Ніч минула без пригод.
Наступного ранку Су Ян і Ґу Фейді швидко поїли і знову взялися за заповнення слідів від мечів на стінах кам'яної кімнати.
Минулої ночі вони незрозуміло посварилися.
Ні, насправді це була не сварка. З точки зору Су Яна, Ґу Фейді просто в односторонньому порядку злився на нього, не пояснивши причину свого гніву.
Проте, судячи з окремих фраз, це, здавалося, було пов'язано з лідером Демонічної Секти. Су Ян не міг, перебуваючи в тілі Святого Сина Демонічної Секти, розпитувати Ґу Фейді про власного лідера. Він відчував образу і не міг її висловити, що обтяжувало його.
Ну і нехай, ну і нехай. Головний герой і лиходій завжди мають бути ось такими — протистояти одне одному. Можливо, Ґу Фейді теж засмучений, що його примусово закинули в той самий сюжет, — міг лише так втішати себе Су Ян.
Але несподівано Ґу Фейді сам вибачився перед ним.
«Це я був не правий минулої ночі, я не мав так поводитися з тобою», — Ґу Фейді серйозно подивився на Су Яна, не відводячи погляду. — «Незважаючи ні на що, ти мені дуже допоміг, ніколи не робив мені зла, і навіть... ризикував життям, щоб врятувати мене. Я не повинен був піддаватися марним бажанням і виливати свій гнів на тебе».
Після того, як його цілу ніч несло на хвилях злості, Су Ян хотів прийняти позу Святого Сина Демонічної Секти і висміяти Ґу Фейді. Але, побачивши його глибокий погляд і втомлений вигляд, він не зміг вимовити слів, які були готові зірватися з його губ.
Зрештою, Су Ян лише зневажливо пирхнув і відвернувся, запитавши: «То чому ти вчора сердився? Через те, що я сказав, що не хочу покидати Демонічну Секту?»
Ґу Фейді стиснув губи і сказав: «Я розумію, ти Святий Син Демонічної Секти. Це твоя роль, і ти маєш виконувати свій обов'язок».
Справді, Ґу Фейді, як молода зірка праведного шляху бойових мистецтв, дуже переймався його статусом Святого Сина Демонічної Секти.
Чомусь усередині Су Яна раптом пролунав голос — він не хотів, щоб Ґу Фейді думав, ніби він заодно з лідером Демонічної Секти.
Ця думка була ірраціональною і не відповідала образу Святого Сина Демонічної Секти, але голос нестримно відлунював і посилювався в його свідомості, перетворюючись на своєрідний нав'язливий внутрішній голос.
Трохи повагавшись, Су Ян вирішив хоча б раз піддатися своїм внутрішнім почуттям. Зрештою... зрештою, Ґу Фейді повинен знищити Демонічну Секту і вбити його на вершині гори.
Він стиснув зуби, подивився на Ґу Фейді і серйозно сказав: «Насправді, мені не подобається Демонічна Секта, і я залишаюся не через лідера. Я не близький з ним, ми ледве бачилися, і я ніколи не допомагав йому в його практиці. Я залишаюся в Секті... з іншої причини, але я не можу тобі її сказати».
Су Ян очікував, що Ґу Фейді розпитуватиме його про причину. Але натомість Ґу Фейді раптово завмер, схопив його за руку і вигукнув: «Ти не допомагав лідеру Демонічної Секти в його практиці?»
Його очі раптово спалахнули надією, і він пильно дивився на Су Яна, немов перевіряючи: «Це правда?»
Су Ян здивувався і підсвідомо сказав: «Він практикує своє, чому йому потрібна моя допомога?»
Ґу Фейді сказав: «Ти не знаєш про його техніку...
Потім він раптом зрозумів щось і засміявся: «... Так, це лише чутки в світі бойових мистецтв. Але ці чутки з'явилися так рано і тривали так довго, що я навіть повірив їм...»
Су Ян знав, наскільки дикими можуть бути чутки в цьому химерному світі бойових мистецтв, і не міг не закотити очі: «Ходять чутки, що я заради тебе розпустив свій гарем! І що ми з тобою таємно зустрічаємося вночі і точно щось маємо! Чому ти в це не віриш?»
Почувши це, Ґу Фейді трохи насупився і, на диво, поринув у роздуми.
Су Ян: «...» — Гей, не роби так, добре? Це лякає!
Через деякий час Ґу Фейді запитав: «Чи справді ти викрав тих хлопчиків тоді, щоб зробити їх своїми улюбленцями?»
Су Ян безмовно прикрив обличчя рукою, дивуючись такому дивному питанню.
Ну, можливо, оригінальний власник цього тіла справді викрав тих хлопчиків, щоб створити гарем. На жаль, техніка, яку він практикував, не дозволяла йому торкатися цих дітей. А коли він завершив свою практику, в нього вселився Су Ян.
