Глава 1011: Плуплость.
Календар богів, 37671 рік.
Лейлін Фаулен з армією із 5000 піратів захопив острів Дебанкс, в якому проживало більше двох мільйонів людей, і знищив Імперію Сакартеса, заснувавши на ньому власну державу. Він сам став Глибоким, ставши одним з найбільших у світі богів.
Багато людей були шоковані цією новиною. Цей молодий чоловік мав лише 26 років, але вже досягнув чогось такого вражаючого; тепер вони могли тільки спостерігати за ним.
Чимало елітних Мисливців на Диявола та місцеві лицарі оточили групу розкішних кінських віз у новому місті Фаулен. Рицарський герб і прапор каравану були символами велетенської Змія, яка свідчила про його могутність.
— З чумою все залагоджено, і ми заснули землю до весни. Справи йдуть відмінно! — Лейлін відсунув фіранки, задоволено дивлячись з карети на зелені поля.
Перед Барбарою на коліна з гарними покоївками. У їхніх очах читалася непристойна пристрасть. "Імперією буде правити той, в чиїх вени тече кров їхнього бога." Це указ Церкви Гігантського Змія.
Щоб закріпитися тут, цей бог привів з собою кількох тубільців. Майже відразу після того, як було оголошено про заснування нової держави, до палацу були відправлені двадцять найгарніших невинних дівчат з усього острова Дебанкс. Схоже, подібні речі ніколи не виживають. Лейлін ніколи не відкидав таких « подарунків ». Крім того, це відповідало його рівні.
Тепер він подорожував по цілій імперії, проголошуючи свою силу. Його вигляд людського обличя приваблював дедалі більше поклонників. До того ж завдяки своїй подорожі Лейлін ліпше зрозумів ситуацію на острові і відпечатав могутність імперії глибоко в серцях тубільців.
— Це найбільш родюча земля у цілій імперії, і вона лежить недалеко від Імперської столиці. Тому їх результати так вражають... — сказала Барбара, а її очі сяяли.
— Чудово, що вони мають знання в цій галузі, особливо коли йдеться про такі питання... — Лейлін знав інтриги своїх послідовників, як свої п’ять пальців. Почувши слова Барбари, він не знав, плакати чи сміятися. Але такі речі також були частиною шляху віри, і Лейлін мусив ретельно обдумати всі можливості.
"Сурячись за тим, що відбувається зараз, ми повинні спокійно пережити голод цього року."
Після патрулювання його земель Лейлін перебував у доброму місці духу. Хоча чума й підсмажувала громадський порядок, робота повільно відновилася до попереднього рівня. Завдяки накопиченням Імперії Сакартеса ця нова країна могла розвиватися в найкращому напрямку.
« Племена залежна від багатьох речей. Це населення, рільництво, економіка, армія і віра. — Лейлін погладив підборіддя, — у мене 50 000 солдатів. Якщо взяти до уваги те, що населення острова Дебанкс становить лише 900 000 чоловік, то це справді величезна армія. З іншого боку, фінанси - це моя проблема... Сільське господарство та економіка постраждали від чуми, і на їхнє відновлення потрібно буде трохи часу. Головне, що у мене є віра ..."
Лейлін завдав смертельного удару тотемам і природним духам острова Дебанкс. Усі ті, хто відмовився підкоритися Богу, були знищені зі своїми племенами. Завдяки золотому скорпіонові всі інші підкорилися Лейліну. Це підвищило віру в імперію.
Лейлін був щасливішим, коли це сталося. Врешті-решт, його церква все ще мала більшість віри - понад 80%. Духам природи залишалося тільки ділити решту п’яту частину між собою.
Крім того, тепер він був Глибоким. Його священики мали божественні заклинання, з якими не могли порівнятися шамани місцевих богів. Очевидно, він не боявся їхньої конкуренції. У цих богів, ймовірно, не залишилося іншого вибору, окрім як окочуватися десь поблизу.
« Що стосується системи управління... Я вже досить щедро нагородив піратів землею, рабами і палацом. Проте, за кількістю їх все ще менше, ніж було місцевих вождів і дворян...» - Лейлін похитав головою.
Його ставлення до влади як правителя населення корінних жителів було просто жахливим. Для них він був чужинцем, з яким прибуло менше п’яти тисяч осіб. Різниця була колосальною.
Лейлін не сумнівався, що якщо він нічого не зробить, то основна влада перейде в руки тубільців менш ніж за тридцять років. сторонні зможуть тільки приєднуватися. Щоб змінити це, він повинен був привезти сюди нових людей і вбити деяку кількість місцевих. Він міг забезпечити стабільність своєї влади лише шляхом залучення людей з острова Фаулен і одночасно знищення місцевих жителів.
