Глава 1000: Початок.
Було багато людей, як Айя, що рятувалася втечею, але їй пощастило мати достатньо їжі. Коли майже половина імперії була мертва, нагромадженої їжі було більше ніж достатньо.
Часто Ейє мусив виявляти мужність і проганятися до мертвих сіл. Вона шукала їжу від дому до дому, і це було головною причиною їхнього перебування в цій групі. Зрештою, контактувати з тілами й приходити до дому мертвих людей було дуже небезпечно. Мало хто був готовий піти на таке.
Але коли вичерпаються запаси зерна, голод після цього стане величезною проблемою. Вже більше не залишилось фермерів, які могли б виростити врожай; цього разу чума завдала великої шкоди громадському порядку в Імперії Сакартесі.
Звичайно, небагато тубільців задумувалися над цим. Вони сподівалися прожити ще один день.
— АХ! Алосаснер! Алосаснер тут...
У цей момент з передньої частини групи донісся шум. Айя не могла схопити свого молодшого брата за руку; вони замовкли, почувши те слово.
Вони не боялися, що будуть переслідувати імперську армію. Що їх дійсно турбувало, так це приступ чуми!
Мовою аборигенів слово « Алосаснер » означало « нерозбірливий, якого неможливо зрозуміти і знайти» та мав на увазі приступ серйозного захворювання.
« Хіба ви не знаєте, що перед вами чума?» — Айя вже бачила здорових людей, які раптово починали кашляти чорною кров'ю і падали мертвий.
Брат і сестра окинули очі натовпу. Люди уникали якоїсь фігури, ніби вона була замінена.
— Це Аддол! Я грав з ним кілька днів тому. — Брат Айї вигукнув, а опустив голову.
Коли з’являлася хвороба, життя здавалося дуже крихким. Айя могла лише обійняти свого брата і потішити його. Після того як тіло обірвалося, велика група почала рухатись повільніше.
Айя згадала, що впала і зітхнула: « Надіюсь, ми скоро доберемося до Кремністії Надії... Тут занадто багато заражених...
« Я напевно не дозволю цьому статися з моїм братом. Як тільки ми перетнемо цю гору, ми досягнемо земель твердості Надії... - вона всіма способами намагалася підбадьорити себе.
У цей момент з задньої частини групи донісся черговий шум. Голоси змішувалися, і це призвело до ще більшої плутанини.
- Хтось помер? Ні, це... — зіниці Айї звузилися.
Імперська армія! Ці кляті тварюки... Повертайте і біжіть! - Здоровий тубієць вийшов вперед, розмахуючи гострою, поки інші сильні тубільці хапалися за свою зброю. Поки чоловіки билися, старі та слабкі швидко розбіглися і сховались. Айя забрала брата і пішла від погоні.
Жоден правитель не терпів би втрати своїх громадян, навіть якщо б це була чума. Вони наказали солдатам кожної бази зупиняти біженців. Звичайно, вони не могли турбуватися про тих, хто був заражений.
Спочатку навіть армії імперії не хотіли виконувати такі накази. Вони також боялися поширення чуми. Проте, з проголошенням божественного наказу, всі вартові та тоталітарні духи об’єдналися для того, щоб перешкодити біженцям досягти твердості надії.
— Давай!
Звуки бою лунали ззаду, замулюючи серце Айї стискатися. Вона могла тільки тягнути за собою брата і бігти з усіх сил.
Але в цей момент вона відчула, як її хапають за руку і якийсь важкий предмет з глухим звуком б'ється об сніг.
- Що сталося? Ти впав? Вставай...
— AAХ! — Айя повернулася, виявивши свого молодшого брата на снігу. Вона відразу ж перекинула його, але невдовзі виявила, що хлопчик знепритомнів. На його обличчі виднілися сліди чорної крові...
« Блазльзай впала і його...» - в той момент, коли ця думка промайнула у неї в голові, з її очей ринули сльози. Айю не хвилювала можливість зараження. - Будь ласка, врятуйте його... Хто-небудь, будь ласка, спасіть його ...
Звуки бою наближалися, але в серці Айї прокинулася надія: « У війську повинен бути священик. Він напевно зможе використовувати свої божественні закляття, щоб врятувати його ...."
— Будьте обережні, він заражений! — Невдовзі імперські солдати добралися і до них. Вони спостерігали за братом і сестрою на землі, не наважуючись наблизитися. Інфекція була явна; це налякало їх.
