11. Штурм (4) — 53 глави
Перед тим як шеф-повар встиг зомкнути зуби, Алан пригнувся і перекотився по підлозі. Шеф-повар врізався обличчям у стіл і проїхався по осколках посуду. Алан встав на одне коліно, важко дихаючи, готуючись до наступного ривок. Він не міг повірити, що тільки що так спритно ухилився від атаки. Шеф-повар струшив головою і піднявся. Його очі впилися прямо у хлопця. Алан встромив палець у рану, яка кровоточила так, ніби він порізав судини.
- Підходь, якщо наважишся.
Плечі шеф-півара здригнулися. Почувши кров, він рвав вперед, наче роз'ярний бик.
— Сьогодні я тобі легко не дамся.
Алан зі спритністю відпряв назад. Голова шеф-кухара з усього розмаху врізалась у підлогу, залитий кров'ю. Алану здавалося, що шкіра цієї істоти стала багровієм. Так повторилося кілька разів: кухар кидався в атаку, а Алан елеле-єле встиг ухилятися. Зуби не раз торкалися його шкіри. Пол навколо дедалі більше заливався кров'ю, а дихання юнака ставало важчим.
"Якщо наставниця збирається втекти, краще забрати цього монстра з кухні."
Алан Отіс почав заманювати шеф-повара до виходу. Перед тим, як кинутися в коридор, він закричав:
- Біжи вперед! Я наздожену тебя!
Він сподівався, що Рішель почула його. Але це було не так. Величезна паща шеф-повара знову хлинула в його сторону. Алан мітнувся в темряву коридору, розраховуючи маршрут. Треба було рухатися в протилежному напрямку від того проходу, по якому вони спустилися у підвал. Тільки так у Рішель Говард з'явиться шанс врятуватися. Ніколи раніше йому не доводилося так напружено думати. Не дивно, що до цих пір Алан був схожий на труп, а мертвий не користується своїм мозком. Людина, життя якої скінчилося не повинна думати. Тоді хто ж Алан Отіс зараз? Чому він так відчайдушно намагається втекти? Чому, незважаючи на те що бажання померти дуже близько й широко розкрила пащу, він все одно не впадає їй назустріч? Розслабся. Перестань думати. І тоді знайдете вічний спокій. Ви знищите джерело зла, яке завдасть стільки горя людям, і погрожуєте Рішель Говарду. Якщо помреш. Якщо тільки помреш.
Зуби бос-повара оцарювали його кісточку. Алан втратив рівновагу і покотився по підлозі. Ноги не звертали уваги, але він таки піднявся. Раптом у глибині його свідомості почувся голос: « Алан Отіс, ти що, захотів жити? Ти борешся за життя? Ти насмілився?» Алан стиснув зуби. Він не знав. Не знав. Відчайдушніше чорної хмари. Навіть сонячне світло чи порив вітру не зможуть розвіяти його. Воно висить над головою, дає на плечі. Навіть якщо він залишить маєток з Рішель, то все одно пронесе його в собі до кінця життя. Незважаючи на це, всередині Алана з’явилася цікавість. Який же світ бачить Рішель Говард на власні очі кольори весняного листя? Які дні будуть поряд з нею? Цікавість може бути найбільшим покаранням і гріхом, який людина отримала. Воно не дає прийняти вічний спокій і змушує крокнути назустріч відчаю. Він не знав, чи хоче жити, але він спробує зробити крок навіть з розпачем на своїх плечах, постійно борючись, щоб не бути розчавленим його тягарем. Нехай хоч на мить, але йому захотілося йти поруч з нею. З Рішель Говард, рятівницею з зеленими очима, яка одного дня раптово увійшла в його безнадійне життя. Здається, він осліп від світла, який вона йому показала, тому він більше не бачив відчаю так чітко. І світло-зелене світло все ще яскраво горіло. Саме тому Алан Отіс міг бігти з усіх сил до давньої надії на життя, як і будь-яка душа, народжена на цій землі. У будь-якому світі є тінь, а в кожній тіні світло, навіть у найбільш чорній відчаї ховається чиста надія.
— Кх!
Він врізався у стіну. Далі нікуди — тупик. Зворушивши затуманену свідомість, він побачив, як шеф-повар підступно зводить шкіру. Навіть у цього монстра можуть закінчитися сили?
"Надеюсь, наставниця змогла втекти..."
Навіть коли смерть вже дихала в обличчя, Алан не відчував страху. Правитель Бертранда не дозволить йому померти. Він знову з'явиться і витягне його в останню мить.
"Але було б непогано, якби цього разу він прийшов, поки мої кінцівки цілі..."
Тоді можна буде придумати новий спосіб втекти.
Пасть шеф-покара, темна як бездня, розкрилася над ним. Жовті зуби виблискували, наче лезо гільйотини. Гаряча слина з кров’ю капала на бліде обличчя юнака. Алан зажмурився, і тут хтось закричав:
— Сдохни, ублюдок!
