01. Новий початок (2) — 3 розділ
Коли він побачив Рішель, який раптово зайшов до вітальні, пані Говард і Джоанна здивовано закричали:
— Ри-Ришель?
-Ой, міс Рішель!
З похмурим, наче зимове небо, обличчя Рішель заморгала широко розкритими очима, намагаючись зрозуміти, що відбувається.
- Про який ще трісновий фонд моєї матері ви говорили? Я чітко пам'ятаю... як ви сказали, що віддали все батькові, коли той вклав гроші в торговий корабель, і що у вас немає ні копійки.
- Хмф.
- Крім того, виконт Оліфант регулярно присилав вам гроші? Але ви казали мені, що навіть коли сім'я розповіла про наші труднощі і попросила допомоги, вони обсипали вас образами та вигнали з дому. Це все... була брехня?
Біле, без єдиної зморшки обличчя матері тремтіло. Прослідкувавши її поглядом, Рішель озирнула вітальню: антикварні меблі, вивезена з особняка Хівард, розкішний стіл із палітри валисандра, куплений на аукціоні за високими цінами, витончено виставлені ящики з позолоченим декором, варзи, привезені зі сходу, і диван, обтяжений високоякісними шибками. Розкішна кімната, яка не відповідала їхньому життєвому обставину, безжалісно різала Ришеля очі та серце.
"Зрозуміло".
Рішель принизливо розсміялася. Тепер вона почувала себе найбільшою дурною, бо зовсім недавно була такою щасливою, думаючи, що мати послухалася її. Звичайно, спогади про минуле траплялись тижнями, коли не було стільки рахунків, як сьогодні. Мабуть, саме тоді з Оліфант, батьківського дому мадам Говард, присилали гроші.
Сили покинули її руки. Вона почула, як щось впало і, поглянувши вниз, виявила, що це випав з її рук паперовий пакет з гов'ядиною. Маленька радість на м'якому килимі виглядала потріпаною. Рішель стиснула край свого непристойного пальто грубими мозолистими пальцями.
— Мама... Ви коли-небудь відчували до мене жалку?
- Що?
- Я намагалася зрозуміти вашу ситуацію. Ви виховувались племінницею віконта Оліфанта і виросли як леді з багатої родини. Тому я намагалася зрозуміти вас, коли ви плакали щодня після смерті батька і купували щось нове та дороге.
- Ти хочеш сказати, що я екстравагантна і ексцентрична жінка?
— Я хочу запитати, чому ви так робите, мамо? Ми могли б знайти більш світлий і безпечний будинок, якби скористалися засобами з тканого фонду. Ми могли б найняти ще одну служницю, щоб полегшити тягар Анни та Джо - Енн. Але з якого дива...
Голос, який весь цей час був спокійний, став тремтіти. Місіс Говард скривдила губи і закотила очі.
що приховувала це від тебе. Але я робила це не лише для себе. Я хотіла залишити неприскорений запас грошей...
— Ми не в тій ситуації, щоб мати необмежений запас грошей. Ні тоді, ні зараз. Ми не впевнені ні в сьогоднішньому дні, ні у майбутньому.
- Не треба грубо бити маму! — мадам Говард, у якої не було слів, щоб заперечити, піднялася і різко потиснула плечима. - Ти допитуєш мене, коли я перебуваю в депресії, щоб сказати, як тобі зараз важко?
— Справа не в цьому. Я...
- Чому ти звинувачуєш мене в тому, що йдеш на роботу? Хм? Я винна? Тобі важко, так? Мені теж важко! Мені набридло жити в цьому жахливому будинку! І це моє особисте майно, і це гроші, які мені надіслали з мого батьківського будинку. Як ти смієш бажати їх? Чому ти просто не вийшла заміж за містера Троллопа? Тоді нам не довелося б покидати особняку Ховардів! Ти вирішила пошкодувати своє самолюбство, а в результаті ми залізли у борги через те, що містер Троллоп припинив видавати нам гроші. Ой.
У цей момент серце Рішель впала.
— Зараз... Ви просите мене продати себе чоловікові старше моєї матері?
Голос Рішель дригнув, коли вона видала з себе цю фразу. Мадам Говард розчистила плечі і опустила свій акуратно підстрижений погляд на нігті.
— Я не это мала на увазі. Чому ти сприймаєш мої слова так буквально?
Раптом її голос став м'яким і лагідним, наче шовк.
- Я кажу це тому, що турбуюся за тебе. Так живуть всі жінки, Рішель. Треба слухатися батьків, здобути добре виховання і вийти заміж за багатого чоловіка, аж поки молодість не пройшла. Можливо, ти ще не знаєш, як влаштовано наш світ, але чоловікові не потрібна молода дівчина з освітою. Йому потрібні гроші і влада.
— Мама... — Одною губами, беззвучно вимовила Рішель.
Насправді їй багато чого хотілося висловити. Сум, образи, смуток - всі ці почуття копалися в її серце, покриті шаром покірності. Але що це їй дасть? У підсумку сталося б те, що і завжди: мама розлютилася б, звинувачувала б її і врешті-решт розплакалася би, скаржившись, як важко їй жити. Рішель відчула, що їй стало важко дихати, ніби хтось стискав її горло. Вона вчепилася у спинку дивана, немов збиралася впасти, але насправді просто намагалася зберегти спокій.