спасіть мого брата! — Айя несвідомо пішла вперед, але була відігнана назад багатьма списами, спрямованими на неї.
- Не підходьте... Багато солдатів оточили її, наче захист від монстра.
- Приведіть священика і офіцера. Ми виявили джерело інфекції! - Цей крижаний голос миттєво змусив її піти в п'ять.
Коні помчалися вперед, і невдовзі до них прибули офіцер та священик у яскравих пір’ях. Побачивши чорні плями крові на землі і брата Айї, який непритомний, вони похмурилися.
— Убить их! Швидко! - Останні надії Айї були безжалісно зруйновані.
— Брат... Вибач... - Сльози дівчини закапали на шию її брата, і вона заплющила очі.
*Свист! Вогонь!*
Вони свистіли, але не було болю.
Айя швидко розплющила очі і побачила стрілу, що стирчала з шиї офіцера. Кінець стріли все ще вібрував, як маленька змія, яка намагається закопатися у землю.
— Вражеська атака! Ворожа атака!
Усюди лунали звуки битви, коли з джунглів появилось безліч фігур.
« Це армія того чужоземного бога...» — священик раптом змінився в обличчя, і він перелякано потягнув свого коня за поводи, намагаючись втекти. Решта тубільців покидали списи на землю, і тепер вони виглядають дуже жалюгідно.
— Це люди з Фортеці Надії! — Айя підняла свого молодшого брата на руки і кинулася до групи новоприбулих священиків, — добрі... і милостині... Будь ласка, допоможіть...
*Грохот!*
Коли Айя втратила все, то впала на землю.
За секунду до того, як в її очах потемніло, вона почула віддалені голоси:
- Це пара простолюдинів! Свята Барбара...
...
Тепло розлилося по тілу Айї, наповнивши силою її кінцівки. Вона повільно розплющила очі, побачивши теплий вогнище і велику наметку, що блокує холодне повітря.
- Як тебе звати? Як ти себе почуваєш? — Жінка-туземка сиділа біля її ліжка. У неї було довге чорне волосся, такі ж чорні зіниці та золота відмітина на лобі. Вона випромінювала святе світло.
— Мене звуть Айя. Дякую, що врятували мене! — Почервонівши, Айя висловила свою вдячність, але в той же момент вираз її обличчя різко змінився. - А що з моїм братом? Де він?
- Не хвилюйся, він теж тут. Просто він був заражений набагато раніше, тому буде довше зцілятися... — Свята Барбара заспокоїла Айю, — це Фортеця Надії... Ти у безпеці...
Через три дні Айя, до якої повернулася більша частина її сил, в піднесеному настрої вийшла зі свого намету. Коли вона побачила велику скульптуру Таргарієн у місті, то не могла стати на коліна і не почала щиро їй молитися.
Дякую вам за порятунок мого брата. Відтепер я ваш вірний послідовник...
Подібні речі траплялися по всіх куточках твердині Надії. Хвилі рішучої та палкої сили віри постійно текли до Лейліна.
« Знову зріс чисельність віруючих! Схоже, відправити армію в сусідні регіони для порятунку біженців було гарною ідеєю."
Завдяки надії на зцілення та завоювання різних територій населення Крейди вже досягло 300 000 тубільців. І оскільки він був їхнім "рятівником", віра і вдячність цих людей були щирими.
Тіфф і його послушники також зробили велику роботу, щоб зміцнити ці нитки віри й прийняти побожних послідовників, які регулярно молилися б до нього.
« Коли б я був дуже пригнічений, то загорівся би моїм божественним вогнем і ми не мали б жодних труднощів для всіх цих людей. Цього може бути достатньо для того, щоб я зміг піднятися до божественності...» -- Лейлін виглядав схвильованим.
З розширенням Фортеці надяги і зникненням сусідніх плів, Лейліну вдалося отримати божественність великої кількості тотеми духів. З їхньою допомогою сила різанини в його тілі досягла свого піку, і він відчував, що ось-ось запалить свій божественний вогонь.
Будь-хто міг побачити божественний золотий блиск на його тілі. Сила божественності повністю злилася з його тілом і зросла до межі.
І це ще не все. Через загибель майже мільйон тубільців Лейлін зав’язався з домашнім життям. Хоча він і отримав про нього трохи інформації, яку І.І. Чіп ще не міг проаналізувати, ця швидкість вже була досить швидкою.
« Етап прийняття біженців завершено. Далі йде війна..."
https://literna.net/uk/books/118-chornknizhnik-u-sviti-mahiv