Оселя божественного лікаря піку Юйцюн була збудована на схилі гори. Білі стіни та чорна черепиця нагадували архітектурний стиль Малого Нефритового Павільйону, проте через величезні замети снігу все навколо здавалося суцільно білим.
Це була сама вершина снігової гори, але біля стіни в глибині двору виднілися верхівки густих зелених дерев. Невідомо, яким способом вдалося прикрасити це замерзле місце подихом весни.
Су Ян спустився зі спини Гу Фейді, упорядкував речі та одяг. Вони пліч-о-пліч підійшли до воріт і постукали.
Невдовзі двері відчинив юнак, схожий на учня, і запитав: «Хто ви такі?»
Су Ян не дуже вмів вести подібні розмови, тож Гу Фейді почав: він склав руки у вітанні та промовив: «Сини старих друзів прийшли з візитом».
Сказавши це, він жестом попросив Су Яна передати ту квіткову шпильку.
«Це пам'ятна річ, довірена нам старшими в родині. Будь ласка, передайте її божественному лікарю Ло».
Учень з ваганням взяв шпильку, оглянув Су Яна та Гу Фейді з ніг до голови і мовив: «Чекайте тут».
Після цього він повернувся у двір і зачинив за собою двері.
Су Ян раптом відчув нервозність. Він не міг пояснити причину, але на душі було тривожно й неспокійно.
Гу Фейді взяв Су Яна за руку і злегка стиснув її. Су Ян повернув голову і побачив рішучий та підбадьорливий погляд супутника. Ці очі, схожі на зоряний пил у чорному обсидіані, дарували силу, що заспокоювала.
«Не бійся», — сказав Гу Фейді. — «Що б не сталося, я поруч».
Су Ян міцніше стиснув його руку і посміхнувся: «Мгм, я знаю».
Минуло близько пів години, перш ніж двері подвір'я знову беззвучно відчинилися.
Це був той самий молодий учень. Він вклонився і сказав: «Молоді пани, вибачте. Мій учитель сказав, що за його правилами він не лікує людей зі світу бойових мистецтв. Навіть якщо ви діти його старих друзів, він просить вас піти і шукати допомоги деінде».
Су Ян та Гу Фейді перезирнулися. Гу Фейді відповів: «Юначе, наші старші запевнили, що цю хворобу може вилікувати лише лікар Ло. Йдеться про життя і смерть, прошу, передай це ще раз».
Вони не могли розповісти учню про кров'яну Ґу, тому аргументів було небагато, і їхня переконливість була слабкою.
Як і очікувалося, учень ввічливо, але холодно посміхнувся: «Вибачте. Якщо вчитель сказав, що не хоче бачити, то він не прийме».
Ні Гу Фейді, ні Су Ян не мали досвіду в тому, як благати людей. Отримавши дві відмови поспіль, вони на мить розгубилися.
Учень виявився доброзичливим. Побачивши їхнє безсилля, він пом'якшив тон: «Хоч мій учитель і відомий як божественний лікар, у селах під горою є чимало вправних цілителів, які навчалися у нього. Оскільки ви порушили правило вчителя, краще йдіть швидше і шукайте допомоги серед народних майстрів, щоб не згаяти час».
Гу Фейді вже збирався заперечити, але його перебив голос, що пролунав із глибини двору.
«Навіщо ти з ними розмовляєш? Хіба ти не знаєш, хто це?» — Голос звучав із посмішкою, і хоча слова були різкими, ворожості в них не відчувалося. — «Кажуть, святий син демонічного культу ні в що не ставить людське життя. Невже і йому довелося просити про порятунок?»
Коли ці слова почали звучати, голос був ще далеко, підсилений внутрішньою силою. Але до кінця фрази людина вже опинилася поруч.
З воріт вийшов чоловік середніх років. Його погляд зупинився на Су Яні, наче щось матеріальне. Потужна аура та міцна внутрішня енергія тиснули на Су Яна, змусивши його мимоволі відступити на крок. Він притис руку до грудей, ледве стримуючись, щоб не впасти на коліна.
Гу Фейді здригнувся і миттєво заступив Су Яна, вивільняючи власну енергію, щоб протистояти натиску незнайомця.
Учень, наче не помічаючи негласної сутички між ними, вклонився: «Дядьку Цінь».
Цінь Цзяньюе перевів погляд на Гу Фейді, зацікавлено підняв брову і сказав учневі: «Залиш це мені, йди всередину».
