01. Новий початок (1) — 2 розділи
[Ми отримали ваш рекомендаційний лист від мадам Кьортіс, диплом про закінчення приватної школи-інтернату для дівчат "Херріє" та ваше резюме. Ми раді повідомити, що приймаємо вас на роботу в Бертранд. Прикладаю до цього листка квиток на поїзд і аванс. Після приїзду в Сильвестр пройдіть до пункту прокату екіпажів навпроти вокзалу і повідомте адресу. Вони доставлять вас в особняку Бертранд у цілості і безпеці. Але пам’ятайте, що після шостої години вечора в Бертранд не можна потрапити. Тому будь ласка, приїжджай пізніше, о другій годині ночі зупиніться на ніч у найближчому готелі й заїдьте вранці. Якщо ви пам’ятаєте Бертранд у готелі, то ваші витрати будуть повністю покриті.
Ми дуже раді вітати такого талановитого чоловіка і з нетерпінням чекаємо зустрічі.
Палацца Бертранд, Фредрік Грант.]
*
Як завжди, день був похмурим. Наблизилася весна, але вітер, що торкався щічок, все ще залишався крижаним. Рішель Говард здригнулася і збила плечі, відчувши холодність до кісток. Пальто, куплене нею на початку зими, виглядало досить пристойно, але виявилося не дуже гарячим. Зате дорого коштували.
« Мені було прикро, що ви заощадили гроші на пальто. Але цієї зими було достатньо їжі завдяки додатковому грошам у бюджеті."
Рішель змила руки, кусаючи зубами. У її нагрудному кишені щось зашуршувало, і на обличчі дівчини відбивалося замішання. Сьогодні їй прийшло дуже гарне повідомлення від сім'ї Отіс, в якому говорилося, що вони хочуть найняти її як наставку. Мадам Кьортіс, наставка Рішель і людина, яка порадила її сім'ї Отіс, сказала, що це унікальна можливість. Те, що Отіс знає як найзаможніші люди королівства - це не лише постійна робота в школі, але й хороший шлюб. Сім’я Отіс запропонувала їй величезний аванс і зарплатня, достатньої для сплати всіх боргів. Але Рішель не поспіхала з відповіддю. Найкраще, що вона могла зробити - піти зі школи раніше звичайного, сказавши, як подумається над цією пропозицією.
« Що станеться з моєю мамою після того, як я піду? »
З Дамбліна, де вона живе, до Сільвестра, в якому знаходиться Бертранд, пів дня подорожі поїздом. А це означало, що вона буде далеко від матері весь час роботи там. Батько Рішель помер, а її мати вже давно втратила зв'язок зі своїм домом. Тепер у неї залишилася тільки дочка. Чи зможе вона з тим, що їй доведеться виїхати? Рішель втупилася у темне небо, яке, здавалося, ось-ось проллється дощ. Воно було схоже на її серце.
"Ні, я не можу її залишити".
Їй краще відмовитися. Рішель прийняла рішення і обняла великий паперовий пакет. Її свіжа яловичина, яку вона купила після довгих роздумів, зігріла її серце. Потрібно з'їсти щось смачненьке на вечерю, добре виспатися і позбавитися від поганих думок. Чесно кажучи, не без жалю, але нічого страшного. Вона може просто знайти ще одну роботу і сплачувати борг крок за кроком. Рішель був характерною рисою вміння зносити труднощі.
Йти по сірих вулицях, які навряд чи можна було назвати охайними, стало легше. Її ніжність у правій руці перестала відчуватися, коли далеко здалась знайома, дорога серце дах коричневого кольору. Поїздка на кінному екіпажі від центру Дамбліна займає близько сорока хвилин, а потім ще двадцять хвилин ходьби до будинку Рішель - найстаршого дому в окрузі. Навіть вдень доводилось запалювати дешеві свічки з неприємним запахом, тому що сонячне світло було недостатньо. Звичайно, масляна лампа набагато зручніша, але витрати на неї були надто обтяжливі для сімейного бюджету. Але Рішель любила свій дім. Її мати назвала його « найжахливішим домом у світі», але якщо подивитися на нього, то це було щось таке, що її чарівнило. І найголовніше - це будинок, який вона купила собі за власні гроші.
« Я живу в домі вчителя, тому що мені важко дістатися до роботи, але..."
Навіть якщо так, як вона могла його ненавидіти? Це її родинне свято, де ніхто не міг напасти. Вона похлопала на білий колір дерев’яному паркану. Петлі калітки скрипилися.
« Вони заржавіли. Потрібно їх змалювати".
