потім серйозно сказав Ся Ань:
«Ми хочемо спочатку повернутися додому і обговорити це, а завтра дамо вам відповідь, можна?»
Проте, Ся Ань похитала головою.
«Обговорити можна, але відповідь мені потрібна сьогодні ввечері».
Вона домовилася зі Ся Сінченем, що повернеться додому ввечері. Вона не могла порушити свою обіцянку, а Сяо Сін був чутливою дитиною, і вона не хотіла, щоб він зазнав найменшої травми.
Тому Ся Ань без вагань відмовила Чжу Даціну.
Почувши слова Ся Ань, Чжу Дацін зітхнув з полегшенням і поспішно кивнув.
«Добре, добре, добре, сьогодні ввечері я дам вам відповідь!»
Сказавши це, Ся Ань попросила Сюй Тяньтянь залишити подружжю Чжу свої контактні дані, а потім подружжя Чжу Даціна, не озираючись, вийшло з окремої кімнати.
Дивлячись на їхні віддаляючі спини, Сюй Тяньтянь спантеличено подивилася на Ся Ань.
«Сестро Ся Ань, у тебе є якесь нове рішення? Чому ти дозволяєш Чжу Даціну і Ван Ланьчжи самим обирати?»
Сюй Тяньтянь зовсім не могла зрозуміти, що задумала Ся Ань, і це її дуже непокоїло.
Зараз вона і хотіла, щоб її богиня забрала свою доньку, але водночас вважала, що подружжя Чжу Даціна було б найкращими і найбільш відповідальними батьками для Сяо Сюе.
В результаті її суперечливих думок, вона відмовилася від своїх ідей і просто чекала остаточного рішення Ся Ань.
«Дізнаєшся ввечері».
Ся Ань ледь помітно посміхнулася, підняла руки і потягнулася.
«Ха~! »
Після їжі справді захотілося спати.
«Тяньтянь, я трохи втомилася, забронюй мені готель, я хочу поспати».
До «вечора», про який говорив Чжу Дацін, було ще кілька годин, і оскільки їй все одно не було чим зайнятися, вона вирішила трохи поспати.
...
«Даціне, чому ти мене перебив? Чому ти не сказав цій жінці прямо, що ми самі будемо виховувати Сяо Сюе?»
Ван Ланьчжи почала скаржитися, щойно Чжу Дацін вивів її з ресторану.
На її думку, Ся Ань зовсім не піклувалася про їхню дорогу доньку, і хоча вона не хотіла, щоб у Сяо Сюе була мати, яка її не хотіла.
Вона також не хотіла, щоб їхню дорогу доньку виховувала та жінка.
«Мамо дитини, ми не можемо розглядати цю справу так просто. Та жінка, очевидно, багата, і вона може дати Сяо Сюе те, чого ми не можемо».
Сказавши це, Чжу Дацін важко зітхнув і продовжив:
«Якщо Сяо Сюе буде з нею, вона не буде страждати і житиме дуже добре».
Почувши слова Чжу Даціна, Ван Ланьчжи не погодилася.
«Але це не зовсім так. Жінка на прізвище Ся, здається, зовсім не піклується про нашу Сяо Сюе. І ти послухай, що вона сказала, вона явно не хоче визнавати Сяо Сюе! Навіть якщо вона багата, якщо вона не любить Сяо Сюе, Сяо Сюе не буде щаслива».
Зіткнувшись із цими гострими словами Ван Ланьчжи, Чжу Дацін мовчав.
Тому що він знав, що його дружина мала рацію.
Ситуація була саме такою.
Ся Ань не дбала про їхню доньку.
«Тоді чому ти наполягав на тому, щоб сказати, що підеш додому і обговориш це, справді...»
Ван Ланьчжи, яка завжди була ніжною і доброчесною, вперше почала скаржитися на свого чоловіка.
Але перш ніж вона встигла закінчити скаржитися, Чжу Дацін закрив їй рота.
«Мамо дитини, міс Ся дозволила нам обирати. Але чи можемо ми справді вирішувати? Зрештою, міс Ся — рідна мати Сяо Сюе, і раніше ми не знали. Але тепер...»
Зробивши паузу, Чжу Дацін безпорадно сказав:
«Але тепер, коли ми знаємо, хто рідна мати Сяо Сюе, і ця жінка прийшла, ми все одно повинні дозволити Сяо Сюе самій обирати, чи залишитися з нами, чи піти зі своєю рідною матір'ю...»
«...»
Щойно слова Чжу Даціна прозвучали, Ван Ланьчжи замовкла.
Вона ніколи не думала, що її дорога донька, ось так, дізнається, що вона не їхня рідна.