Хлюп, Холодна рідина полилася на нього. Він відчинив очі і на секунду не повірив побаченому. Шеф-повар, який навис над ним, почав таяти, наче морозиво.
- Що...
На Алана напало густе липке жле. Тоді він побачив того, хто врятував йому життя. Це Рішель Говард. Його рятівниця з розріпаним волоссям стояла, важко дихаючи, з величезним відро в руках.
*
Повернемося трохи назад, всередину холодного складу.
— Кья-а! — Заволочила Рішель і грохнула на підлогу. Її руки і ноги тремтіли. Що це? Що це таке? Труп... Як труп міг схопити її за ногу? Але це зараз було не важливо. З намаганням шевельнувши заткі пальці, вона спробувала прибрати руку, яка стискала її кісточку. Треба звідси вибратися. Треба до Алана. Але хватка посилилась.
— игх!
— По-погодите! Вибачте! Не йдіть, будь ласка. Я не збирався вам шкодити, міс.
На мить вона подумала, що у неї помутився розум від страху. Хоча голос був трохи спотворений, він складався у зв'язані слова. І звучав він десь з глибини холодного складу.
Рішель, затинаючись, запитала:
- К-хто, ви?
- Обіцяйте, що не підете відразу і я вас відпущу.
— Обещаю.
Рука відпустила її кісточку. Рішель, зтиснувши кулаки, обережно піднялася і пройшла вперед. Неймовірно, але там дійсно лежав чоловік. Він був весь обмотаний чимось на зразок колючих лози.
— Вы... Ви людина?
— Хм... Принаймні, я так думаю.
Чоловік засміявся. Рішель присіла і вдивлялася у його обличчя. Він виглядав виснаженим, але в очах світилася чіткість. І, як від Беккі Дастін колись від його шкіри доносився дуже слабкий аромат троянд. Вона відразу зрозуміла. Цей чоловік справжній. Він ще не став трояндою. Все ще звичайний слуга. Рішель впала на коліна і нахилилася вперед.
- Можу я чимось допомогти? Розплутати вас?
- Дякую, але про це пізніше. Я чув шум. Ваш супутник в небезпеці, чи не так? — Чоловік важко дихав. Я - улюблена страва шеф-півара, тому знаю про неї краще за всіх. Будь ласка, повірте мені.
- Що ви...
І в цей момент пролунав крик:
- Біжи вперед! Я наздожену тебя!
Це був голос Алана Отіса. Рішель підскочила. Зараз не було часу на розмову з цим чоловіком. Алан у небезпеці.
— Я вернусь!
Вона збиралася вибігти з холодного складу, але чоловік зупинив її, схопивши за край одягу:
- Облійте його водою!
Рішель обернулася від несподіванки.
- Що?
— Облейте! Шеф-повар - це полум'я. Він боїться води. Будь ласка, повірте мені!
Полум'я? В голові пронеслася ланцюг асоціацій. Суходіння, що захопили цей палац - троянди. А троянда - це рослина. Рослини вразливі до полум’я. По суті, троянди уникали кухаря. До того ж всілякі вогні, які наповнювали кухню... Якщо застосувати це до троянд, то виходить...
"Те, що він - полум'я, цілком можливо."
Отже, вода дійсно може бути його слабкістю. Але треба бути обережною. Один хибний крок і Алан загине.
« Я не можу сліпо вірити цьому чоловікові".
Побачивши сумніви на її обличчі, той закричав:
- Чорт, повір мені! Я на власні очі бачив, як він втрачає форму від води! Думаєш, я просто так хочу допомогти? Скільки років я чекав, щоб хтось прийшов! Зараз йди і вбий це створіння, будь ласка!
Така явна ненависть, що по тілу мурашки пробігли. Справжня і непритворна. Він хотів їй не допомогти, а використати її для того, щоб позбутися шефа-півара. Саме через це вона змогла прийняти рішення. Рішель вискочила з складу. Її погляд відкрився розгромленою кухнею: обгорнутими каструлі, осколки посуду і плями крові, ймовірно, Алана Отіса. Серце пішло в п'ятки.
« Ні. З містером Отісом все буде в порядку. Якщо він сказав мені бігти, значить, забрав його за собою."
З цією узором вона стала гарячково оглядати кухню.
Слабкість шеф-повара - вода. А оскільки на кухні готувалася їжа, в кутку стояв герметично закритий бак з водою. Рішель наповнила відро, що валялося поблизу до кряїв. Це було важко, але її стан був майже невагом. З відром у руках вона вибігла в коридор і кинулась по слідах крові та чорних розлучень. За поворотом з'явилася велика фігура шеф-повара, а під ним ...
— Мистер Алан!
Змучений, поранений Отіс лежав на ногах і руках. У мить, коли вона побачила його, світ перекинувся. Все почервонело в очах. Щось закипіло в грудях, піднялося до горла і вирвалося назовні:
— Сдохни, ублюдок!
Це було перше в житті невинне слово, яке збрехало по губах Рішель Говард.
https://literna.net/uk/books/122-laskavo-prosimo-v-osobnyaku-troyand