На жаль, Лейлін був не просто правителем. Його важливішим пріоритетом була його божественність і різанина, а скорочення кількості тубільців тільки зменшило б його силу віри. Це не пішло б йому на користь. Коли він ще завозив їх - так, ці тубільці були його ворогами, і він був зобов'язаний скорочувати їхню кількість. Але тепер вони були частиною його сходження до божества. Їхнє вбивство тепер втратило сенс.
Бог не зважав на те, хто керує його імперією — корінним жителям чи чужинцем. Єдине, що мало значення для нього - отримання стабільної кількості віри. З підтримкою церкви його нащадки ніколи не опустяться до рівня простих символів або маріонеток. Цього було б достатньо.
« Вічні імперії не існує, але боги живуть дуже довго» — пробурмотів Лейлін. Навіть найбільш славні імперії, порівняно з довгим життям бога, здавалися короткочасними.
[Біп! Відповідь на сьогоднішні молитви закінчена. Загалом 3248 761 справ і роздано 13 286 заклинань, — повідомлення І.І.Чіпа змусило губи Лейліна вигнутися в ухмілля.
Боги повинні були пильно молитися своїх поклонників і щоденно давати божественні заклинання. Хоча його стала божественна душа і могла обробляти інформацію досить швидко, цей процес не був простим. Він не міг би працювати постійно.
З більш ніж 900 000 послідовників (число навіть більше, ніж деякі Істинні боги), обсяг роботи, яку він мав виконувати, був величезним і неймовірно складним. Однак І.І. Чіп узяв усю виснажливу роботу на себе, значно спростивши Лейліну життя.
Навіть у відданих богів така важка праця була не просто їхнім тілом і аватаром. Дехто навіть призначав цю задачу нижчим божествам. И.И. Чіп долав це завдання краще, ніж більшість богів. Крім того, Лейлін міг повністю довіритись йому без страху перед зрадою.
— Ваша високосте! — Багато молодих і гарних служниць негайно зустріли Лейліна, який повернувся. Багато з них мали голі руки і живіт, показуючи свою гарну шкіру.
Лейліну було плювати на дівчат, яких йому пропонували племена: навіть служниці в палаці були досить добрими. Декотрі навіть могли бути головами благородних родин. У звичайні дні Лейлін не мав нічого проти сердечного спілкування з ними, але тепер у нього були важливіші справи.
Центром столичної влади була церква Акабана. Після війни вона була перетворена в центр Церкви Гігантського Змія, присвячений поклонінню Лейліну. Лейлін підійшов до місця, де колись стояв старий вівтар, глянувши на гігантський шматок обсидіана на постаменті.
Цей камінь мав металевий блиск і виглядав як чорна цегла. Але проникливий Лейлін знайшов в ньому щось інше. Якби не руйнування статуї Акабана, це ніколи б не виявляло себе.
« Я знайшов його... Це той самий скарб Акабану?» — Лейлін погладив поверхню чорного цегли, негайно зв'язавши свою божественну волю з величезним простором. Божественна сила піднялась у повітря, і відразу почав розсіюватися. Багато напівпрозорих душ заповнили весь простір. Одні виглядали сплячими, інші — вимерли.
« Діші послідовників Акабана... Я ніколи не думав, що мені пощастить знайти напівплощину, яка містить їх. Хоча їх не так вже й багато, це все одно набагато краще, ніж зброя більшості Полуб.
Завдання божественних душ — скеровувати душі послідовників. Чи то побожні віруючі, які перетворилися в просників, добрі духи чи святі душі, — усі вони дуже допомагали своїм богам. Звичайно, вони були дуже цінними.
У Полубогов не було власних божественних королів, тому багато створювали свою власну зброю або інші предмети, які могли б як контейнери зберігати душі їхніх послідовників. Очевидно, Акабану дуже пощастило знайти цю напівплощину.
Лейлін ще раз здивувався, що Акабана назбирає душу.
Плуплоскость не була божественним королівством. Намагайся захистити їх - віруючі всередині все одно помруть. Акабан скеровував тільки найболісніших послідовників, які усунули велику кількість тубільців загальної віри. Смерть Акабана вбила більшість душ, а ті, що вижили - були найкращими з кращих. Вони були суттю мільйонів душ тубільців протягом століть існування імперії!
« Ось на що вказують справжні боги. У порівнянні з ними, я надто слабкий...» — Лейлін зітхнув, спостерігаючи за напівплощиною. Ці душі, мабуть, поклонялися тільки Акабану, і тому були марні для Лейліна, якщо лише він не знищить їх, щоб забрати джерела їхніх душ. Але це було б занадто марнотратством.
Найбільша з них була сама напівплощина!
https://literna.net/uk/books/118-chornknizhnik-u-sviti-mahiv