Список справ на вихідні вже чітко склався у неї в голові, але раптом вона помітила, що в щілини між каліткою і парканом стирчить кілька листів. Листоноша, який наглядав за цим районом, завжди залишав їх так, якщо нікого не було вдома. Рішель кинула пакет на землю і почала повільно розбирати пошту. Листи, які вона отримувала, в основному були однаковими: нагадування про борги або рахунки, а іноді листи від знайомих. Розмальований кольором конверти, очевидно, переважав сьогодні рахунки. Очі Рішель розширилися, коли вона уважно їх дослідила. З якоїсь причини, було набагато менше ніж минулого тижня. Невже мама нарешті виконала її прохання? Її очі кольору річної листки засяяли від очікування і радості, але коли вона прочитала останнього листа, обличчя стало холодною маскою. Його послав містер Троллоп, їх далекий родич. Рішель деякий час перенесла куточок конверту, а потім нарешті вирішила його розкрити. Лист починався з довгого і безглуздого вступу, але суть була проста:
[Скільки грошей ти зможеш заробити, працюючи помічницею наставника? Я чув, що ваші борги зростають. Перестань чинити опір і приходь до мене прямо зараз. Я не тільки сканую ваш обов'язок переді мною, але й погашу всі інші. Тобі варто добре подумати. Думаєш, тобі ще уявиться такий шанс?]
Безпринципна людина. Її руки, що стискали лист, тремтіли. Томас Троллоп захопив решту родини Ховард і особняком після смерті батька Рішель, Оскара Говорда, тому що останній не мав сина, який міг би стати спадкоємцем. Але як ніби цього було мало, тепер він дивився до самої Рішель. Старий, якому за 50, з двома синами старше від неї. Рішель змокла лист і сунула його в кишеню пальто. Раптом перед очима з’явився маленький коричневий будиночок, за яким старанно доглядали. Але навіть так не можна було приховати його убогості. Яскраво-зелені очі, які раніше сяяли, потьмяніли. Колись у неї було тепле пальто з первокласного хутра, і вона безтурботно сиділа перед затишним каміном, нічого не знаючи про холодну зимову. Раніше Рішель могла малювати свої улюблені картини в сонячній кімнаті, грати на піаніно, а ввечері їсти м'ясні страви, приготовані талановитим кухарем, і запакувати їх як вино. Якби її батько був живий, Томас Троллоп не наважився б з'явитися перед нею. Да. Якби батько був живий. Якби тільки батько був живий...
« Ні, немає сенсу думати про це".
Рішель похитала головою. На її похмурому обличчі з'явилася ясна усмішка. Вона рішуче відчинила вхідні двері.
— Я дома! — Голос Рішель почувся у темному домі.
Вона трохи почекала, перш ніж зайти всередину. Анна, єдина покоївка, була зайнята прибиранням і пранням, а Джо - Енн сиділа на кухні. І її мати... як завжди сиділа там: в єдиному місці в маленькому будинку бідолажки Рішель, де вона тримає зажелену олійну лампу. Там, де завжди є світло і тепло. Найгарніша й найпривабливіша місцина, але з товстим шаром пожадливості та знеохочення. Мамін маленький рай.
Почувся скрип старої дерев’яної підлоги. Рішель напружила пальці ніг, щоб заглушити звук і прокралася до яскраво освітленої вітальні. Як і очікувалось, звідти донісся схвильований голос:
— Джоанна, невже нічого не прийшло? Жодних, правда?
Говорила її мати. Рішель зупинилася і нахилила голову. Чого вона чекала?
Няня Джоанна відповіла:
- Мені перевірити ще раз, пані?
- Досить! Погані люди. Вони дивляться на мене звисока. Все через цю нудну сукню. Хто сьогодні носитиме таку огидну зелену сукню?
— Эх, госпожа. Це плаття зшили лише кілька місяців тому.
- Джоанна, ти дійсно так говориш тому що не знаєш? У світі мода змінюється від однієї вечірки до іншої.
О, зрозуміло. Це запрошення на світські раути. Замість того, щоб увійти в вітальню, Рішель стала біля стіни поряд з входом. Вона відчувала, що як тільки зайде в туди, почнеться чергова суперечка. Затамувавши подих, вона прислухалася до розмови пані Говард і Джо - Енн.
— Навіть мадам Еллісон не поважає мене. Вона збезчесна, жадібна до грошей, розпещена соплячка, тільки-тільки попалена в вищу громаду. Я не можу терпіти це. Мені потрібно пошити собі сукню на замовлення. У розкішному рожево-лиловому цвіті, який зараз в моді.
— О, пані, гроші, які прислав візант Оліфант, вже закінчилися.
— У, уже? Що ж, Рішель подбає про гроші. Хіба вона не може подарувати сукню матусі, яка зазнає злиднів через її жадібність?
- Не варто, пані. Чи не буде це занадто важким тягарем для міс Рішель ... Вона дуже мало відпочивала останнім часом.
— А хто тобі сказав, що вона повинна сама заробляти гроші? Для гарненької леді це занадто вульгарно. Джоанна, яка одружиться з заможною сім’єю, вирішить усі проблеми сама по собі.
— Тоді, може бути, госпоже варто було довірити їй трозовий фонд? У дівчини має бути солідне придане, щоб увійти в хорошу сім’ю. І навіть якщо виконт Оліфант регулярно надсилає вам гроші, приховувати трозовий фонд...
- Що це означає?
https://literna.net/uk/books/122-laskavo-prosimo-v-osobnyaku-troyand