Гу Фейді вмить підхопив Су Яна, який знепритомнів. Побачивши, що з його носа та рота сочиться кров, він не на жарт запанікував.
На щастя, Ведмідь теж був наляканий виглядом своєї дружини, яка так само знепритомніла. Він негайно припинив атаку, підхопив стару і відступив.
Бачачи, що кожному є кого захищати, Ведмідь, не зронивши ні слова, почав відходити гірською стежкою.
Гу Фейді також міцно тримав Су Яна. Він підняв очі, налиті кров'ю, і кинув на Ведмедя та Змію важкий погляд. Потім він підняв Су Яна на руки і, застосувавши техніку легкості, за кілька стрибків зник у густому тумані.
Ця гірська дорога з усіх боків була оточена стрімкими скелями та гострими каменями. Гу Фейді заледве вдалося відшукати розщелину в скелі, де можна було сховатися від вітру, і він заніс Су Яна всередину.
Цього разу напад холоду був надзвичайно потужним. Стан Су Яна був дуже важким: кров продовжувала текти з носа та рота. Від розпачу очі Гу Фейді почервоніли. Він спробував перевірити меридіани Су Яна своєю внутрішньою силою, але був відкинутий крижаним холодом, що панував у тілі юнака. Не маючи іншого вибору, він почав діяти своєю силою ззовні меридіанів, намагаючись стабілізувати температуру тіла Су Яна, яка невпинно падала.
Після щойно проведеного бою у Гу Фейді залишилося зовсім небагато внутрішньої енергії. У нього не було часу на відновлення та медитацію, тому він просто спалював останні залишки сили, передаючи її Су Яну, щоб зігріти його.
Тільки тоді, коли він вичавив із себе останню краплю енергії, а його власні меридіани почали нити від болю, температура тіла Су Яна нарешті стабілізувалася.
Хоча той, кого він тримав в обіймах, усе ще був холодним, як лід, принаймні його дихання та пульс стали рівними.
Гу Фейді, не випускаючи Су Яна, однією рукою відкрив сумку, витягнув увесь одяг, що там був, загорнув їх обох разом і почав гріти тіло Су Яна власним теплом.
На губах Су Яна залишилися сліди крові, яка вже встигла застигнути на холоді, і її неможливо було просто витерти. Гу Фейді схилив голову і, ніжно притиснувшись губами до вуст Су Яна, обережно злизав усі залишки крові.
Він обхопив обличчя Су Яна долонями, притулився щокою до його чола і повільно заплющив очі.
«Су Ян, благаю тебе... швидше одужуй», — тихо прошепотів Гу Фейді йому на вухо.
...
Погода в горах знову змінилася, і за межами розщелини знову закружляв сніг.
Без циркуляції внутрішньої сили в тілі Гу Фейді також відчув суворий зимовий холод. Він міцніше притиснув до себе Су Яна і заплющив очі, щоб зробити мале коло медитації. Відновивши дрібку сили, він одразу передавав її Су Яну. Коли стан того ставав стабільним, він знову медитував, а потім знову грів Су Яна.
Так минав час у нескінченних циклах, поки нарешті сніговій не вщух, а за розщелиною не запанувала глибока ніч.
Крижана сутність в тілі Су Яна нарешті почала заспокоюватися, його температура почала підніматися, повільно повертаючись до норми. Проте він продовжував перебувати у глибокому сні, і як би Гу Фейді не кликав його, він не прокидався.
Цей незрозумілий сон ятрив серце. Гу Фейді не наважувався заснути сам; він просидів усю ніч, обіймаючи Су Яна і чекаючи світанку.
...
Коли Су Ян розплющив очі, він побачив, що на купі одягу, якою вони були вкриті, лежить шар тонкого снігу. Його тіло лише через тонку тканину притискалося до грудей Гу Фейді, а його руки були дбайливо зігріті в обіймах іншого.
Він поворухнув затерплою рукою, і сніг з одягу посипався на землю.
Гу Фейді раптово розплющив очі і охриплим голосом мовив: «Ти прокинувся!»
Був ранок. Гірський туман скупчився на схилах, а хмари ще не піднялися до вершин.
Блідо-золоте ранкове сонце зазирнуло в розщелину, змушуючи сніжинки на волоссі та плечах Гу Фейді іскритися, наче коштовне каміння.
Су Ян на мить відчув легке запаморочення. Він хотів щось сказати, але раптовий біль і лоскіт у горлі змусили його закашлятися. Коли він нарешті викашляв те, що тиснуло в грудях, і витер губи, то побачив на долоні яскраву червону кров.
Очі Гу Фейді почервоніли, здавалося, він от-от заплаче.