Той пішов. Цінь Цзяньюе прихилився до кам'яних перил воріт і з усмішкою подивився на Гу Фейді: «Наступник павільйону Парячих Хмар?»
Гу Фейді ще тоді, коли відчув жахливу міць цієї людини, здогадався, що його впізнають. Він склав руки в пошані: «Гу Фейді вітає старшого».
Су Ян також вклонився, ледь помітно нахмурившись і тихо закашлявшись, ковтаючи присмак крові.
Цінь Цзяньюе подивився на них і зітхнув: «...Знову ви разом зійшлися».
Ці слова не мали ні початку, ні кінця, тож Су Ян та Гу Фейді нічого не зрозуміли.
Але Цінь Цзяньюе і не чекав розуміння. Він змінив тему: «Ло Юй не буде лікувати Су Яна. Та квіткова шпилька — це річ його покійної подруги, її незручно повертати, тому він наказав мені супроводити вас під гору на знак вибачення. Панове, прошу».
Бачачи, що справа не рухається, Гу Фейді прикусив губу і зробив крок уперед: «Старший, зачекайте».
Він обернувся до Су Яна, попросив у нього нефритовий кулон, залишений Гу Жохаєм, і шанобливо протягнув його: «Старші в моїй родині також довірили мені це. Прошу... передайте це лікарю».
Побачивши кулон, вираз обличчя Цінь Цзяньюе раптом став серйозним. Він випрямився і пильно подивився в очі Гу Фейді: «Це справді довірили тобі твої старші?»
Від цього погляду серце Гу Фейді здригнулося, але він не відвів очей: «Так. Це було передано мені особисто старшим моєї родини».
Цінь Цзяньюе довго мовчав, потім взяв кулон, повернувся і зайшов у ворота, кинувши лише одне холодне слово: «Чекайте».
...
У затишному кабінеті Ло Юй роздивлявся шпильку в руках, поринувши у спогади.
Звук дверей, які відчинив Цінь Цзяньюе, змусив його здригнутися. Шпилька впала на стіл, і він поспіхом підняв її, перевіряючи, чи не пошкодилася вона.
«Ти справді не зустрінешся з Су Яном?» — Цінь Цзяньюе невимушено присів на край столу.
Ло Юй мовчав.
Цінь Цзяньюе продовжив: «Я щойно бачив його. Можу підтвердити — його матір'ю точно була Цзінь-ер. Хоча він син Су Хуайчжу, він також і твій...»
«Він мені ніхто», — холодно обірвав його Ло Юй. — «Я знав характер Цзінь-ер. Хоча в тій історії багато незрозумілого, вона не кохала Су Хуайчжу. Він силою забрав її до Демонічної Секти. Вона б ніколи з власної волі не народила йому дитину».
Він подивився на шпильку в руці й тихо додав: «До того ж Цзінь-ер пішла від нас. Судячи з часу, невдовзі після народження Су Яна. Мабуть, вона й сама не хотіла появи цієї дитини. Навіщо ж мені тепер його рятувати?»
Цінь Цзяньюе всміхнувся: «Для лікаря у тебе дуже тверде і холодне серце».
Ло Юй пирхнув: «Я ніколи не вважав себе великим цілителем. Вивчення трав — лише інтерес, а лікування людей під горою — спосіб вижити. Щодо порятунку світу... якби я справді мав таке прагнення, хіба я ховався б тут, на піку Юйцюн?»
Цінь Цзяньюе знову засміявся: «У тебе немає прагнення рятувати світ, але ти мусиш стримати обіцянку, чи не так?»
Ло Юй здивовано поглянув на нього: «Яку обіцянку?»
Цінь Цзяньюе поклав на стіл нефритовий кулон: «Пам'ятаєш, як свого часу Гу Жохай допоміг тобі сховатися від пошуків Клану Привидів Е'ло? Ти тоді дав йому обіцянку».
Погляд Ло Юя впав на кулон. Його кулаки стиснулися, а щелепи напружилися. Раптом він різко підхопився і з силою вдарив долонею по столу: «Звідки у того Су Хуайчжу стільки нахабства! Як він посмів змусити брата Хая використати цей кулон заради Су Яна?!»
Цінь Цзяньюе спробував його заспокоїти: «Не гнівайся. Якщо Су Ян має цей кулон, значить Гу Жохай сам йому його віддав».