Як порядний хлопець з нового століття, Су Ян, що переродився, природно, не був настільки божевільним, щоб тримати сексуальних рабів, тому він просто відпустив усіх.
Створення гарему було неможливим, тим більше з хлопчиками. Хоча він не був налаштований упереджено, йому не було цікаво експериментувати.
Однак, згідно з образом Святого Сина Демонічної Секти, він мав би зловісно посміхнутися і визнати, що так, ті діти були його гаремом.
Су Ян намагався зберегти свій образ, вже збирався відкрити рота, але раптово його погляд зіткнувся з глибокими, як вир, очима Ґу Фейді.
На його подив, слова, що були на кінчику його язика, змінилися, і він сказав: «... Ні».
Ґу Фейді посміхнувся.
Його посмішка була ледь помітною, але його очі випромінювали м'яке світло, наче весняний вітер, що викликає брижі на воді.
«Справді...» — посміхнувся він. — «... Ти не такий, як про тебе ходять чутки».
Су Ян раптом зрозумів, що випадково підвищив рівень прихильності Ґу Фейді до себе?!
Що він робить... Не можна бути настільки свавільним, інакше як же потім Ґу Фейді знищить Демонічну Секту і проткне його мечем на вершині гори?
Тому він підняв підборіддя, скривив губи і сказав: «Ха, хоча цей Святий Син і не такий, як про нього ходять чутки, я, безумовно, не такий, яким ти мене уявляєш. Не прикидайся, ніби добре знаєш цього Святого Сина. Речі, які я зробив, налякають тебе до смерті, якщо я їх розповім...»
Ґу Фейді глянув на Су Яна, не викриваючи його, і посміхнувся: «Гаразд, час братися до роботи».
Сказавши це, він показав на стіни кам'яної кімнати, вкриті слідами мечів.
...
П'ять днів минуло швидко. Усі сліди від мечів на стінах кам'яної кімнати були відновлені, залишилися лише стародавні сліди, залишені первісним господарем цього місця.
Су Ян стояв у кімнаті, з подивом дивлячись на сліди мечів на стіні, і спантеличено сказав: «Це так просто? Ти впевнений, що не помилився?»
Ґу Фейді кивнув: «Впевнений. Хоча ці сліди прості, вони справді... приховують певну таємницю».
Су Ян захоплено подивився на Ґу Фейді, подумавши: Справді, він гідний бути головним героєм. Він може розгледіти таємницю в цих безладних слідах.
Ґу Фейді додав: «Ти підійди до дверей, а я перевірю, чи правильні мої припущення».
Су Ян слухняно відступив на кілька кроків, став біля дверей кам'яної кімнати і тримав факел, освітлюючи Ґу Фейді.
Ґу Фейді, тримаючи свій довгий меч, повільно водив ним уздовж слідів на стіні, іноді шукаючи наступний слід, який відповідає попередньому, а потім повертаючись... Іноді він зупинявся, щоб подумати, а потім, можливо, відкидав свої попередні рухи або трохи змінював їх.
Через деякий час Ґу Фейді раптом посміхнувся.
«Це справді техніка меча», — сказав він. — «Рухи прості та прямі, це відкритий стиль, який має бути корисним у прямій конфронтації...»
Су Ян був спантеличений і запитав: «Судячи з твого тону, ця техніка не дуже сильна?»
Ґу Фейді сказав: «Ми з тобою вийшли з Малого Нефритового Павільйону, бачили "Секрет Летючої Квітки" і "Секрет Меча Повернення Диких Гусей". Скільки технік у світі бойових мистецтв можуть привернути нашу увагу? Крім того, навіть якщо власником цього місця справді був Святий Меч Бай Цзінхун... минуло вже століття».
Сказавши це, він легенько посміхнувся і додав: «За ці сто років з'явилося незліченна кількість талантів. Скільки бойових мистецтв було створено на основі фундаменту, закладеного попередниками? Світ бойових мистецтв постійно розвивається, і не може бути, щоб спадщина столітньої давності була сильнішою за сучасні бойові мистецтва. Навіть техніки Павільйону Парячих Хмар не є незмінними, їх переглядають, вдосконалюють і навіть впроваджують інновації через певні проміжки часу».
Су Ян, вислухавши це, подумав... це справді має сенс!
Навіть у реальному світі методи тренувань армії сто років тому, безумовно, менш наукові, ніж тренування сучасного спецназу. У світі бойових мистецтв має бути те саме!
Але якщо це так, то спадщина Святого Меча стає абсолютно непотрібною сюжетною точкою? Невже оригінальний автор додав цей сюжетний елемент лише для того, щоб Ґу Фейді розвинув романтичні стосунки та одружився?!