Су Ян стиснув губи, швидко злизав кров із вуст і посміхнувся: «Все гаразд. Ти хіба сам не плювався кров'ю щодня, коли в тобі бешкетувала кров'яна Ґу? Коли позбудемося отруйного паразита, все минеться, не хвилюйся».
З цими словами він підвівся з обіймів Гу Фейді, схопив якусь одежину зі снігом і витер кров із рук.
Коли він знову підняв погляд, Гу Фейді вже заспокоївся і за допомогою внутрішньої сили підігрівав для нього їжу.
Вони перекусили в розщелині, зібрали речі та, тримаючись за руки, продовжили підйом.
Цього разу вони, не змовляючись, не використовували внутрішню силу, а йшли повільно, покладаючись лише на власні ноги.
Пройшовши дуже крутий дерев'яний місток над прірвою, вони нарешті дісталися вершини, вкритої вічним снігом. Місцевість тут стала трохи рівнішою, проте сходи були завалені товстим шаром снігу, через що вони стали дуже слизькими. Мандрівникам довелося знову застосувати техніку легкості.
Дуже швидко Су Ян знову відчув холод.
Цього разу він не став терпіти через силу. Він смикнув Гу Фейді за руку і тихо запитав: «Може, понесеш мене на спині?»
Гу Фейді, звісно, не відмовив.
Су Ян притулився до спини Гу Фейді, обхопив його за шию і, притулившись щокою до його вуха, з усмішкою сказав: «Здається, мені вже снилася ця сцена».
Гу Фейді запитав: «Справді?»
Су Ян кивнув: «Так, чесно. Здається... це було тоді, коли я щойно закінчив навчання в Малому Нефритовому Павільйоні і повернувся до Демонічної Секти. Мені наснилося, що хтось несе мене на засніжену гору. Там було дуже холодно, але спина тієї людини була дуже теплою. А потім...»
Він раптом замовк на півслові. Згадавши, що сталося того дня після пробудження, він відчув, як його вуха стають гарячими, а серце мимоволі прискорює ритм.
Тоді він не усвідомлював, що людина з розмитим обличчям у його сні — це Гу Фейді. Але зараз, відчуваючи міцну спину юнака, він раптом збагнув — виявляється, ще так давно Гу Фейді вже оселився в його снах.
Невже ще тоді, глибоко в підсвідомості, Гу Фейді залишив свій слід?
Не дочекавшись продовження розповіді, Гу Фейді запитав: «А потім? Що було потім?»
Су Ян не відповів. Він прикусив губу і запитав натомість: «А ти? Тобі снився я?»
Гу Фейді тихо засміявся: «Звісно».
Су Ян: «Звісно снився? Чи звісно ні?»
Гу Фейді: «Звісно снився... і дуже багато разів».
Су Ян із посмішкою запитав: «Коли це було вперше?»
«Е-е...» — Гу Фейді завагався.
«Кажи вже!» — Су Ян штовхнув його в плече.
«Вперше... це було в Малому Нефритовому Павільйоні», — сказав Гу Фейді. — «У ту ніч, коли ти покинув Павільйон Схованих Перлин».
Су Ян здивувався: «Ти пам'ятаєш так чітко?»
Гу Фейді всміхнувся: «Так, це справило на мене сильне враження».
Су Ян продовжував допитуватися: «А ти пам'ятаєш, що саме тобі наснилося?»
Гу Фейді повернув голову і поглянув на Су Яна.
Вони були так близько, що їхні погляди зустрілися, а подих змішався, зігріваючи морозне повітря навколо них.
Су Ян природно поцілував Гу Фейді в губи і з усмішкою перепитав: «То що наснилося?»
Кадик Гу Фейді здригнувся. Він відвернувся і лише посміхався, не даючи відповіді.
Су Ян не вгамовувався: «Ну ж бо, розкажи мені...»
Гу Фейді запитав: «Ти справді хочеш знати?»
Су Ян: «Звісно хочу!»
Гу Фейді засміявся і похитав головою. Після довгих вагань він нарешті тихо відповів: «Після того сну я вперше зрозумів, що мої почуття до тебе... це не просто дружба».
Він знову глянув в очі Су Яну і посміхнувся: «...Тепер розумієш?»
Су Ян, звісно, розумів.
Він просто не очікував, що Гу Фейді покохав його так рано.
Згадуючи життя в Малому Нефритовому Павільйоні, вони спілкувалися лише пів року. До того ж тоді він не хотів заводити глибоких знайомств із цим світом і постійно намагався триматися осторонь.
Потім Гу Фейді увійшов до Павільйона Схованих Перлин, і після півтора року розлуки ці почуття не згасли, а навпаки... перетворилися на щось дивовижне.
На щастя, вони все ж таки зустрілися знову.