Коли все пішло не так? Коли помер її батько? Коли містер Троллоп успадкував все майно сім'ї Говард? Або коли вона повірила, що містер Троллоп дозволив їм залишитися в особняку по доброті душевній? Або, може бути, коли вона відмовилася від пропозиції містера Троллопа вийти за нього заміж, і витрати на проживання, які він платив, перетворилися у величезні борги? Ні, який сенс думати про це зараз. Зараз вона дуже втомилася.
"Я хочу піти".
В місце, де вона зможе дихати повною груддю. У місце, де ніхто на неї не зможе тиснути... Але куди вона могла піти? Саме в цей момент вона почула шорх - щось зм'ялося у неї в руці. Верно. Тепер у неї було місце, куди вона могла піти. Рішель поплескала себе по грудях і відчула щільний папір через грубе пальто. І ще - серце, яке сильно б'ється.
Слабким, наче тліючий багаття, який намагається розпалитися, але впевнений голосом вона сказала:
- Я йду.
- Що?
— Я ухожу, мама.
— Уходишь? Куди ти можеш піти? А, вірно. Ти збираєшся втекти до школи тільки тому, що почула кілька грубих слів? Якби я знала, що ти виростеш настільки зіпсованою, то не відправила б тебе у школу. Я зробила це, щоб підвищити твою ціну і розширити коло спілкування, але ти тільки підвищила свою дивне самолюбство...
Рішель більше не слухала. Вона повернулася спиною до розголючої матері і побігла на другий поверх. У її спальні, яка була найтемнішою з тих небагатьох кімнат у будинку, панувала тиша і знеохочення. Рішель притягнула до вікна, через яке пробивалося слабке світло, і дістала листа. У тонкий конверт з ароматом троянди були вкладені квиток на потяг і чек. Ще раз уважно прочитавши листа, вона взяла в руку квиток і полегшено зітхнула.
— Поеду.
Вона поїде до Бертранд. Як тільки сплатить всі борги за рахунок авансу Отісів, ніщо більше не буде її утримувати. Вона зможе залишити свою матір і полетіти з вільною душею туди, куди захоче.
« Улетіти? Справді?»
Невиліковна невпевненість у собі і тривога погрожували здолати її, але привітний голос вивів її з цього стану:
— Мисс!
Рішель озирнулась. Поруч стояла Анна, служниця сім’ї Хавард. Її очі почервоніли, коли їх погляди зустрілися. Рішель лагідно посміхнулася.
- Моя маленька плакса, чому плачеш?
- Це тому, що я почула, як ви сварилися... Ви далеко виїжджаєте?
Анна подивилася на чемодан біля ніг Рішель і на квиток на поїзд в її руці. Рішель ніяк не могла повернути квиток в руках.
— Хм, не дуже далеко.
- Але ж ви не повернетеся?
- Можливо.
— Мисс...
Анна, голосно шигнувши носом, швидко підійшла до неї. Рішель ніжно обняла її.
— Мені шкода, що до цього дійшло.
- За що ви вибачаєтеся? Я завжди хотіла, щоб міс стала щасливою далеко від пані.
- Дякую. Насправді.
Анна розсміялася, коли прикусила губу. Рішель витерла її сльози.
- Я щомісяця висилатиму тобі гроші на щоденні витрати. І зарплатня теж. Залиш ці гроші собі, не віддавай матері чи няньці.
- Не хвилюйтеся. Я буду добре піклуватися про господиню. І, і не могли б ви іноді писати мені?
- Обов'язково. Я буду відсилати листи так часто, як зможу.
- Ви обіцяли.
Рішель кивнула. Заплакане обличчя Анни просвітило.
- Хе-хе. Досить мені плакати. А тепер давайте я допоможу вам зібратися.
Вони обидві закочували рукави, але з речей у Рішель було всього кілька предметів одягу і книжок, тому вона швидко впоралась із пакуванням та спустилася по сходах зі своїм багажем. Вона знала, що мати чекає вибачень у вітальні, але не зайшла туди. Як і в будь-який інший день, вона наробила простий капелюх без прикрас, попрощалася з Ханною і відкрила вхідні двері. Прохолодний вітерець вдерся всередину, лавка обличчя.
Петлі калітки потрібно було помазати. Ця думка, несподівано з’явилась їй в голову, і вітер відразу заніс її на нові списки справ. Спочатку треба обійти магазини і віддати борги, потім зайти до містера Троллопу і кинути гроші йому в обличчя. В кінці - побачити мадам Кьортіс, а потім сісти на потяг до Сильвестра. Вона не знала, чи чекають її в кінці цього шляху свободу і щастя. Але Рішель не мав іншого вибору, окрім як забути про каяття і мовчки йти вперед, адже це єдиний спосіб дізнатися.
- Все буде в порядку.
Вона справиться. Хіба її головна особливість не в тому, щоб витримати труднощі?
Вона полегшено видихнула, випрямила спину і швидким кроком вийшла під затягнені хмарами небо. День був не найкращим, але і не найжахливішим.
https://literna.net/uk/books/122-laskavo-prosimo-v-osobnyaku-troyand