Тоді як же бути з тим, що його прихід випадково відхилив Пу Ліньюнь? Як, як, як це рахувати?
Де йому тепер взяти дружину для Ґу Фейді?!
Побачивши, що Су Ян довго мовчить і виглядає приголомшеним, Ґу Фейді жартівливо сказав: «Ось чому я спочатку не цікавився чутками про спадщину Святого Меча. Це мій батько захотів, і я погодився. Спочатку я хотів переконати тебе відмовитися, але побачив, як ти цього хочеш... Якщо хочеш, можеш вивчити цю техніку меча?»
Су Ян безмовно прикрив обличчя.
Він запитав: «Якщо ти все це розумів, навіщо ти витратив стільки часу на відновлення цих слідів?»
Ґу Фейді довго не відповідав.
Він подивився на Су Яна, через деякий час опустив очі, раптом скривив губи, але його посмішка була гіркою.
Він тихо сказав: «Я просто... не хотів так рано виходити звідси...»
Почувши це, Су Ян трохи здивувався.
Він не зрозумів: «Чому ти не хочеш виходити?»
Невже сюжетна лінія контролює думки персонажів книги, змушуючи їх несвідомо дотримуватися правильного часового графіку?
Ні, не може бути. Якби це було так, Пу Ліньюнь досі не завершила б навчання в Малому Нефритовому Павільйоні.
«Можливо, тому, що коли повернешся у світ бойових мистецтв... доведеться зіткнутися зі своїми обов'язками та відповідальністю», — сказав Ґу Фейді. — «Перебування тут — рідкісна можливість для спокою, коли можна... не думати про багато складних речей».
Су Ян відчув певну емпатію до цього і одразу ж кивнув: «Так, як тільки повернешся у світ бойових мистецтв, проблем не поменшає. Ти молодий голова Павільйону Парячих Хмар, тобі, напевно, доведеться мати справу з незліченною кількістю документів, а також із соціальними контактами. Ці речі набридають. Я теж прийшов сюди, щоб уникнути цих неприємностей, взявши з собою лише Слугу-Квітів, шукаючи гробницю Святого Меча».
Натомість Ґу Фейді похитав головою і сказав: «Я не вважаю документи та спілкування обтяжливими».
Су Ян запитав: «Тоді чому ти не хочеш повертатися?»
Ґу Фейді довго дивився на Су Яна, не відповів, але запитав: «Ти... незабаром досягнеш повноліття?» (20 років)
Су Ян подумав. Повноліття — це двадцять років, і це тіло справді майже досягло цього віку. Він кивнув.
Ґу Фейді трохи подумав, і його обличчя стало складнішим. Він тихо запитав: «Тоді... лідер Демонічної Секти... чи він влаштував тобі шлюб?»
Су Ян здригнувся.
Потім він зрозумів.
— Відповідальність, про яку говорив Ґу Фейді, — це, напевно, те, що його змушують одружитися!
Не дивно, що він хоче сховатися в цій ізольованій печері. З давніх-давен і до наших днів парубки і дівчата найбільше бояться, коли їх примушують одружуватися. Він згадав, як його бабуся почала питати, чи є в нього дівчина, коли йому було лише вісімнадцять, і він тільки готувався до вступу до університету... Зараз Ґу Фейді, здається, теж вісімнадцять, і це стародавні часи, тож бути змушеним одружитися — цілком нормально.
Ні, стривай.
Ґу Фейді та Пу Ліньюнь завжди були в хороших стосунках, вони не лише учні, а й друзі дитинства... Навіть якщо його змушують одружитися, він мав би радіти, а не тікати.
Невже... Ґу Фейді насправді не любив Пу Ліньюнь у цей час?
Так, якщо подумати про це, це має сенс — сюжет гробниці Святого Меча був призначений для розвитку їхніх почуттів!
Поміркуймо: Ґу Фейді та Пу Ліньюнь досягли віку, коли їх змушують одружитися. Вони були лише невинними учнями-побратимами і не хотіли одружуватися одне з одним. Але волею долі вони разом падають у воду, і їх виносить до гробниці Святого Меча. Вони разом переживають труднощі, пізнають справжні почуття, нерозлучні вдень і вночі... і поступово між ними зароджується кохання.
Це цілком можливо з точки зору сюжетної логіки!
Однак тепер романтична лінія Пу Ліньюнь була збита з пантелику його ефектом "метелика".
Су Ян: «...»
Що робити? Він справді зробив це ненавмисно!
Проте, хоча це була не його вина, він відчував провину.
Су Ян вирішив переконати Ґу Фейді, щоб той не поводився так імпульсивно і добре ставився до Пу Ліньюнь.
Він сказав: «Пу Ліньюнь — справді хороша дівчина...».