Розмірковуючи про це, Су Ян притулився щокою до шиї Гу Фейді, вдихаючи його ледь відчутний аромат квітів, і повільно заплющив очі.
Його руки, що обіймали Гу Фейді, раптом розслабилися і безсило сповзли вниз.
Слова, які Гу Фейді збирався сказати, застрягли в нього в горлі.
Він міцніше перехопив Су Яна на спині і покликав: «...Су Ян? Су Ян?»
Юнак безвільно обм'як на його спині, не подаючи ознак життя.
У розпачі Гу Фейді переклав його на руки, перевірив дихання, пульс і температуру — все було в нормі. Су Ян просто заснув.
Однак такий раптовий провал у сон викликав у серці Гу Фейді незрозумілий жах.
Після багатьох марних спроб розбудити Су Яна, Гу Фейді підняв голову, змахнув сльози з очей, знову влаштував Су Яна на спині, надійно примотав його одягом і прискорив крок, поспішаючи до вершини.
Лише коли вдалині на схилі показався дворик із білими стінами та чорною черепицею, Су Ян розплющив очі.
Побачивши, як сильно змінилися краєвиди навколо, він зрозумів, що мить, яка здалася йому лише одним заплющенням очей, насправді тривала більшу частину дня.
Су Ян, усе ще тримаючись за спину Гу Фейді, тихо запитав: «Я щойно... знову заснув?»
Тіло Гу Фейді здригнулося.
Через довгу паузу він мовчки кивнув.
Су Ян також замовк. Він знав, що це поганий знак.
Можливо, крижана сутність, ця двосічна зброя, у цьому морозному середовищі нарешті почала взаємодіяти з технікою "Напівзів'ялої Червоної Квітки", повільно висмоктуючи його життєві сили.
А можливо, наближалася зима — час, коли за сюжетом він мав загинути від меча Гу Фейді. І навіть якщо він не збирався слідувати сценарію, суворі правила цього світу не дозволяли йому залишатися тут довше.
«Все добре», — посміхнувся Су Ян і прошепотів на вухо Гу Фейді. — «Просто тут занадто холодно, а моя техніка теж холодна. Можливо... можливо, мені просто потрібна зимова сплячка. Коли знайдемо божественного лікаря, позбудемося отрути і повернемося до підніжжя гори, все налагодиться. Не хвилюйся».
Гу Фейді лише тихо промовив «мгм», нічого не додавши.
Су Ян спробував перевести все в жарт: «Я такий голодний...»
Гу Фейді мовчав, зосереджено крокуючи вперед.
Су Ян: «Молодший брате, твій старший зголоднів... Чи є щось поїсти? Га? Де ти сховав пайок?»
Не маючи сили більше терпіти ці пустощі, Гу Фейді зітхнув і сказав: «У сумці в речах, з лівого боку, його легко дістати».
Су Ян і сам знав, де їжа, але бачачи, що йому вдалося розговорити Гу Фейді, більше не питав. Він витягнув коржик і почав його розламувати прямо перед обличчям Гу Фейді.
З'ївши шматочок, він відламав інший і підніс до рота Гу Фейді. Той слухняно з'їв його.
Так вони повільно ділили коржик, один годував іншого, поки не з'їли майже все.
Останній шматочок Су Ян знову підніс до губ Гу Фейді.
Коли той хотів його вкусити, Су Ян відвів руку трохи далі. Гу Фейді потягнувся шиєю вперед, але все одно не зміг дістати. Нарешті він засміявся: «Бешкетник».
Су Ян хихикнув і сам схопив цей шматочок губами.
Потім він торкнувся іншим краєм коржика щоки Гу Фейді, замугикавши і показуючи, щоб той повернув голову.
«Не пустуй», — з усмішкою мовив Гу Фейді, дивлячись на Су Яна. — «Справжній малюк, і хто з нас після цього молодший брат?»
Су Ян не зважав на слова, лише підняв підборіддя, пропонуючи шматочок коржика зі своїх губ.
Гу Фейді нічого не залишалося, як обережно взяти інший край губами, і так вони розділили останній шматочок.
Су Ян витер крихти з їхніх губ, легенько вхопив Гу Фейді за підборіддя, повернув його обличчя до себе і міцно поцілував.
«Молодший брате», — покликав він.
«Мгм?» — відгукнувся Гу Фейді.
Су Ян тихо засміявся: «...Яке сьогодні прекрасне місячне сяйво».
Гу Фейді поглянув на небо, де ледь минув полудень, і нічого не зрозумів: «Ти зовсім заспався?»
Су Ян не відповів.
Він міцніше обійняв Гу Фейді за шию і запитав: «Попереду вже подвір'я божественного лікаря піку Юйцюн, так?»
Гу Фейді кивнув: «Так, ми прийшли».