Хоча вони домовилися, що коли дитина закінчить університет, вони розкажуть їй правду про її походження і дозволять їй самій обрати, чи продовжувати вважати їх своїми батьками, чи шукати свою рідну матір.
Але це було в майбутньому, а зараз Ван Ланьчжи, очевидно, не була готова.
«Даціне... ти справді збираєшся розповісти Сяо Сюе? Але, але... я справді не хочу, щоб Сяо Сюе знала, Сяо Сюе ще маленька і зовсім не розуміє цих речей. Вона точно постраждає, і, і...»
Ван Ланьчжи плакала і говорила.
Далі вона не могла вимовити слова.
Вона боялася, боялася, що Сяо Сюе, яка ще маленька, обере свою рідну матір і покине їх...
Бачачи, як його дружина невтішно плаче, Чжу Дацін також відчув гіркоту в серці. Він обійняв Ван Ланьчжи.
«Мамо дитини, не плач. У тебе вже опухли очі, не налякай нашу Сяо Сюе».
Ван Ланьчжи схлипувала і тихо благала:
«Даціне, чи можемо ми поки що не говорити Сяо Сюе правду, а просто... припустити і запитати дитину. Якщо дитина обере нас, ми не віддамо її міс Ся. Якщо, якщо Сяо Сюе зацікавиться своєю рідною матір'ю, тоді... тоді...»
Ван Ланьчжи не змогла вимовити решту слів, тому що те, що вона мала сказати, було занадто болючим.
Почувши слова своєї дружини і побачивши, як вона гірко плаче і сумує, Чжу Дацін зітхнув і кивнув.
«Добре, нехай буде по-твоєму. Тоді давай швидше обговоримо...»
Чесне і простодушне подружжя Чжу Даціна цього разу, заради свого «егоїзму», вперше «повелося егоїстично».
Однак, для двох людей, які не вміли брехати, вони так сильно намагалися придумати ту «гіпотезу», щоб обдурити свою дорогу доньку, що ледь не облисіли.
На щастя, коли їхня дорога донька майже повернулася додому, ця чесна пара нарешті відрепетирувала.
«Тату? Мамо? Чому ви сьогодні так рано пішли з роботи?»
Чжу Бай Сюе, повернувшись додому, не очікувала побачити Чжу Даціна та Ван Ланьчжи вдома.
Зрештою, її батьки щовечора працювали понаднормово, і коли вони поверталися додому, було вже близько десятої години.
Але сьогодні, коли було ще до шостої вечора, її батьки вже були вдома.
«О, о, ми з твоїм татом сьогодні пішли з роботи раніше, не треба було працювати понаднормово».
Подружжя Чжу Даціна відповіло з неприродним виразом обличчя.
Дівчинка була розумною, але ніколи не думала, що її батьки можуть її обманювати, тому вона радісно сказала:
«Справді? Це чудово! Сьогодні тато і мама зможуть раніше відпочити».
Побачивши, як яскраво посміхається їхня дорога донька, Ван Ланьчжи відчула, як у неї защипало в носі. Яка чудова донька, але, можливо, вона скоро не буде її донькою...
Подумавши про це, Ван Ланьчжи не змогла стримати сліз.
«Мамо?! Чому ти плачеш? Що трапилося?»
Хоча дівчинці було лише сім років, вона вже була досить дорослою, щоб розуміти деякі соціальні тонкощі.
Побачивши, що Ван Ланьчжи плаче, вона з болем побігла до неї.
Оскільки вона була ще маленькою і не вміла втішати, дівчинка міцно обійняла Ван Ланьчжи і безпорадно втішала:
«Мамо, не плач, мамо, не плач».
Але Ван Ланьчжи, побачивши таку розумну Чжу Бай Сюе, почала плакати ще сильніше.
«Уууу — Сяо Сюе, моя донька... Мама не плаче, мама не плаче...»
Дивлячись, як мати й донька обіймаються, очі Чжу Даціна також почервоніли.
«Сяо Сюе, твоя мама плаче, тому що сьогодні почула дещо...»
Чжу Дацін придушив свій смуток і страх і розповів історію, яку вони з Ван Ланьчжи вигадали.
Вони перенесли те, що сталося з ними — те, що Сяо Сюе не їхня рідна донька, і що її рідна мати прийшла — на інших людей.
Вони розповіли своїй дорогій доньці історію про те, як дитина їхніх друзів не була їхньою, і як її рідна мати прийшла, а потім запитали, який Чжу Бай Сюе зробила би вибір, відповідно до цієї історії.
«Сяо Сюе, якби це була ти, ти б обрала своїх прийомних батьків, чи свою рідну матір?»