«Саме це мене і бісить!» — Ло Юй був у нестямі від люті. — «Ти ж знаєш, якими близькими вони були тоді в Малому Нефритовому Павільйоні. Скільки людей їм заздрили. А що потім? Брат Хай пішов проти батька, втік з дому, щоб мандрувати з ним світом... і що отримав натомість? Таку зраду!»
Обидва розуміли, про кого йде мова.
Ло Юй продовжував, закипаючи від гніву: «А тепер його син захворів, і вони використовують кулон брата Хая як перепустку! Це нечувано! На моєму місці я б схопив Су Яна і змусив його батька прийти сюди з покаянням. А якщо не прийде — нехай син платить за гріхи батька!»
Цінь Цзяньюе зітхнув і поклав руку йому на плече: «Ти завжди стаєш таким запальним, коли справа не стосується медицини. Я розумію, ви були друзями, і тобі важко прийняти зраду Су Хуайчжу. Але це давні образи. Ми досі не знаємо точно, що сталося між ними та Цзінь-ер, Су Хуайчжу все приховав».
Він додав: «Тобі не слід виміщати злобу на невинному хлопцеві через старі рахунки з його батьком».
«Чому ти так наполегливо просиш мене зустрітися з ним?» — запитав Ло Юй. — «Ти рідко мені перечиш».
Цінь Цзяньюе відповів: «Як би там не було, Су Ян — твій рідний племінник. Кров не вода. Я не хочу, щоб ти потім шкодував, що не врятував єдину ниточку, яка залишилася від Цзінь-ер».
Ло Юй замовк.
Цінь Цзяньюе продовжив: «Я щойно тиснув на нього своєю внутрішньою силою. Він ледве втримався. Це не схоже на майстра, що закінчив Малий Нефритовому Павільйон. До того ж, здається, у нього серйозна внутрішня травма. Ти... справді не допоможеш?»
Після довгої мовчанки Ло Юй знову сів у крісло і втомлено потер чоло: «Я подумаю... Поверни їм цей кулон. Я давав обіцянку братові Хаю і не хочу, щоб її витрачали на сторонніх людей».
Цінь Цзяньюе взяв кулон і замислено промовив: «Знаєш, можливо, він і не такий вже сторонній».
«Що ти маєш на увазі?»
«Разом із Су Яном прийшов син Гу Жохая — Гу Фейді. Я спостерігав за ними: вони поводяться так само близько, як колись... Су Хуайчжу та Гу Жохай у Малому Нефритовому Павільйоні».
«Тьху», — поморщився Ло Юй. — «Мало того, що Су Хуайчжу зрадив брата Хая, так він ще й навчив сина псувати життя дитині брата Хая?!»
«А-Юй...» — зітхнув Цінь Цзяньюе.
Ло Юй роздратовано скуйовдив волосся: «Спершу поверни кулон. Я подумаю... я ще подумаю...»
Цінь Цзяньюе більше не став сперечатися. Він знову поплескав друга по плечу і вийшов із кабінету.
...
Біля воріт Су Ян та Гу Фейді навіть не сподівалися, що після тривалого очікування вони знову почують відмову.
Цінь Цзяньюе повернув кулон. Його погляд ковзнув по їхніх сплетених руках, а потім зупинився на очах Су Яна.
Су Яну було ніяково дивитися в очі старшому, тож він опустив погляд. Гу Фейді знову стиснув його долоню, і Су Ян трохи заспокоївся.
Цінь Цзяньюе всміхнувся: «Ти зовсім не такий, яким я тебе уявляв».
Су Ян не знав, що відповісти, і глянув на Гу Фейді.
Той промовив: «Люди часто помиляються щодо нього. Су Ян... він не такий, як кажуть у чутках».
Цінь Цзяньюе підняв брову: «Я теж чув лише плітки».
Відчувши, що співрозмовник пом'якшав, Гу Фейді запитав: «Що ми маємо зробити, щоб побачити лікаря Ло? Прошу, старший, дайте нам пораду».
Цінь Цзяньюе відповів: «Як на мене, він уже вагається, але йому заважають старі образи. Він знав ваших батьків. Якщо ви зможете показати йому свою щирість... та свої почуття, можливо, він згадає минуле і змилується».
Гу Фейді та Су Ян перезирнулися. Гу Фейді вклонився Цінь Цзяньюе: «Дякую, старший».
Щойно слова злетіли з губ, Гу Фейді поправив одяг і абсолютно спокійно та урочисто опустився на коліна прямо на холодні кам'яні плити перед воротами.